Здається, у країні уже всі визнали, що нам потрібен новий цивілізований адміністративно-територіальний устрій, який би відповідав потребам сьогодення, але змінювати чинний ніхто не поспішає. Тим часом усі жителі наших сіл залишаються майже однаково бідними, незалежно від того, скільки громади заробляють коштів у бюджети, отримують дотації від держави. Сільські пенсіонери не мають достойного медичного забезпечення, їхні діти — роботи, а онуки — ефективної освіти.
«Якщо все кардинально не змінити, наслідки можуть бути непередбачуваними», — зауважив на початку нашої розмови перший заступник начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області Григорій ШАРИЙ.
Де працюєш, там і плати податки
— У чому головна вада нинішньої системи адміністративно-територіального устрою?
— У тому, що вона совдепівська. Органів місцевого самоврядування (ОМС) в Україні більше, ніж у всій Європі, разом узятій, а наші села зникають.
Потрібно, щоб адміністративно-територіальна реформа створила базову раду, назвемо її паланка, громада, муніципалітет, сільська рада, селищна рада. Але це має бути економічно самодостатня, самоорганізована структура, яка в змозі себе утримати і забезпечити нормальний розвиток краю. Щоб ОМС опікувалися всіма землями: і в межах, і за межами населених пунктів. І щоб у кожному населеному пункті була виробнича інфраструктура, бюджетоутворююче підприємство, яке формує робочі місця. А найголовніше — щоб усі виробничі підприємства сплачували податки за місцем їхнього розташування.
— Децентралізація це передбачає?
— Так, треба зруйнувати корупційну владну вертикаль. Бо ми дожилися вже до того, що 10 соток землі надавали наказом з обласного управління, з реєстрацією наказу в Києві. І в усіх сферах державного управління діяли такі вертикалі, що не мають нічого спільного з цивілізованим суспільством і з адмініструванням територій.
— А як надмірна централізація влади впливає на діяльність землевпорядних організацій?
— Донедавна начальника районного управління Держкомзему і його заступника призначали з Києва. Невже там, а не у райраді чи райдержадміністрації краще знають, хто за моральними, етичними і професійними якостями підходить на цю посаду у Чорнухинському, Новосанжарському, Козельщинському районах? Навіть у Полтаві цього не знають. Таке і в інших областях. Київ просто натяг на себе ковдру в усіх сферах управління, звузивши Україну до поняття Київської області. Де начальник райзему їздив на «лендкрузері» з охороною, і його призначав Держкомзем України наказним порядком? Не можна так адмініструвати. У наших сільських районах зовсім інші, ніж у Києво-Святошинському Київської області, економічні, соціальні виклики.
— Як ви вважаєте, з чого треба починати змінювати територіально-адміністративний устрій?
— З ліквідації у країні обласних і районних центрів. Замість них мають бути крайові центри. На Полтавщині — Кременчуцький, Лубенський і Полтавський. До Кременчуцького краю повинно увійти кілька великих територій Кіровоградської області, що економічно тяжіють до Кременчука, зокрема Світловодськ. Нині багато населених пунктів не мають економічних зв’язків з адміністративними центрами. ОМС, місцеві громади потрібно істотно укрупнити і підпорядкувати крайовим центрам, а їх — столиці. Чому б не створити Мелітопольський, Уманський, Переяславський краї? Не змінити систему оплати земельних платежів? Адже вони сформували б 80—90 відсотків місцевих бюджетів. Тобто не можна топтатися на місці.
На території нашої області за роки радянської влади і незалежності не стало майже тисячі населених пунктів, залишилося 1800. У 300 із них немає дітей дошкільного віку, в 150 — до 35 жителів, у 50 люди живуть тільки у літній час і використовують садиби як дачі. Майже 60 тисяч сільських садиб в області покинуто.
Процеси інтеграції потребують не тільки децентралізації влади, а й реконструкції поселенської мережі, програми перспективного розселення, проектів фізичного розвитку територій і сучасного економічного
адміністрування.
— Чому бачите крайовим центром Лубни, а не Миргород?
— Тому що Лубни більші, ніж Миргород. Навіть тепер там 50 тисяч жителів, а до Великої Вітчизняної війни їх було 75 тисяч. І коли створювали Полтавську область, питання стояло, щоб обласним центром були Лубни. І за кількістю населення Полтава і Лубни були майже однакові. Діяв тоді й педагогічний інститут, були десятки заводів. А нині? Усі вони не працюють, у місті масове безробіття, воно стало рядовим, провінційним. Місцеве населення тяжіє до Києва, працює там. Щодо міст Миргород і Комсомольськ, то їм потрібно надати особливий статус.
Чим дандасівці гірші від киян
— Парламент зволікає з такою реформою.
— Але вона повинна бути. Бо вже громади Донеччини від себе заявляють про те, що хочуть перейти під юрисдикцію Дніпропетровщини. І якби ми провели, наприклад, у селі Власівка Кіровоградської області, яка лежить по той бік Дніпра, референдум, то, думаю, 90 відсотків жителів побажали б бути адміністративно підпорядкованими Кременчуку. Та навіть і жителі Козельщини, Глобинщини, селища Градизьк і більшості територій, що прилягають до цього міста і мають із ним тісні економічні зв’язки.
Нині молодь тікає з розбитого села без соціальної інфраструктури. Потрібно, щоб вона зупинилася не в Києві, а в селищі, містечку. Для цього, повторюся, слід провести соціально-економічний чи адміністративний експеримент на базі кількох сільських районів та однієї області. Напрацювати пілотний проект і провести одномоментно зміни до Конституції, і щоб за два-три роки ця структура вже діяла.
Для того щоб із 467 сільських рад у Полтавській області створити 200, ліквідувати райони, райцентри, які вже нагадують бутафорські адміністративні утворення, коштів не треба. А ми шукаємо, кого ж у Машівці поставити керівником того чи іншого підрозділу. Там немає кадрів!
— Справді, керівних структур у нас чимало, а їх же потрібно утримувати.
— Та вони нас у яму тягнуть. Візьміть телефонний довідник будь-якого району: скільки там адміністративних управлінців! Після кожного реформування цих структур кількість кадрів у них тільки збільшується. Кожна обласна і київська структури мають свої підлеглі структури в районах. Коли я починав працювати у Держкомземі України, там було 70 співробітників, в обласному управлінні — 20. Нині у Держземагентстві України 300 співробітників, у нас — 80. Що змінилося з 1998 року? Кількість послуг, які ми надаємо? Усі послуги зосереджені в районах.
— Отже, після адміністративного реформування діяльність землевпорядних служб поліпшиться.
— Безумовно. Якщо 10 соток землі у Дандасівці Чутівського району надаватиме не Полтавське обласне управління земельних ресурсів, а сільська рада з центром у Гряковому чи Василівці — людям так буде набагато простіше. Не треба буде їхати у Полтаву, особисто писати заяву, як нині. І всі послуги мають бути сконцентровані на місцях, а не в районному чи обласному центрах.
Навіщо створюємо центри з надання адмінпослуг? Щоб розмежувати споживача послуг і їх надавача. Щоб посередині була антикорупційна ланка, адміністратор. Усе. А в електронному режимі онлайн працюватиме система обміну інформації.
У центрі Дебрецена (Угорщина) є велична будівля, як наш Головпоштамт. З великими холами, вестибюлями, буфетами і кафе. Саме там громадяни Угорщини отримують усі послуги: платні, безплатні — будь-які в соціально-економічній, господарській, адміністративній сферах. І в цій будівлі на першому поверсі працюють і надавачі цих послуг, адміністратори. Там і БТІ у нашому розумінні, і земельна служба, і кадастрові центри, і служби архітектури, екології. В Угорщині дбають про людей, створюють їм умови. У нас же навпаки, громадянам створюють усілякі незручності, щоб чиновникам легше було набивати свої кишені. Повводили ліцензії, сертифікати на всі види діяльності. Їх кількість треба скоротити у 10 разів. Адже хто ці сертифікати надає? Правильно, столичні чиновники. Вони на рівному місці заробляють на хліб із маслом та ікрою. Якщо хочемо все це змінити, треба всю гаму послуг громадянам надавати на місці. Але ж для цього повинен бути муніципалітет. Чому у Швеції, де 8 мільйонів населення, 23 округи, 225 муніципалітетів, або базових рад, а тільки у самій Полтавській області їх аж 467? Удвічі більше, ніж в усій Швеції.
Де Голль, прийшовши до влади у Франції, насамперед здійснив адміністративну реформу — щоб запобігти сепаратистським настроям. Він ліквідував Бургундію, Шампань, Прованс, Бретань, створивши натомість, здається 75 регіонів. Всередині регіону — комуна. І — немає питань. Немає Бургундії, а є на її місці 3 регіони. І багато країн Європи, зокрема і для запобігання сепаратизму, провели адміністративно-територіальні реформи. Наприклад, Богдан Хмельницький створював полки, сотні яких були на обох берегах Дніпра. Він тоді ще розумів, що треба об’єднати правий і лівий береги, попри всі проблеми. Щоб не говорили: «То польщаки на правому березі!» Тому адміністративно-територіальна реформа давно на часі, проблеми на сході це підтверджують.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Григорій ШАРИЙ. Народився у липні 1961 року в селі Тимченки на Полтавщині. Закінчив Полтавський сільгоспінститут (спеціальність економіст), Харківський аграрний університет імені В. Докучаєва (інженер-землевпорядник), академію державного управління і Київську МАУП (юрист). Працював економістом і головою колгоспу, був свого часу і народним депутатом.
З 1998 року — на державній земельній службі, 14 років очолював Головне управління Держкомзему в Полтавській області. Від серпня 2012 року — перший заступник начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області. Кандидат наук з державного управління. Почесний землевпорядник України.