ПАМ’ЯТЬ

13 травня виповниться 10 років з дня смерті легендарного тренера

У світі є набагато більше титулованих футбольних фахівців, аніж Валерій Васильович. Збірна під його керівництвом ніколи не була серед призерів на чемпіонатах світу, його підопічні жодного разу не вигравали найпрестижніший трофей Старого Світу — Кубок європейських чемпіонів. З часом все ясніше стає інше. «Залізний полковник», як його шанобливо називали на заході, — один із небагатьох, хто поривався передбачити, в якому напрямку розвиватиметься футбол, якою найпопулярніша гра у світі буде завтра.


 

На рахунку Маестро п'ять чемпіонських титулів і три кубки країни. Фото УНІАН

З Масловим  не зійшлися характерами

Наприкінці 50-х років ХХ століття високий хлопець, якого за яскраво-руду чуприну спочатку називали «соняхом», а потім просто рудим, став улюбленцем київських уболівальників. Відібрати м’яч у технічного нападаючого можна було, лише завдавши удару по ногах. Його головним футбольним козирем став «сухий лист» — удар, коли м’яч, хитро підкручуючись, залітав у ворота збентеженого голкіпера прямо від кутового прапорця. Тому прощання з рідним клубом однієї з найяскравіших фігур динамівської атаки виявилося вражаючим. Коли у 1964 році на тренерському посту В’ячеслава Соловйова змінив інший російський фахівець Віктор Маслов, затятий гравець змушений був піти. Вдягнувши футболку одеського «Чорноморця», Лобан, як і раніше, регулярно вражав ворота суперників. Майбутній легендарний тренер «Динамо» і збірної СРСР ігрову кар’єру завершив у донецькому «Шахтарі», коли йому не виповнилося ще й 30 років.

Лобановський довгі роки залишався єдиним тренером, що приводив український клуб до перемог у престижних континентальних турнірах. І майже через чверть століття потому цю естафету разом із донецьким «Шахтарем» зумів продовжити Мірча Луческу.

Київські гравці разом зі своїми тренерами складали основу збірної СРСР. «Київський експрес», «феноменальний ігровий ансамбль», «диво-команда» — якими тільки захопленими епітетами не нагороджували динамівців навесні 1986 року, коли у фіналі Кубку кубків у Ліоні в блискучому стилі був обіграний іспанський «Атлетико».

Футбольна Італія називала його «полковником», Німеччина — «генералом». Військова термінологія лише підкреслювала повагу до команд, які під керівництвом Лобановського брали участь у найбільших континентальних турнірах.

Наприкінці 1996 року він повернувся додому з Близького Сходу, де успішно тренував збірні Об’єднаних Арабських Еміратів і Кувейту. Кувейтська команда під його керівництвом стала третьою на Азійських іграх — небачене до того часу досягнення! У Києві від Лобановського чекали дива. Він, що завжди стверджував, що чудес не буває, за стислий час перетворив біло-блакитних на конкурентоспроможну команду, перемістивши її з другої сотні європейського рейтингу на п’яте місце.

«Я намагаюся переконати хлопців: ми — учасники творчого процесу, де можуть траплятися і невдачі. Але ми повинні продовжувати розпочату справу. Якщо напрям обраний правильно — обов’язково буде стабільність. Ні, не в досягненні результату — тут не виключені будь-які несподіванки: травми гравців, помилки арбітрів. Грудка на полі — і та іноді вносить корективи. Я говорю про стабільність у грі. За поразок не варто шарахатися з одного боку в інший, а слід твердо витримувати свою ігрову лінію. Згадайте рядки Пастернака: «Но пораженье от победы ты сам не должен отличить».

У складі  «Динамо» форвард дебютував 29 травня 1959 року  

Ефект маятника

Тренерську лавку не даремно порівнюють з електричним стільцем. Бувають ігри, коли, не зважаючи на заздалегідь припасений валокардин, у наставника після фінального свистка тремтять руки. Лобановський, як правило, намагався не вихлюпувати свої емоції назовні. Це зумовило «ефект маятника» — під час гри він розгойдувався вперед-назад. Якось у Єревані хтось із трибуни кинув камінь. У цей момент Валерій Васильович гойднувся — і камінь потрапив йому в голову. У перерві, коли лікар робив перев’язку, його колега і близький соратник Олег Базилевич покепкував:

— Попереджав же тебе: розгойдуйся не назад-вперед, а зліва направо. 7 травня 2002 року під час матчу в Запоріжжі наставникові динамівців несподівано стало зле — інсульт. П’ять днів країна молилася, сподівалася і вірила: Лобановський повернеться. Але скоїлося непоправне: Генерал пішов.