Воістину щасливі ті, хто в пору дитинства міг насолодитися неповторною грою духового оркестру. І вдвічі щасливіші, хто й тепер може. Мені поталанило: у пору дитинства при клубі цукрового заводу в селі Жовтневе (нині Миколаївка) Білопільського району на Сумщині діяв духовий оркестр під орудою незабутнього Миколи Потапенка.

Мелодії з минулого

Місцевий маестро переймався оркестровими клопотами з ранку до вечора, не зважав на вихідні, зацікавлював школярів записуватися в колектив. І не приховував… невдоволення, коли ті відмовлялися від здоровенного барабана, мовляв, краще б кларнет, саксофон чи труба. Микола Антонович переконував, що саме цей інструмент — основа основ будь-якого оркестру, без нього ніяк. І радів, коли вдавалося когось таки вмовити взяти на себе цей музичний тягар насамперед у прямому значенні.

Зате коли оркестранти виходили на подвір’я біля заводського клубу, а це бувало у вихідні, свята, перед кінофільмами тощо, сходилися люди з усієї округи. Хлопці грали так, що від мідних мелодій по спині пробігали мурашки, а присутні не шкодували долонь, аплодуючи за багатоголосу гру. А барабанщик і справді почувався чи не найголовнішою оркестровою персоною.

Звідтоді минуло пів століття — немає давно не тільки оркестру, а й самого заводу. Однак у пам’яті колишніх тамтешніх жителів назавжди залишаються мелодії з 1960—1970-х — то бравурно-мажорні, то ніжно-переливчасті, то печально-піднесені з нальотом ліричності — одне слово, як і людське життя, аби зігрівати душу і серце минувшиною маленької батьківщини.

Живе й нині

На щастя, тепер у Сумах і області ретельно зберігають, підтримують і розвивають традиції оркестрового мистецтва, тож можна насолоджуватися мелодіями у виконанні духових інструментів професійних і аматорських колективів.

Як наголошує заступник начальника управління культури Сумської ОДА Олена Мельник, духові оркестри — невід’ємна складова культурно-мистецької панорами краю, чутливі індикатори національної ідентичності, один з наріжних каменів у фундаменті музичного мистецтва. Тож усі зусилля підпорядковано насамперед збереженню таких колективів, створенню нових, аби й надалі оркестрові мелодії утверджували світле та оптимістичне начало, слугували своєрідною духовною зорею для нових поколінь українців.

За словами головного спеціаліста управління культури Сумської ОДА Тетяни Коршак, нині в області 16 аматорських оркестрів, з яких 11 мають звання народного або зразкового, а в них майже 200 дорослих і юних музикантів. Але це лише ті, що функціонують у системі Міністерства культури та інформаційної політики України. А ще ж несуть музику людям колективи військові, освітянські, театральні, ГУ Національної поліції в Сумській області, чимало інших, які істотно доповнюють музичне панно, роблячи його барвистим, дзвінкоголосим, яскравим. Іншими словами, духові оркестри можна послухати не тільки в Сумах чи районних центрах, а й на периферії.

Приклад подає Рябина

Це село в Охтирському районі, донедавна Великописарівському (його назва вимовляється з наголосом на останньому складі) добре знають на Сумщині. Адже живуть у ньому не тільки працьовиті хлібороби, а й музиканти. Саме тут одержав прописку чи не найдавніший аматорський оркестр краю, утворений 22 квітня 1966-го, тобто 55 років тому. І його поява ніяк не приурочена до чергової річниці народження вождя світового пролетаріату.

Як згадує нинішній керівник оркестру Леонід Проценко, саме того дня до місцевого клубу, який ось-ось мали здавати в експлуатацію, прийшли перші хлопці, аби записатися до майбутнього оркестрового колективу. Тоді за справу взявся ентузіаст музичної ниви Іван Карпенко — нині заслужений працівник культури, ветеран праці, який живе в селищі Велика Писарівка. Енергійний шанувальник оркестрової музики активно агітував місцевих школярів спробувати таланти в сільському оркестрі. І це йому вдалося.

Упродовж багатьох років Іван Карпенко очолював музичний гурт, якому судилася не тільки місцева, а й широка географічна слава. 27 квітня 1973-го оркестр став народним і за п’ять з половиною десятиліть брав участь у сотнях концертів, конкурсів, фестивалів у різних містах та місцях, стаючи їхньою окрасою.

Колективу поталанило на гідного продовжувача: уродженець Рябини випускник відділення духових інструментів (кларнет і саксофон) Сумського культосвітнього училища Леонід Проценко очолив гурт 24 жовтня 1983-го.

Як розповідає нині Леонід Іванович, ще другокласником наприкінці 1960-х уперше прийшов до Івана Филимоновича, аби стати виконавцем аж до випускного 1977-го, а ще через шість років повернутися в рідне село керівником колективу. Та інакше й не могло бути, бо Леонід Проценко із співочої родини: батько і дідусь чудово грали на різних музичних інструментах, а бабуся з дідусем співала в місцевому церковному хорі. Згодом до оркестру долучилися його син і донька. Тобто створилася своєрідна династія.

За словами керівника, в колективі 20 учасників, серед них три дівчини-кларнетистки, п’ять труб, чотири кларнети, по два альти, баси, тенори, великий і малий барабани. У репертуарі колективу — численні козацькі марші, українські народні мелодії, твори українських композиторів. Використовують власний матеріал — у цьому допомагає сумський музикант-аранжувальник Володимир Коршак, та й сам Леонід Проценко — не новачок у композиторській справі.

Жодне концертне чи інше урочисте дійство не обходиться без оркестрантів. Як правило, послухати юних вихованців приходять-приїжджають навіть перші учасники колективу Олексій Торяник і Василь Сікун, Іван Чигринець і Микола Тіманов, Іван Шевченко і Дмитро Одражий, Іван Шкафенко. Радіють ветерани, що справа більш як півстолітньої давності знаходить гідне продовження, кількість слухачів і шанувальників колективу не зменшується, хоч змінилося вже два покоління.

Аматорам — допомога і підтримка

На щастя, рябинівський приклад далеко не єдиний. Не тільки на Сумщині, а й за її межами відомі оркестрові колективи Краснопільського палацу культури, де під орудою Бориса Сокола музичне мистецтво дарують дорослі його учасники; у селі Велика Чернеччина Сумського району Анатолій Лохоня організував місцевих аматорів, які не поступаються професіоналам. У Самотоївському сільському будинку культури в одному колективі грають і юні, й дорослі музиканти.

За словами Олени Мельник, такі гурти та їхні керівники одержують належну підтримку і допомогу. Зокрема річні стипендії голови Сумської ОДА, до оновлення матеріально-технічної бази долучаються органи місцевого самоврядування, спонсори, місцеві фермери, серед яких і ті, хто у шкільні роки залюбки грав у місцевих оркестрових колективах.

«Сурми України» прописані в Сумах

Як вважають в обласному центрі й на Сумщині, цілком закономірно, що саме Суми стали містом Всеукраїнського фестивалю духової музики «Сурми України» (до 2009-го він мав назву «Сурми Конституції»), який уперше відбувся 2000 року. Обласний центр над Пслом, наче духовним магнітом, притягнув шанувальників оркестрової музики не тільки з різних куточків України, а й із Польщі, Білорусі, Грузії, Туреччини, які в різні роки брали участь у духовному дійстві.

Як кажуть сумчани, таке свято потрібно не тільки чути, а й бачити: коли головною вулицею міста Соборною браво марширують яскраві музиканти і всюди линуть бравурні мелодії, а обабіч неї численні слухачі із задоволенням обдаровують виконавців оплесками. І хоч торік з карантинних причин фестиваль довелося скасувати, неодмінно настануть інші часи, коли над містом знову пролунають його позивні, що стали традиційними для Сумщини й України. І всеукраїнське свято підсилять численні оркестри краю, які давно стали не тільки його окрасою, а й цінним духовним надбанням.