Російська агресія, в умовах якої живемо останні п’ять років, довела, що інформація — один з найнебезпечніших видів зброї. Вона впливає на свідомість та емоційний стан людини, здатна змінити її цінності й послабити моральні якості. Хоч інформація і не призводить до кровопролиття, безпечне ставлення до неї не зменшує масштабів її впливу, а завдані нею руйнування можуть перевищувати наслідки бойових дій.
Українська держава вже п’ять років протистоїть агресорові в інформаційній сфері: відновлює покриття радіо- та телесигналом на сході й півдні, реформує телебачення і друковані ЗМІ, впроваджує зміни у видавничій діяльності. «Урядовий кур’єр» розмовляв з головою Державного комітету телебачення і радіомовлення Олегом НАЛИВАЙКОМ про підсумки цієї роботи й нові виклики останнього часу.
— Уже рік працює Суспільне телебачення і радіомовлення, створене внаслідок реформування державних телерадіокомпаній, країна перейшла на цифрове мовлення. Інша реформа стосується державних і комунальних друкованих ЗМІ. Зміни відчули всюди — від столиці до віддаленого села. Усе задумане вдалося?
— Ці важливі реформи для осучаснення інформаційного простору країни були спричинені необхідністю позбутися радянського минулого, коли існував тотальний контроль держави над засобами масової інформації. Саме тому їх внесли в перелік пріоритетних дій уряду, а в суспільстві сформувалося розуміння необхідності їхнього проведення.
В умовах війни важливо було збільшити охоплення населення Донбасу українськими телерадіопрограмами. На підконтрольних територіях Донецької і Луганської областей протягом минулого року реконструювали вежі, що дало змогу збільшити зону поширення сигналу. З вересня 2018-го країна перейшла на цифрове мовлення. Аналогове телебачення залишилося тільки у прикордонних регіонах, що межують із Російською Федерацією і тимчасово окупованими територіями, в Донецькій, Луганській, Сумській, Херсонській, Харківській і Чернігівській областях. За державною програмою українці отримали 792 250 цифрових телетюнерів.
Суспільне телебачення і радіомовлення працює, але нас турбує його недофінансування на 2019 рік. Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» встановлює норму його фінансування обсягом 0,2% видатків загального фонду державного бюджету за попередній рік. А бюджетне забезпечення НСТУ на 2019-й затверджено на 811 933 тисячі гривень менше.
НСТУ проходить складне випробування після рішення наглядової ради розірвати контракт із головою правління. Ми як акціонер, згідно із законом, не маємо права втручатись у цю ситуацію. Головне — не допустити інституційної кризи.
— 1 січня 2019 року завершився трирічний термін реформування друкованих ЗМІ. Деякі видання прагнули вільного плавання, інші не хотіли змін. Яка ситуація нині?
— Ця реформа була наслідком міжнародних зобов’язань України перед Парламентською асамблеєю Ради Європи для обмеження впливу держави на ЗМІ. На сьогодні до переліку об’єктів реформування внесено 760 державних і комунальних друкованих ЗМІ, а станом на 28 січня 2019 року реформовано 507 друкованих ЗМІ та редакцій: 480 комунальних і 27 державних.
Ми постійно відстежували дотримання вимог закону щодо збереження назв, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості. Весь період реформування значну увагу приділяли підвищенню кваліфікації журналістів, проводили навчальні семінари для редакторів, тренінги в Харкові, Дніпрі, Львові, Чернівцях, Чернігові стосовно юридичних аспектів, а медіа-експерти постійно надавали правову допомогу.
Ми оприлюднили онлайн-версію посібника «Юридичні аспекти реформування державних і комунальних ЗМІ», підготовленого медіа-юристами, є в онлайні курс «Від комунальних до незалежних медіа: покрокова інструкція для редакторів». Ми вдячні міжнародним партнерам, які супроводжували процес, зокрема фахівцям ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу.
— Однак на цьому шляху проблем виникало чимало. Гучні суперечки і навіть судові позови ставали відомі широкому загалу, місцеві еліти прагнули зберегти вплив на видання.
— Щопівроку колегія Держкомтелерадіо розглядала проблемні питання, які виникали у процесі реформування в окремих областях. 2018-го розглядали Запорізьку, Дніпропетровську, Закарпатську та Київську області. Місцевим органам влади надавали рекомендації для розв’язання проблем, радили активно співпрацювати з обласними організаціями Національної спілки журналістів України.
Аналізуючи перебіг змін в областях, ми виявили тенденцію залежності інтенсивності процесу реформування від обсягу дотацій, які отримували видання з місцевих бюджетів. З’ясувалося, що редакції, які тривалий період не мали істотних бюджетних дотацій, реформувались одними з перших, і навпаки, ті, хто отримував значні кошти, не реформувалися зовсім або відкладали здійснення необхідних процедур до останнього.
Наприкінці минулого року лідерами процесу роздержавлення були Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Миколаївська, Полтавська, Тернопільська області. Аутсайдерами — Київська, Закарпатська області та місто Київ.
— Протягом цих трьох років тривало вдосконалення законодавства, щоб урегулювати проблеми, які виникали під час реформування. Чи завершено цей процес?
— Перші кроки реформи виявили питання, які потребували законодавчого врегулювання. Спільними зусиллями Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики, медіа-експертів, Держкомтелерадіо, Міністерства юстиції розроблено законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» щодо удосконалення механізму реформування друкованих засобів масової інформації». Він передбачав чіткіше окреслити можливість утворення редакції через виділення, уточнити питання оренди, мораторію на відчуження майна, що перебувало на балансі редакцій. У ньому визначали механізми захисту прав трудових колективів, які не змогли розпочати процес через бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.
1 березня 2018 року законопроект було винесено на розгляд Верховної Ради, однак його відхилили. Улітку була друга спроба. Торік 6 і 20 червня зареєстровано два законопроекти, які передбачали внести зміни для розв’язання проблем реформування. Однак обидва законопроекти не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів, їх відхилили і зняли з розгляду.
— Які проблеми найбільше гальмували реформи? Не в останню чергу, напевно, небажання деяких творчих колективів до самостійності?
— Так, відчувалася інертність багатьох редакційних колективів, які сподівалися на пролонгацію роздержавлення і розраховували на фінансову підтримку місцевої влади. Деякі центральні органи виконавчої влади не вжили відповідних заходів щодо реформування друкованих ЗМІ, засновниками яких вони є. Основними перешкодами на шляху реформування були проблеми з укладенням угоди між засновником і правонаступником, необхідної для державної перереєстрації видання в органах юстиції; наданням редакції реформованого ЗМІ пріоритетного права на висвітлення діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; порушення гарантованого права на пільгову оренду приміщення; трудові та майнові спори.
У нас нема дієвого механізму впливу на засновника, який порушує вимоги закону про реформування. Часто буває неможливо виділити редакцію з комунального підприємства, яке здійснює кілька видів діяльності.
На Донбасі власні проблеми через брак рішень військово-цивільних адміністрацій про реформування друкованих ЗМІ, засновниками яких до 2014 року були місцеві органи самоврядування.
— Як працюють роздержавлені ЗМІ з 1 січня 2019 року, адже дуже важко одразу перейти до самофінансування?
— Втрата з 1 січня 2019 року фінансування від органів влади та місцевого самоврядування болісна для багатьох редакцій. Закон надає змогу редакціям місцевих ЗМІ отримувати фінансову допомогу після реформування за умови їх функціонування, збереження назви, цільового призначення, мови і тематичної спрямованості. На виконання вимог статті 12 закону про реформування було розроблено проект порядку надання адресної фінансової підтримки реформованим друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження. На сьогодні завершується процедура погодження проекту відповідного нормативно-правового акта Кабінету Міністрів. Держкомтелерадіо надав пропозиції Мінфіну щодо передбачення в державному бюджеті на 2019 рік відповідних видатків обсягом 37 мільйонів гривень.
Попри всі труднощі, більшість комунальних друкованих видань реалізували своє право на реформування. Однак їх кількість була б більшою, якби запропоновані законодавчі ініціативи було вчасно ухвалено.
— Однак підвищення тарифів Укрпошти та її небажання шукати компромісні рішення призвели до серйозної проблеми з виживанням преси, що в умовах інформаційної війни небезпечно для держави. Редактори ініціювали скликання всеукраїнської наради, щоб спільно знайти вихід із ситуації. Чи існує він?
— Сподіваюся, що відверта розмова на цьому заході дасть змогу знайти сторонам консенсус. Попри зростання тарифів на доставку, збільшення вартості паперу й поліграфічних послуг, загальну світову тенденцію зниження накладів друкованої преси під тиском інтернету, друковані ЗМІ вистояли. За підсумками передплати, на 2019 рік передплачено 7810 тисяч примірників газет і журналів, — 90% торішніх накладів. В Івано-Франківській області цей показник становить 107%, Тернопільській — 100%, Житомирській — 95%. А в Луганській — 77%, Запорізькій — 82%, Харківській — 83%. Частина газет перестала існувати або перейшла в онлайн, фактично всі збільшили вартість передплати на 30—40%.
Головне, на мій погляд, нині навіть не тарифи Укрпошти, а її фінансова порядність. Більшість видань ще й досі не отримали коштів за передплату, зібраних торік Укрпоштою. Турбує і якість самої доставки, дотримання її часових норм насамперед за договірними умовами.
До речі, пересувні відділення повинні доставляти газети до дверей, що передбачено і закладено в тариф на доставку. Але пошта цього не робить: люди змушені приходити до місця зупинки пересувного відділення, чекати його там (іноді годинами), щоб забрати газету.
— Так, інформаційна війна, в яку втягнуто нашу державу, потребує людських, інтелектуальних і фінансових ресурсів. ЗМІ відіграють у ній значну роль. Але є ще книжки, які не менше впливають на свідомість і світогляд людини. Чи навчилися ми протистояти сусідній державі в цій галузі?
— В умовах інформаційної агресії з боку Росії ми реалізовували положення Доктрини інформаційної безпеки з недопущення на український ринок іноземної видавничої продукції антиукраїнського змісту. Протягом 2018 року надано 97 відмов у видачі дозволів на ввезення 477 000 примірників видань антиукраїнського змісту, складено 27 адміністративно-господарських протоколів щодо порушення правил розповсюдження видавничої продукції. Сума штрафних санкцій — понад мільйон гривень.
Було розроблено пропозиції щодо застосування економічних та інших обмежувальних санкцій до 12 юридичних осіб РФ (дев’ять видавництв і три сайти), які регулярно поширювали продукцію антиукраїнського змісту. Торік у вересні розпорядженням Кабінету Міністрів ці пропозиції було схвалено. Можу впевнено констатувати, що бар’єр для антиукраїнської літератури, яку тиражують у Росії та завозять в Україну, встановлено.
Лариса КОНАРЕВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олег НАЛИВАЙКО. Народився 1961 року. Закінчив факультет журналістики і аспірантуру з політології Львівського університету імені Франка. Працював у Львівському обкомі та ЦК ЛКСМУ. Очолював інформаційне агентство УНІАН. У 2012-2014 роках був головою НСЖУ. Нині секретар НСЖУ, голова Держкомтелерадіо.
Ми в Google+