Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами із самого початку її заснування майже 60 років тому розбурхувала уяву суспільства. Як закритий медичний заклад для обслуговування політичної еліти перетворився на сучасну прогресивну клініку, чим живе відома лікарня в часи війни та як потрапити туди на лікування пересічним громадянам, розповідає головний лікар «Феофанії» — доктор медичних наук професор Ігор Семенів.
— Ігорю Петровичу, клінічна лікарня «Феофанія» завжди мала репутацію лікарні надвисокого рівня. Як змінювалося обличчя лікарні? Що особливого в лікувальних та діагностичних можливостях «Феофанії», чого немає в інших закладах?
— Хоч як парадоксально це звучить, насправді клінічна лікарня «Феофанія» не завжди була медичним закладом надвисокого рівня. І за радянських часів, і після здобуття Україною незалежності це була закрита установа, де лікувалися чиновники. Тут за невеликим винятком не було спеціалістів високого ґатунку, але сюди запрошували найкращих фахівців як офіційних консультантів. У медичних колах усі знають, у кого які здобутки. Статус офіційного консультанта «Феофанії» вважався престижним, ці спеціалісти мали певні преференції, лікували хворих, приходили на складні операції, допомагали в діагностиці. Подекуди був доступ до керівників вищого рівня, що давало змогу вирішувати окремі питання. Цікавим було й спілкування, бо траплялися неординарні особистості серед пацієнтів.
Нині ми теж можемо за потреби запрошувати консультантів з науково-дослідних інститутів чи інших лікувальних установ. Тому що в медицині заведено мати другу думку, третю думку тощо.
Коли я прийшов сюди 16 років тому, то побачив лікарню не в найкращому стані. На початку 2000-х корпуси валилися, були огороджені, позаростали… Мій попередник багато зробив, щоб відновити матеріальну базу, відремонтувати приміщення, забезпечити лікарню передовим на той час оснащенням. А моє завдання вже було сформувати команду фахівців найвищого ґатунку, створивши такі умови, щоб їм було цікаво тут працювати. Для цього передусім потрібне сучасне обладнання для діагностики й оперативних втручань. У нас уже чимало висококласних фахівців, які впроваджують нові методики, та за якими іде потік пацієнтів. Маємо такі технології, про що 10-15 років тому навіть уявити не могли. Ми впровадили європейські діагностичні протоколи. Це потребувало видатків і зусиль, однак відтоді результати наших обстежень визнають у Європі та Америці.
— Які здобутки й ноу-хау останніх років ви вважаєте найбільш значущими для очолюваного вами закладу?
— Уперше в Україні ми почали застосовувати ядерну медицину, відкрили Всеукраїнський центр радіохірургії, де здійснюємо детальну діагностику ракових пухлин і лікування раку зі збереженням здорових органів. Ми використовуємо ЕКМО — це фактично штучні серце і легені для забезпечення тимчасової підтримки життя пацієнта. Це надскладна і надзвичайно витратна технологія. Наш ЕКМО-центр — єдиний в Україні, сертифікований за міжнародними стандартами.
Маємо унікальні хірургічні технології, зокрема з хірургії печінки. Уперше в Україні здійснили трансплантацію легень і підшлункової залози. У нас проводять хірургічні операції експертного рівня за багатьма напрямами. Війна, на жаль, вносить свої корективи. Такий напрям, як реконструктивна хірургія обличчя в нашому Центрі патології голови та шиї, отримав нову категорію пацієнтів після складних поранень і мінно-вибухових травм. А реконструктивні операції на трахеї ми почали запроваджувати для виправлення наслідків після неправильно зробленої трахеотомії. Такі випадки стали масовими. Трахеотомію часто роблять на першому етапі надання медичної допомоги, мало не на полі бою, щоб урятувати життя, але потім виникають ускладнення, коли трахея звужується і людина приречена на інвалідність. Ми навіть виходили з пропозицією до керівництва МОЗ організувати онлайн-курси для медиків, як правильно робити трахеотомію.
— Як влаштовані організаційні процеси в лікарні «Феофанія»? Що тут унікального?
— Коли я прийшов на посаду, ми почали пошуки оптимальної структури, яку вдосконалюємо. Важко повірити, але 2008 року у «Феофанії» не було нейрохірургії, та багато чого не було. Натомість були «кардіологія один», «кардіологія два», «неврологія один», «неврологія два». Ці відділення формували для завідування під певні персоналії, вони дублювали функції одне одного. Ми їх диференціювали, тепер відповідно маємо Центр загальної неврології та Інсультний центр. Коли створили нейрохірургічне відділення, то побачили, як багато хворих з патологіями хребта, й відділили окремий підрозділ Центр хірургічної вертебрології. Реанімація теж раніше була одна, а ми диференціювали: загальна реанімація, нейрореанімація, кардіореанімація, тому що скрізь своя специфіка.
Я припинив таку практику, як доправлення чиновниками своїх престарілих батьків у «Феофанію», так би мовити, із соціальною метою — коли самі чиновники від’їжджали на відпочинок, а їхніх батьків нікому було доглядати.
На чільне місце ми поставили безпеку пацієнта й політику якості в наданні медичних послуг. Якість медичної допомоги враховує всі аспекти взаємодії лікарні з пацієнтом. У нас існує спеціальний підрозділ — центр медичних інновацій та контролю якості.
Важлива структурна складова в нашій системі якості та безпеки — відділення інфекційного контролю. Ми створили такий підрозділ раніше за інші лікарні в Україні, ще до відповідної директиви МОЗ.
— Поняття «лікарня з особливим статусом» завжди має ризики неоднозначного сприйняття в суспільстві. Коли у вас узагалі з’явилися перші «прості» пацієнти, котрі потрапляли до лікарні безкоштовно?
— Досить давно. Ще задовго до медичної реформи. Ми брали складні випадки — пацієнтів, яким відмовили в різних закладах, і ми були для них закладом останньої надії. Брали також тих, чиї випадки підпадали під нові методики, які ми впроваджували, або якщо якийсь спеціаліст з унікальною методикою оперував на нашій базі. Але це були поодинокі пацієнти.
— Ви очолили клінічну лікарню «Феофанія» за каденції Президента Віктора Ющенка?
— Уже тоді постійно порушували питання: відкрити «Феофанію», зробити її доступною. Проте механізму, як це здійснити, не було. До того ж на нас покладено обов’язки з надання медичної допомоги й лікування осіб, яких охороняє держава. А отже Президент навіть у лікарні все одно виконує функції Президента, і йому потрібні умови для відповідного спілкування, проведення нарад тощо.
— Коли ж процес забезпечення доступності «Феофанії» зрушив з місця?
— Верховна Рада України ще з 2014 року ухвалювала постанови про безоплатне медичне обслуговування в клінічній лікарні «Феофанія» військовослужбовців, які зазнали поранення, контузії тощо в зоні АТО, а також осіб, які зазнали пошкоджень під час участі в Революції Гідності. Вони до сьогодні мають право на лікування в нас. Ішлося про вибіркові категорії населення.
— І зрештою це сталося! Президент України Володимир Зеленський своїм Указом «Про забезпечення доступності для громадян медичної допомоги, що надається клінічною лікарнею «Феофанія» від 14 січня 2020 року № 10/2020 офіційно відчинив двері вашої лікарні для звичайних громадян.
— Відкрию таємницю: ми довго до цього йшли і зверталися до керівництва держави з відповідною ініціативою. Була підтримка в Офісі Президента від людей, дотичних до медицини. Але шлях до реалізації цього указу ми пройшли непростий, механізму визначено не було і відчувався колосальний супротив. Треба віддати належне теперішньому міністрові охорони здоров’я Віктору Ляшку, котрий ініціював пілотний проєкт співпраці з НСЗУ.
— Як пересічному українцеві потрапити до вас на лікування безкоштовно?
— За Програмою медичних гарантій від НСЗУ маємо три пакети медичних послуг — це гострий інфаркт міокарда, гострий мозковий інсульт і променева терапія. Цьогоріч очікуємо, що буде додано четвертий пакет — онкогематологію.
Підстави надання послуги: доставлення бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги; переведення з іншого закладу охорони здоров’я; самозвернення у невідкладному стані пацієнтів із такими діагнозами, як гострий інфаркт міокарда та повторний інфаркт міокарда. За певних умов направлення до нас може видати лікар загальної практики або лікар-спеціаліст.
Ми на 100% безоплатно беремо на лікування поранених військових за направленням шпиталів, причому найбільш складні, найтяжчі випадки. Нині для цього задіяно майже 50% нашого ліжкового фонду.
.jpg)
— «Феофанія», як і інші державні медичні заклади, має право надавати платні медичні послуги. Як ви акумулюєте і витрачаєте отримані кошти?
— У нас немає можливості акумулювати кошти. Усі кошти за надання платних послуг надходять на спеціальний фонд бюджету. Ми ж не заробляємо! Ми неприбуткова організація. Ми тільки відшкодовуємо власні видатки.
— Отже, кошти спецфонду ви можете витрачати на потреби лікарні?
— Тільки на потреби лікарні! Нині платних хворих меншає, тому що пріоритет ми віддали військовим. Тому спецфонд у нинішніх умовах нам важко наповнювати.
— Завжди вважали, що «Феофанію» добре фінансують!
— Жодного року не було, щоб наш бюджетний запит забезпечили на 100%. А цього року маємо лише 20% потреби!
Ми недоотримали порівняно з минулим роком 70 мільйонів гривень на фінансування зарплати і втратили всі преференції, які давали працівникам. Нині зіткнулися з відпливом кадрів середнього і молодшого медперсоналу, тому що столичні лікувальні заклади дають більшу зарплату, ніж «Феофанія».
Капітальних видатків на цей рік ми отримали нуль цілих нуль десятих. За наявності нового обладнання шукаємо, де та як знайти кошти на його обслуговування. Якби не благодійники, то не мали б чим лікувати військових.
— Що заважає вам працювати ефективніше? Чого варто позбутися? Що вдосконалити?
— Ми готові розширити наявні пакети медичних гарантій, але відчули з цього приводу супротив Мінфіну — там не хочуть робити складні розрахунки щодо різних джерел фінансування й шукати додаткові кошти. Хоча держава нас не фінансує в повному обсязі. І я тоді спересердя назвав Мінфін головним ворогом лікувальних закладів. Адже в усьому світі лікувальні заклади фінансують з різних джерел: із державного бюджету, за рахунок власного прибутку, з благодійних, церковних фондів.
Усю діяльність і процеси реорганізації під певні потреби й виклики ми здійснюємо в межах штатної чисельності, яка в нас не змінювалася з 2010 року та яку нам не дозволяють збільшувати навіть за рахунок спецфонду.
Не секрет, що нині йде боротьба за пацієнта, за випадки, які підлягають оплаті від НСЗУ. Однак часто б’ються не тим шляхом, і замість здорової конкуренції знову маємо корупційну складову.
Склалася така патологічна ситуація, що Київській службі екстреної допомоги заборонено возити хворих з гострим інфарктом чи інсультом у «Феофанію» чи в якийсь інший відомчий заклад, а мають доправляти їх тільки в міські лікувальні заклади. Хоча в те кількагодинне «терапевтичне вікно», коли вирішується подальша доля пацієнта, його здоров’я, збереження його життя та якості цього життя, ми маємо значно більше можливостей надати сучасну спеціалізовану допомогу. За офіційною статистикою, у «Феофанії» порівняно з міськими медзакладами смертність від інфаркту й інсульту у 2,5 раза нижча.
Процитую лист з цього приводу за підписом міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка директорові департаменту охорони здоров’я КМДА Валентині Гінзбург від 6 липня 2023 року № 2504/18416/2-23:
«Попри можливість забезпечити транспортування пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та гострим мозковим інсультом (далі — ГМІ) у межах «терапевтичного вікна» до закладів охорони здоров’я, що мають найкращі показники 30-денної смертності, міські бригади екстреної медичної допомоги доставляють пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що мають гірші показники, що призводить до надлишкової смертності.
Наприклад, якби 1155 пацієнтів з КНП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва», яка мала найгірший показник 30-денної смертності при ГМІ у 33%, було проліковано в КЛ «Феофанія» ДУС, яка має відповідний показник на рівні 22%, то це, ймовірно, дало б змогу зберегти життя 122 пацієнтів лише в одному закладі охорони здоров’я протягом 2022 року».
— Соціальний діагноз поставлено! Але що робити?
— Цю проблему можна було б розв’язати, підпорядкувавши службу екстреної медичної допомоги МОЗ, щоб вона не залежала від територіальних органів управління. Це не такі великі видатки в межах держави.
Відкати від лікувальних закладів за те, що до них привозять або направляють пацієнтів, існують у всій країні. Хіба в цьому полягала мета медреформи? І хіба це ознака цивілізованого суспільства? Дуже хочемо, щоб корупційна складова в медицині взагалі відпала! Може, дочекаємося колись!
— Ігорю Петровичу, попри перешкоди, які вам доводиться долати, попри війну, ви все одно намагаєтеся йти вперед і не зупинятися?
— У медицині не можна зупинятися ні в чому — ні в технологіях, ні в запровадженні інновацій, ні в навчанні фахівців. Якщо ти зупинився, ти вже пішов назад.
Бесіду вела
Валентина Клєщикова-Матвєєва
ДОСЬЄ «УК»
Ігор СЕМЕНІВ. Народився 17 жовтня 1959 року. 1982-го закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря. У 1982—1983 роках пройшов інтернатуру на базі міської клінічної лікарні №2 міста Івано-Франківська.
З 1983 по 1986 роки працював лікарем-терапевтом, лікарем-травматологом Богородчанської районної лікарні Івано-Франківської області. З 1986 по 2008 рік працював в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні на посадах лікаря-травматолога, завідувача ортопедичного відділення, головним лікарем. З 24 січня 2008 року по теперішній час — головний лікар клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами. Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор кафедри організації медичного забезпечення Збройних сил Української військово-медичної академії, автор наукових робіт, має свідоцтва на винаходи.