Щоденні повідомлення обласного управління МНС із різних населених пунктів Харківщини нагадують вісті з фронтів: тіло 87-річної жінки знайшли в селищі Безлюдівка Харківського району на місці, де горіла суха трава, — навпроти одного з приватних будинків. Вогонь згас сам, рятувальників не викликали, а про пожежу повідомили співробітники міліції наступного дня. Через спалювання сухої трави постраждав також житель села Кутьковка Дворічанського району. Чоловік дістав опіки обличчя та рук.

Горить і чимало майна. Під Чугуєвом дотла згорів сарай. Пожежа почалася через суху траву, що палала неподалік. Рятувальників викликали не відразу, і вогонь перекинувся на господарську споруду. Схожий випадок стався в Красноградському районі, де горіло кілька гектарів сухої трави. Вогонь захопив найближчі будівлі — і від двох сараїв залишилося лише попелище.

Далеко не вифлеємський вогонь розпалювали деякі жителі Харківщини і в пасхальні дні. За цей час пожежникам довелося виїжджати на горіння сухої трави, сміття та очерету понад 100 разів. За повідомленням головного територіального управління МНС, із 13 по 17 квітня на Харківщині сталося 119 пожеж, пов’язаних зі спалюванням сухої трави, сміття, очерету і хвойного настилу. Сумарна площа горіння становить майже 100 гектарів. І це лише за кілька вихідних днів…

Що ж примушує людей випалювати суху траву? Для молодших, тобто дітей, трава, що горить, — це розвага. І про те, чим ця забава може закінчитися, вони просто не думають. Старші часто підпалюють траву з хуліганських мотивів. А дорослі роблять це здебільшого свідомо. Одні думають, що спалювання трави корисне. Інші, хто лінується прибирати сміття і суху траву вручну, вважають за краще випалювати, не переймаючись наслідками. У вир однієї такої рукотворної вогняної стихії випало потрапити й мені під час літньої подорожі до Чорного моря. Щоправда, це було за багато кілометрів від Харкова, в Криму, але пережите і досі стоїть перед очима: видовище не для слабких нервів. По обидва боки Сімферопольської траси вогонь, що простягнувся на кілька кілометрів, нещадно нищив ще не зібраний з полів урожай і придорожню лісосмугу. Зелені крони великих і малих дерев та кущів полум’яні язики злизували на раз, і жар, який ішов від них, розплавляв розкидані на узбіччі пластикові пляшки й поліетиленові пакети. Здавалося, що й шини нашого автомобіля, і його метал теж ось-ось почнуть плавитися. Їдкий чорний дим пробирався в усі шпарини. Вибратися з цього пекла вдалося лише дивом…

І тоді, й зараз мені подумалося: чому до підпалювачів сухотрав’я, які, окрім свого власного здоров’я і майна, нищать державні багатства — велетенські масиви лісів і посадок з усією наявною в них флорою і фауною, родючі українські чорноземи — не застосовують повною мірою чинний адміністративний кодекс, який передбачає відповідальність громадян за самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків. За цим документом на порушників має накладатися  штраф у сумі від 170 до  340 грн, а на посадових осіб — від 850 до 1190 гривень.  Адже вмовляння, з якими звертаються до громадян МНСники та екологи ось уже кілька років поспіль, не дають, як бачимо, позитивних результатів. Щовесни, а потім ще й влітку та восени, Україна горить і палає, а нам кажуть, що винуватців таких підпалів знайти дуже важко. А можливо, їх ніхто й не шукає?..