Наприкінці травня Всесвітня організація охорони здоров’я зібралася для проведення асамблеї. Але говорили на ній не лише про пандемію, а й про війну в Україні. Варто сказати, що очікування України від сесії виправдалися не повністю. З одного боку, ВООЗ ухвалила резолюцію, в якій засудила напад росії на Україну і закликала державу-агресора припинити обстріли медичних закладів нашої країни. А з іншого, — до країни, яка фізично знищує іншу, включно з її медичною системою, не було застосовано жодних санкцій. росію не позбавили права голосу у  ВООЗ і не виключили з виконавчого комітету. Про це, а також про згубні наслідки війни для української системи охорони здоров’я Укрінформ розмовляв з  головою Бюро ВООЗ в Україні Ярно ХАБІХТОМ.

— Почнімо з останньої Всесвітньої асамблеї ВООЗ. Більшість  членів проголосували за резолюцію, яку подала Україна. Але росія продовжує обстрілювати медзаклади, показуючи, що вона повністю ігнорує цю резолюцію. Зокрема нещодавно було жорстоко обстріляно лікарні у Запорізький та Луганській областях. Чи буде це тієї червоною лінією, після перетину якої росією Всесвітня організація охорони здоров’я все-таки  позбавить її права голосу і виключить з виконавчого комітету?

— ВООЗ із перших днів вторгнення в Україну закликає російську федерацію зупинити війну. Важливо і певною мірою унікально, що за сто днів війни, з 24 лютого, маємо вже дві резолюції: одну, ухвалену в регіональному комітеті від 10 травня, другу — ухвалену кілька тижнів тому на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я. В обох  ідеться про надзвичайний стан у системі охорони здоров’я України та агресію з боку російської федерації. Далі прерогатива держав-членів ВООЗ — ухвалити наступні рішення.

Так, я погоджуюсь, що пошкодження і руйнування медзакладів великі. ВООЗ зареєструвала близько 300 нападів на систему охорони здоров’я, проте реальні цифри набагато більші. Наша організація вже здійснила постачання понад 500 тонн ліків, а також електрогенераторів, машин швидкої допомоги. Як лікар та людина, що працює в Україні, бачу, що потреби великі й ми маємо на них реагувати. Діалог між державами-членами триває, фокус зусиль ВООЗ в Україні — підтримувати сектор охорони здоров’я, працювати з державними органами, людьми на місцях, наскільки це можливо.

— Чи передбачаєте ви, що найближчим часом у ВООЗ буде достатньо голосів, щоб забрати в росії право голосу?

— Багато дипломатів уже казали під час Всесвітньої асамблеї, що це можливо, і резолюція залишає таку опцію, але це рішення держав-членів, а не лише ВООЗ.

— Ви згадали про резолюцію, яку ухвалив Європейський комітет ВООЗ ще на початку травня. У ній ішлося про те, щоб закрити один з офісів ВООЗ в росії. Україна навіть запропонувала перенести його в Київ, але цього не було зроблено. Чому?

— Резолюція пропонує розглянути можливість перенесення офісу, який працює з неінфекційними хворобами, з москви. Цю можливість має розглянути регіональний директор. У резолюції йдеться, що регіональний директор має розглянути опції, а також обговорити це з державами, що входять до складу організації. І цю дискусію буде продовжено на найближчому регіональному комітеті, де наступного разу зберуться всі 53 країни-учасниці.

— Отже, підсумуємо. Як все-таки ВООЗ тиснутиме на росію, щоб та нарешті перестала вбивати нашу медицину і наших людей? Чи є той план дій, що буде далі, якщо росія продовжуватиме ігнорувати всі рішення ВООЗ?

— Маємо дві резолюції, одну ухвалено 10 травня на регіональному рівні, другу, 26 травня — на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я. Там чітко зазначено, які дії потрібно виконати, а також засуджено наступ на систему охорони здоров’я, засуджено війну в Україні та є заклик про те, щоб зупинити війну. Отже, ці резолюції містять дуже чіткі дії.

Дозвольте мені показати це на прикладі. Коли говоримо про війну та вторгнення в Україну, головною платформою обговорювань на цьому рівні є Рада Безпеки ООН, а також Генеральна асамблея ООН у Нью-Йорку. І коли порівнюємо сектор охорони здоров’я з іншими секторами, то маємо визнати, що сектор охорони здоров’я одним з перших ухвалив дуже чіткі резолюції та зробив певні дії. Сподіваюся, що в усіх інших секторах побачимо подібний діалог у майбутньому.

— Хочу уточнити: які можуть бути наступні кроки ВООЗ?

— Якщо подивимося на понад 100 днів війни та згадаємо керуючий орган ВООЗ, маємо визнати, що вже є дві резолюції. І якщо ви запитаєте: «Що робить ВООЗ в Україні?» Відповідь буде такою: «Надає щоденну гуманітарну підтримку, відновлює роботу системи охорони здоров’я». Тобто потрібно подивитися на політичну і технічну сторони. Хоча вони пов’язані, ми маємо розглядати їх окремо. Тому що як Секретаріат ВООЗ ми керуємося рішеннями держав-членів.

— Отже, перейдімо до технічної сторони. Є інформація, що на окупованих територіях гостра нестача медикаментів. Особливо загрозливо це для гормонозалежних, інсулінозалежних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Чи намагається ВООЗ якось впливати на цю ситуацію і як саме?

— Ми постійно працюємо над забезпеченням доступу пацієнтів до ліків. По-перше, ВООЗ разом з PEPFAR (Партнерство для подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні. — Ред.), Global Fund (Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. — Ред.) та іншими партнерами впевнилися, що забезпечено достатні поставки антиретровірусних препаратів для ВІЛ-пацієнтів. Ми повинні гарантувати те, щоб ліки потрапляли до тих регіонів, куди важко дістатися. Якщо у всій Україні 92% медпунктів продовжують надавати лікування пацієнтам зі СНІДом, то, наприклад, в Луганську — лише  9%. На початку війни багато волонтерів та невеликі конвої їздили в міста, в які було важко потрапити. Але нині основна  проблема в тому, що нам потрібні гуманітарні конвої, щоб діставатися окупованих міст.

Те саме стосується інсуліну.  ВООЗ разом з іншими агенціями постачає комплексні медичні набори для установ першої медичної допомоги, в які входить інсулін. Поставки цих наборів було організовано до східних та південних регіонів України. У такий спосіб ми створюємо там запас цих медикаментів і ділимося ними з партнерами на місцях. Отже, ми виступаємо за створення таких коридорів, працюємо з партнерами на місцях, і саме ми здійснили постачання понад 500 тисяч тонн різноманітних медичних товарів, а також обладнання для підтримки інфраструктури. Але ви маєте рацію: нам усім слід робити більше, щоб потрапляти в такі міста, як Маріуполь, Херсон та інші. Ситуація в Донецькій та Луганській області, інших регіонах України нелегка. ВООЗ відкрила офіс у Дніпрі, а ще ми відкриваємо офіси в Одесі, Полтаві, щоб розташувати всі ці медичні препарати поблизу певних територій та ближче до людей, які їх потребують.

— А чи маєте інформацію про те, яку частину медикаментів  вдалося доставити на окуповані території? Є якийсь зворотний зв’язок?

— Чую розповіді, які вселяють надію, про те, що люди отримали ліки. Але також я чую багато історій про людей, які залишилися без інсуліну і в них були передчасні ампутації. Тому гуманітарні коридори, доступ до ліків та лікування хронічних станів — це надзвичайно важливо.

— Про інфекційні захворювання. У Маріуполі прогнозують можливу епідемію холери. Чи відстежують міжнародні організації там інфекційну ситуацію?

— Нам вкрай важливо відстежувати всі інфекційні захворювання, особливо під час війни. ВООЗ регулярно публікує аналіз ситуації щодо здоров’я населення. Удруге цей аналіз було оприлюднено у квітні, де йшлося про високий ризик виникнення холери, але ми й зараз відстежуємо ситуацію.

Станом на зараз ми не отримали жодного повідомлення про хворих на холеру в Маріуполі. Попри це готуємося до можливого спалаху. По-перше, ведемо діалог щодо забезпечення наявності вакцин проти холери, а також їхньої  реєстрації. По-друге, готуємо матеріали для інформування населення про ризики поширення цієї хвороби. Передусім існує великий ризик виникнення холери, коли питна вода та каналізаційні стоки перемішуються. Отже вживати потрібно лише кип’ячену воду. По-третє, намагаємося забезпечити наявність наборів для тестування холери в українських закладах охорони здоров’я. Найближчими днями їх доставлять у місця, де ризик виникнення хвороби вищий.

— Ви сказали, що  ВООЗ працює над наявністю вакцини проти холери. Тобто вакцини на цей момент поки що немає в Україні?

— Вакцина проти холери відрізняється від звичайних вакцин, які ми використовуємо проти кору та інших інфекційних захворювань. Її застосовуватимуть, коли ми зафіксуємо перших хворих, а також на території, де може з’явитися холера. Тобто ми перебуваємо у фазі підготовки, коли немає жодних сигналів про появу холери. Маємо вакцину близько до кордонів України, щоб скористатися нею в разі потреби.

— Не можу обійти тему COVID-19. З початком війни ця хвороба залишилася поза увагою, але все одно помітно, що вона стала менше поширюватися. Скажіть, COVID-19 переходить до розряду легших захворювань?

— Багато уваги громадськість приділяє саме війні. Але ми все ще спостерігаємо випадки захворювання на COVID-19. Для багатьох, хто має COVID-19 і зараз перебуває в лікарнях, перебіг захворювання не легкий. Щоправда, інколи хворобу менше виявляють тести. Ми досягли піку захворюваності на штам «Омікрон» в середині лютого і відтоді бачимо зменшення кількості хворих. Але нам потрібно бути готовими до невеликих спалахів недуги. Особливо вразливі зараз внутрішньо переміщені особи, які перебувають у місцях великого скупчення людей. Там спостерігаємо підвищений рівень захворюваності на COVID-19.

Вселяє надію, що  налагоджується вакцинація від COVID-19. Україна має запас вакцини, починають постачання міжнародні партнери, зокрема COVAX. Тож попри війну спостерігаємо, що надання медичних послуг відновлюється, а це дасть змогу краще підготуватися до осені. 

— Тобто ми не можемо говорити, що COVID-19 до осені буде подолано? Ризики залишаються і вакцинуватися потрібно?

— Передусім варто переконатися, що всі групи високого ризику отримають щеплення. А також що людей, які потребують бустерної дози, буде нею забезпечено. Нам потрібно налагодити систему моніторингу, що дасть змогу побачити, коли і за яких умов може  збільшитися кількість хворих на COVID-19 восени. На глобальному рівні пандемія COVID-19 усе ще триває.

— А яка загалом ситуація з COVID-19 у світі? Залишаються осередки, які викликають занепокоєння?

— Нині кількість хворих на COVID-19 у світі зменшилася. Але потрібно розуміти, що багато країн, як і Україна, проводять менше тестів. Тому нам потрібна потужна медична система, яка зможе виявляти спалахи серед окремих верств населення. Нині фактично всі хворі у світі — це варіант, що викликає занепокоєння, який ми знаємо як «Омікрон». Також це його підвид ВА.2  — «стелс-омікрон», на який припадає майже 75% випадків зараження. Отже, нині спостерігаємо зменшення захворюваності та основний штам, який викликає занепокоєння. Мені хотілось би бути оптимістом, але за умови, що пріоритетні групи слід вакцинувати, а решта зможуть отримати бустер в разі потреби.

— Українці травмовані війною, і як ви зауважили, ці наслідки для психічного здоров’я відчуватимуться протягом десятиліть. Що каже світовий досвід — як подолати психотравму внаслідок воєнних дій?

— Коли дивимося на війну та гуманітарні умови на глобальному рівні, бачимо, що одна людина із п’яти, які живуть у таких умовах, мають проблеми із психічним станом. Це може бути тривожність, відчуття безпорадності, загальний стрес, дехто не може спати. Перелік симптомів може бути досить великим. Необхідно надавати психологічну допомогу, до чого слід долучити медичних спеціалістів різних напрямів. Що можемо зробити? Під час COVID-19 та перед ним ВООЗ розробила багато матеріалів щодо психічного здоров’я в Україні, які потрібно застосовувати на практиці набагато частіше, ніж раніше. Ці матеріали різноманітні: книжки самодопомоги про те, як ми розмовляємо з нашими дітьми, як можемо отримати допомогу в пунктах первинної медичної допомоги, а також про особливу допомогу в спеціалізованих закладах. Я був позитивно вражений спілкуванням з першою леді, міністром охорони здоров’я Віктором Ляшком та всіма членами уряду. У країні є намір, а також перші кроки з великої програми допомоги щодо психічного здоров’я українців. Ця програма має бути спрямована на реальні випадки та охоплювати тих, хто цього потребує.

Всередині ВООЗ ми займаємося координацією цієї підтримки, тому що маємо більш ніж 20 партнерів: неприбуткові, міжнародні організації, які надають послуги із психічної допомоги. З ними я мав зустрічі, коли останні кілька місяців відвідував пункти первинної медичної допомоги. Також дуже важливо здійснювати пошук спеціалістів, які можуть повернутися в Україну і надати підтримку. Це можуть бути українці, які перебувають за кордоном та працюють лікарями, медсестрами, вузькопрофільними спеціалістами. Оскільки криза в Україні триває з 2014 року, маємо багато передових практик та підходів, які розробили в Україні відтоді у галузі психічного здоров’я. Ці практики можна застосовувати для соціально-психічної підтримки.

— Що ви порадили б кожному українцеві, котрий відчуває, що травмований?

— Вважаю, що важливо поспілкуватися із друзями, обговорити проблему та знайти допомогу в разі потреби. Але знаю, що це занадто важко. Багато дітей відмовляються говорити. Багато батьків шоковані. Багато людей не звертаються до центрів первинної допомоги. На мою думку, все, що відбувається в Україні останніми місяцями, так чи інакше впливає на всіх. Тому дуже важко надати загальну підтримку всім в одному повідомленні. Деякі люди відійшли від шоку за тиждень, інші — за місяці, проте дехто досі не може спати. А інші перебувають у дуже важкому становищі на сході та півдні України. Тому ми повинні визначити пріоритети надання психічної допомоги та знайти різні шляхи допомоги для кожного українця.

Юлія ГОРБАНЬ, 
Укрінформ, 
Київ