Серед полтавців, відзначених державними нагородами з нагоди Дня Соборності України, ми зустріли голову громадської ради при Полтавській облдержадміністрації Володимира Голуба, нагородженого орденом «За заслуги» II ступеня. Уперше державної нагороди удостоївся саме громадський діяч такого рівня. Це й стало приводом для розмови з ним власного кореспондента «Урядового кур’єра» про впливовість громадянського суспільства у нашій країні.
— Володимире Семеновичу, коли ви відчули себе громадським діячем?
— Усі творчі люди якоюсь мірою громадські діячі, а я тривалий час працював у театрі, був там головою профспілки. Я людина свободолюбна. Можливо, саме тому розійшлися мої шляхи з компартією. Але я поставився до цього по-філософськи, надто в повітрі вже віяло свіжим вітром перемін. У Полтаві тоді діяло товариство неординарних особистостей, як Олександр Келим, Зоя Коваленко, Микола Кульчинський. І я разом з ними піднімав український прапор, займався просвітництвом. І нині підтримую стосунки з тими з них, хто ще залишився живий.
Коли на Зажур-горі під Лубнами відкривали перший у Радянському Союзі пам’ятник жертвам Голодомору — курган Скорботи, мені доручили бити у Дзвін. Я тоді був увесь у білому, з бородою, і зі мною захотів познайомитися один з ініціаторів створення пам’ятника Борис Олійник, який називав мене іноком. Стільки людей, як там, не бачив ніколи в житті. Після такого вже не міг покинути громадську діяльність.
— Подейкують, ви були ініціатором створення на базі будинку політосвіти в Полтаві громадсько-політичного і культурного центру.
— Так, це мав бути аналог столичного Українського дому, де збиралися б і мали власні кімнати всі обласні громадсько-політичні організації. Так і сталося.
А перед цим був конкурс проектів, який я виграв, мене обрали директором цього центру. У ньому проводили й культурні заходи. Кандидати у народні депутати презентували свої передвиборчі програми. Але будинок розташовано у центрі міста, і тодішня влада його в нас відібрала, перетворивши на телевізійний центр.
— Ви залишилися без роботи?
— Ні, після того, як у мене не склалося в Полтаві, перейшов на політичну роботу в Київ, де пропрацював майже три роки. Там здобув певний досвід, познайомився із цікавими особистостями. Проте сімейні обставини змусили повернутися в Полтаву. Працював заступником голови ГО «Злагода», очолював благодійну організацію «Допоможемо дітям». Коли створили громадську раду при Полтавській облдержадміністрації, спершу був рядовим її членом, а в 2010 році мене більшістю голосів обрали її головою. За цей час мені вдалося звести місток між владою і громадою.
— Скільки у вас багнетів і чим займаєтеся?
— Зараз у нас 35 членів ради, так вирішив Кабінет Міністрів. Раніше у нашій організації бувало й 160 осіб. А займаємося дорадництвом під час вирішення питань, що стосуються освіти, соцзахисту, медицини, сільського господарства.
За стіною в нас збираються члени спілки офіцерів-силовиків на пенсії. Вони також наші члени, ми надали їм кімнату. І тепер у них є змога щовівторка збиратися й вирішувати питання.
Голова Полтавської ОДА Валерій Головко, щойно обійнявши посаду, зрозумів, що громада і влада повинні знайти спільну мову. І своїм розпорядженням увів представників громадської ради в кожен департамент, управління. Члени нашої ради входять до складу 14 комісій.
Ось перед вами лежить проект програми фітосанітарних заходів з ліквідації амброзії на території області. Його нам подав для експертної оцінки департамент агропромислового розвитку. Якщо наші експерти не затвердять цього документа, його не фінансуватимуть із бюджету.
— А бувають розбіжності між громадською радою і облдержадміністрацією?
— Авжеж. Розбіжності бували не раз. Тоді ми домовлялися. Виходити на ґанок і кричати в бік влади: «Вони там усі погані!» — може тільки людина обмежена. Коли мене тільки обрали головою громадської ради при облдержадміністрації, я відразу запропонував: працюймо з гаслом Івана Котляревського: «Де згода є в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона».
Наша громадська рада не тільки виступає дорадчим органом. Займаємося національно-патріотичним вихованням, зокрема, розробили й реалізували в області програму за творами Тараса Шевченка «В краї далекім, за Уралом», автор якої — мій однофамілець народний артист України Василь Голуб. Заступник голови громадської ради Герой України Тетяна Корост написала програму «Шкільне молоко», і ця програма теж уже працює.
— Громадська рада при облдержадміністрації повинна контролювати владу та її керівника. Але ж це неможливо.
— Повністю — неможливо, частково — так. Наш контроль полягає у взаємній відповідальності. Тобто якщо ми разом вирішуємо якесь питання, ми за нього нарівні із владою і відповідаємо.
— Вас часто критикують під час круглих столів, дискусій?
— Буває. Одні — за мій командний стиль роботи, хоч я демократ. Ще комусь не подобається, що не сварюся на публіці з чиновниками. Не виводжу їх на чисту воду. У нас багато любителів перевіряти, контролювати. Хоч згідно із Основним Законом, для цього існують спеціальні органи. Я проти анархії, а за Конституцію. Ми не маємо права наказувати, перевіряти. Зате маємо повне право заслухати будь-якого очільника того чи іншого підрозділу адміністрації.
— Чим пишаєтеся у своїй роботі й чим не задоволені?
— Не задоволений багатьма речами: тарифами, млявістю комунальників, тим, що не можу допомогти людям, які до мене звертаються, — на це є об’єктивні причини. Проте прочитавши відгуки у Фейсбуці (їх було близько 100) після того, як мене нагородили орденом, здивувався, що жодного не було негативного. Земляки позитивно оцінюють мою роботу. Це найголовніше, чим людина може пишатися.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ГОЛУБ. Народився 1944 року в м. Лубни Полтавської області. Навчався у студії при ансамблі танцю України імені Павла Вірського, закінчив Київський державний інститут ім. І. Карпенка-Карого.
Працював у Лубенському РБК, агіткультбригаді, солістом балету в Полтавському обласному музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя.
Із 1991 року — на громадсько-політичній роботі. Був директором Полтавського громадсько-політичного, культурного центру, клубу виборців міста Полтави, координатором блоку демократичних сил Полтавщини, головою ГО «Злагода», Полтавської обласної благодійної організації «Допоможемо дітям».
Із 2010 року (чотири каденції) — голова громадської ради при Полтавській облдержадміністрації.
Заслужений працівник культури України. Кавалер орденів «За заслуги» III та II ступенів, ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого.