— Бабусю, дай купійку! — трирічне хлоп’я аж підскакувало на сидінні тролейбуса.
— Треба, внучку, говорити копійку, — лагідно поправила його жінка. — І нащо вона тобі?
— Ні, купійку! — викликаючи усмішки пасажирів, уперто відстоював свою правоту малюк. — Я хочу купійку, щоб купити квиток!
— Ой, дитятку, нас з тобою поки що задарма возять… — розгубилася бабуся. — От виростеш, підеш у школу…
— А як же ми фен без квитка виграємо?! — наполягав хлопчик. — Мама сказала, що їй для повного щастя не вистачає фена з насадками і кошеняти, яке мені хоче подарувати мій друг Богдан…
Пасажири веселилися. Дідусь із сусіднього сидіння, посміюючись, намагався з’ясувати подробиці із феном, бо з кошеням і так усе було ясно.
—Так то ж за місячними проїзними буде розіграш цінних подарунків! — дзвінко повідомили дві школярки. — Одноразові не підходять!
Хлоп’я насупило брівки.
Дуже хотілося послухати ту розмову далі, та треба було вже виходити.
«Отже, тролейбусне управління знову грається з пасажирами», — подивилася вслід «рогатику», який повіз далі кумедного малюка і його бабусю. Це ми вже проходили. Щоправда, тоді у розіграші брали участь усі квитки — й одноразові, й проїзні. Галасу було! Хтось назбирав цілий пакет талонів і нічого не виграв, а хтось підняв недбало кинутий папірець на зупинці і пощастило — виграв праску. Результати розіграшу публікували в місцевій пресі, та багато призів не знаходили своїх власників, котрі так необачно викинули «щасливі» квитки…
Схоже, особливого ефекту той захід не мав: метод «якщо не можеш переконати — підкупи» на «зайців» не вплинув. У тролейбусах познімали компостери, посадили кондукторів. Ось це вже спрацювало і дало прибуток — попри те, що серйозним жіночкам у синіх жилетках платили заробітну плату.
Удома зайшла на сайт міської ради: так і є, «розіграші проводитимуться кожного останнього четверга місяця. На глядачів чекають виступи творчих колективів міста. Наприкінці року розігруватиметься суперприз».
Що тут скажеш: не від доброго життя вдається важливе для жителів міста підприємство до розіграшів призів із піснями й танцями. Реалії такі, що хоч гопки скачи, але мільйонних збитків цим не подолаєш. І на 80% зношений рухомий склад (середній вік тролейбусів становить майже 17 років!) хтозна за які статки поновлювати. Знову ж таки «вічні» болючі мозолі пільгових перевезень…
У тролейбусному управлінні підрахували, що місячні проїзні приносять лише 6% від загальної суми прибутків. Це тоді, коли в місті повно учнів, студентів та інших громадян, які щодня дістаються до місця навчання і роботи. Ось і вирішили заохотити їх купувати проїзні. А раптом спрацює… Хоч пасажири більше за подарунки воліли б мати комфортний проїзд у новому, не обшарпаному транспорті. Але це з відомих причин поки що на грані фантастики.