Зміни до Податкового кодексу дали право територіальним громадам визначати ставки місцевих податків, зокрема й на нерухомість. Що думають про це представники місцевої влади?
Гарячі дискусії в сільських і селищних радах спричинив податок на нерухомість, базу оподаткування якого уряд вирішив значно розширити. Разом із акцизом і платою за землю він стає одним з основних джерел наповнення скарбниць територіальних громад.
Голова Глибоцької районної ради (Чернівецька область) Григорій ВАНЗУРЯК переконаний, що податок на майно має запрацювати чимшвидше — для цього є всі передумови і нагальна потреба.
— Григорію Степановичу, поки що немає чіткого механізму справляння податку з майна, довкола чого і тривають дискусії. Маєте слушні пропозиції?
— Ми не вели довгих розмов, а, оскільки йдемо в Європу, звернулися по досвід до своїх колег — керівників сусіднього Ботошанського повіту, що в Румунії, де давно налагоджено загальнодержавну систему податкового адміністрування об’єктів нерухомості.
До нас приїхав секретар сільської ради разом з тамтешнім податківцем, і ми вкотре пересвідчилися, що все геніальне — просте. В Ботошанах у комп’ютері кожного сільського голови є вся база нерухомості населеного пункту: і об’єкти з повним пакетом документів, і ще не здані в експлуатацію. Для того щоб сплачувати податок на об’єкт, не обов’язково чекати його появи у відповідному реєстрі. У нашому районі 77% нерухомості не мають інвентарних справ. Є триповерхові будинки, досі не введені в експлуатацію, які в державному реєстрі речових прав ще довго можуть значитися як старі малі халупки. А отже, ніби й немає формальних підстав сплачувати з них податок. Хоча там багато років проживають сім’ї, споживаючи газ, електроенергію. Буде великою соціальною несправедливістю обкласти таким податком лише законослухняних громадян.
Саме це питання нині найбільше турбує місцевих керівників. У Румунії до таких хитрунів-хазяїв, і навіть до тих, хто має незавершене будівництво, приходять представники сільради і фіскальної служби, разом з господарем вводять у комп’ютер вичерпну характеристику об’єкта (навіть з яких матеріалів зроблений) і за мить отримують результат — оцінку майна разом з розміром податку, автоматично обрахованим за загальноприйнятою в усій країні методикою. І бюджет наповнений, і ніхто ні до кого не має жодних претензій. Усе відкрито, чесно, об’єктивно.
— Але навряд чи справедливо рівняти одиноку бабцю і заможну молоду сім’ю, в яких за реєстром і оцінкою загальна площа майна однакова.
— Тут якраз своє слово повинна сказати територіальна громада — новий Податковий кодекс дає таке право. Деякі сільські ради нашого району ухвалили нульову ставку для господарських споруд. Бо справді, подружжя пенсіонерів, що живе у селі з діда-прадіда, може мати малу хатинку, але велику стодолу, стайню, водночас поруч молоді роботящі люди звели на придбаному нещодавно подвір’ї великий палац. Зрозуміло, що податкове навантаження у них не може бути однакове.
Так само диференційовано, до речі, ми підійшли й до визначення ставки для підприємців. У депресивних селах вона менша, щоб забезпечити розвиток виробництва.
— Як мешканці ставляться до податку на нерухомість?
— Є села, жителі яких на зборах громад заявили, що вже готові сплачувати такий податок на добровільних засадах, щоб село мало стабільний дохід у свою скарбницю, щоб і далі існувала їхня територіальна громада.
З 25 територіальних громад Глибоччини тільки 10 самодостатні, навіть можуть утримувати соціальну мережу, передану нині під фінансову опіку району. Бюджетна реформа позитивно вплинула на фінансову забезпеченість сільських рад у селах із розвиненою виробничою інфраструктурою, торговельною мережею, автозаправними станціями. Але ж не всім пощастило розташуватися біля міжнародних трас і обласного центру.
Децентралізація однозначно потрібна, щоб одні громади допомагали іншим, менш заможним. Але все одно кожне село має думати про свій розвиток. Тому, за великим рахунком, податок з нерухомості — це свідомий внесок кожного представника громади в процвітання свого населеного пункту.
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий
кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Григорій ВАНЗУРЯК. Народився 1975 року в смт Глибока Чернівецької області. Закінчив Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України. Працював заступником голови Глибоцької РДА, неодноразово був обраний головою Глибоцької районної ради.
ДО РЕЧІ
До європейської традиції
Ярослав КУРКО,
перший заступник
голови
Чернівецької облради:
— Перша реакція значної частини сільських і селищних голів на податкові і бюджетні нововведення була панічною. А все тому, що не розібралися у законодавстві. А ще — більшість звикла не вникати у свій бюджет: в області їм складали головний фінансовий документ, у районі чим могли допомагали, а потім держава виділяла фінансову допомогу у вигляді субвенцій. Тепер місцеві керівники мають стати бухгалтерами й аудиторами, ретельно аналізувати свої доходи й видатки і, головне, забезпечити наповнення сільських скарбниць.
Нині змінюється філософія сприйняття підприємця місцевими керівниками. Раніше хороший підприємець був той, хто накривав «поляну» й умів ухилитися від сплати податків. Сьогодні це той, хто чесно сплачує податки. Це традиція європейська.
Львівські депутати розставили всі крапки над «і
ЗВИКАЄМО. Пані Ганна так зажурилася, що навіть сон втратила через оті 240 квадратних метрів їхнього загалом скромного дому, бо тепер доведеться сплачувати податок за нерухомість. Вона пам’ятає кожну копійку, вкладену в новобудову. Бо коли будували особняк на околиці Львова, жодної допомоги ні від кого не мали, кредитів через астрономічні відсотки взяти не могли, і єдиним виходом у їхній ситуації стало вимушене сезонне заробітчанство чоловіка. Заощадили на тому, що господар власноруч будував оселю — має золоті руки. Аби звести домівку, викладачеві одного з львівських вишів доводилося перекваліфіковуватися на літні канікули у будівельника.
Усе зароблене — чоловікову викладацьку та її бібліотекарську зарплати — вкладали у будову й поетапно зводили власне житло. Допомогти було нікому, тож пані Ганна розмішувала бетон, носила цеглу, цемент, і навіть діти працювали. Доки остаточно завершили будівництво, минуло понад десять років. Тішилися, бо і двом дорослим дітям є де жити: у кожного власний поверх.
А дім щоразу потребує витрат: то покрівлю, то щось інше треба латати. Як каже пані Ганна, ще якось давали собі раду, доки не вийшли на пенсію. А скромних пенсій катастрофічно не вистачає, ще й чоловікові за станом здоров’я довелося відмовитися від заробітків за кордоном.
Для себе та дітей житлову проблему розв’язали, хоч живуть наче персонажі з відомої казки про рукавичку: шестеро дорослих та четверо онуків під одним дахом. Тепер ще й податок доведеться платити. І чималий.
Сусіди з непрактичної професорської родини насміхаються, мовляв, треба було на кількох господарів записати, як це інші зробили, то тепер і клопоту не мали б, і на вітер гроші не довелося б викидати. На думку пані Ганни, законодавець не зовсім правильний критерій застосував, адже на 240 квадратах аж три сім’ї живуть.
Тисячі львівських родин переймалися схожими клопотами, доки депутати Львівської міської ради розставили всі крапки над «і», ухваливши відповідне положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За словами директора департаменту економічної політики Львівської міської ради Ірини Кулинич, першими цього року апробують нововведення юридичні особи, хто має у власності комерційну нерухомість: офіси, готелі, крамниці, кафе, ресторани. І сплачуватимуть за площу залежно від того, в якій зоні розташована нерухомість. Найдорожче обходитиметься нерухоме майно у зоні, яку внесено до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО: власники елітних приміщень сплачуватимуть 1% встановленої на 2015 рік мінімальної зарплати (трохи більш як 12 гривень) за квадратний метр. У 0,75% обходитиметься майно власникам у другій зоні — історичний ареал, і, звісно, удвічі нижчою буде вартість нерухомості поза межами історичного ареалу: за кожен надлишковий квадратний метр у спальних районах та околицях Львова доведеться платити 6 гривень.
Депутати міської ради проголосували за те, щоб за літні кухні та господарські будівлі власники будинків не сплачували податку. Презент містянам від депутатського корпусу: львів’яни з наступного року сплачуватимуть податок за площу квартири понад 80 кв. м (законодавством визначено пільгу до 60 кв. м) за ставкою 0,5% мінімальної зарплати (6 гривень), власники будинків платитимуть податок у розмірі 1% (12 гривень), якщо площа індивідуального житла перевищуватиме 160 кв. м. Якщо у власності є кілька квартир, то їх площа сумується, а ті львів’яни, які мають і квартиру, і будинок, то їхня площа додаватиметься, і податок нараховуватимуть на площу понад 200 кв. м.
Так, власник трикімнатної квартири площею 100 кв. м повинен сплатити податок за надлишкові 20 кв. м, що на рік становитиме 121,8 гривні. Але за таким тарифом сплачуватимуть податок лише власники помешкань третьої зони, до якої входять всі так звані спальні райони міста. Загалом у Львові запроваджено три зони, й у кожній діятимуть різні ставки податку на нерухомість. Тож власник аналогічного помешкання площею 100 кв. м на площі Ринок заплатить в рік удвічі більше, ніж мешканець Сихова — 243,6 гривні. А жителі, наприклад, вулиці Сахарова (2 зона) — 182,7 гривні.
У майбутньому податок на нерухомість у Львові, як у європейських містах, переконана Ірина Кулинич, має стати найбільшим бюджетоутворюючим місцевим податком. Тому звертається до містян: ми повинні потрохи, маленькими сумами звикати до цього податку. Хочемо жити по-європейськи, тож податки маємо сплачувати такі, як у всьому цивілізованому світі.
Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+