У багатотисячній трудовій сім’ї одного з лідерів вітчизняної гірничодобувної промисловості ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» радісна подія — виповнилося 40 років від запуску першої технологічної лінії виробництва залізорудних окатків. Напередодні Дня працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України кореспондент «УК» побував у Горішніх Плавнях (колишній Комсомольськ), де розташований ГЗК, і поспілкувався з його керівництвом і тими, хто виробляє окатки сьогодні. Розмовляли про поточну ситуацію в цеху й на підприємстві, про завдання на перспективу і значення комбінату в житті кожного з моїх співрозмовників зокрема. 

Голова правління ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» Віктор ЛОТОУС: «Залишаємося найбільшими в пострадянському просторі експортерами залізорудної продукції у країни далекого зарубіжжя»

Голова правління ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» Віктор ЛОТОУС

— Вікторе Вікторовичу, наскільки значущою є для вас ювілейна подія?

— Це ще одна віха нашої історії. Вона почалася у 1960 році, з проголошенням Дніпровського ГЗК — так тоді називалося наше підприємство — ударною комсомольською будовою. І коли молодь приїхала в той час у малозаселену місцевість, де були тільки невеликі хутори й села. Жили в наметах, дощаних будиночках, без зручностей. Але з мрією в серці. І мети своєї досягли — побудували і місто, і комбінат. Для нас дуже важливий був рубіж — видобуток мільярдної тонни залізної руди. Тому що шлях до нього був тривалий і тернистий. У 1961 році ми видобули тільки перший куб вскришної маси, у 1963-му — першу тонну руди. Був період, коли рішенням тодішньої Ради Міністрів СРСР будову було законсервовано. Це сталося у 1963 році. І майже два роки трудовий колектив і керівництво Дніпровського гірничозбагачувального комбінату робили все можливе для того, щоб її розконсервувати. В той час багато людей виїхали з міста, розчарувавшись і не повіривши в те, що комбінат буде добудовано. І тільки починаючи з 1965 року будівництво пішло інтенсивно, а 27 лютого 1970-го наше підприємство виробило першу тонну залізорудного концентрату. Саме цю дату ми вважаємо днем народження комбінату, хоча з моменту оголошення його ударною будовою минуло до того вже ціле десятиріччя.

25 квітня 1977 року на комбінаті відбувся запуск першої технологічної лінії виробництва окатків. На лінії застосували обладнання американської компанії «Allis-Chalmers» з повною автоматизацією технологічного процесу, що забезпечила високу якість продукції. Ця унікальна технологія — «решітка-трубчаста піч-охолоджувач» і сьогодні використовується на нашому підприємстві. Через рік ввели в дію другу технологічну лінію з виробництва окатків фабрики огрудкування, а ще через два роки — третю та четверту. За 40 років на підприємстві виробили і відвантажили 315 мільйонів тонн окатків. Нині продуктивність ГЗК становить близько 12 мільйонів тонн окатків щороку.

— А як ви попрацювали у 2016 році?

— Незважаючи на те, що минулий рік починався для нас не дуже добре через падіння цін на залізорудну продукцію, нам вдалося утримати лідерські позиції. Як і раніше, ми є найбільшим експортером залізорудної продукції у країни далекого зарубіжжя на пострадянському просторі. За підсумками року, комбінат збільшив прибуток від операційної діяльності до списань на 19 відсотків, він становив 3,2 мільярда гривень. І хоча, починаючи з квітня поточного року, ціни на залізорудних ринках знову просіли, ми продовжуємо вкладати кошти у виконання програми технічного переозброєння та капітального будівництва. Та найголовніше, що нам цього року вдалося двічі підняти зарплату працівникам комбінату — у січні й травні. Загалом на 30 відсотків. Таким чином сьогодні середня заробітна плата на комбінаті становить 10 тисяч 500 гривень. Для порівняння, середня зарплата по Полтавській області трохи більш як шість з половиною тисяч гривень.

— Щойно ми їхали вздовж ЦВО по сучасній дворівневій дорозі, що веде на Дніпро. Комбінат має якийсь стосунок до цієї дорожньої реконструкції?

— Так, цей відрізок, протяжністю 1 кілометр, перебуває на балансі комбінату, і це ми профінансували його реконструкцію. Незважаючи на те, що цією дорогою користуються всі. В тому числі й жителі сіл Салівка, Келеберда та міста Горішні Плавні. Тому що за межами нашого підприємства дачні ділянки. За багато років цю дорогу вщент розбили. А побудувати нову, крім нас, нікому. Щоб вона відповідала усім вимогам і параметрам, ми в неї вклали майже 8 мільйонів гривень.

— Тобто ви залишаєтеся основним бюджетоутворюючим підприємством у регіоні?

— За підсумками роботи у першому кварталі поточного року 48 відсотків усіх податкових надходжень у міський бюджет становили платежі Полтавського ГЗК, і понад 7 відсотків — Єристівського ГЗК. У Горішніх Плавнях є ще ряд підприємств, чия виробнича діяльність безпосередньо пов’язана з роботою в компанії Ferrexpo. Разом ми сплачуємо до бюджету міста не менш ніж 60 відсотків усіх податків. Ці кошти йдуть на фінансування освіти й медицини, розбудову міської інфраструктури. В тому числі й на будівництво та ремонт доріг.

— Чи існує ще благодійний фонд Полтавського ГЗК?

— Так. Останніми роками ми не менш як 45 мільйонів гривень вкладаємо у розвиток Горішніх Плавнів. Це крім регулярної сплати всіх податків та обов’язкових платежів. За кошти комбінату фінансується міський Палац культури і творчості — понад вісім мільйонів гривень на рік витрачаємо на його утримання й забезпечення функціонування. Фінансуємо витрати дитячого спортивно-оздоровчого центру «Горизонт». Підтримуємо спорт, вкладаючи щорічно у його розвиток по 3–4 мільйони гривень, а кілька років тому ця сума була удвічі більшою. Допомагаємо освітянам. Виділяємо значні кошти на лікування, на проведення складних операцій, як-то видалення катаракти чи операцій, пов’язаних з онкозахворюваннями. Ми повністю відповідаємо за тих людей, які десятиріччями пропрацювали на нашому комбінаті. У цьому році не менш як 5 мільйонів гривень направимо на підтримку незахищених верств населення, і передовсім пенсіонерів. У нас є така соціальна програма, згідно з якою людина, яка пропрацювала на комбінаті 15 років і більше і пішла на пенсію, має кожні 3 роки право на матеріальну допомогу.

— Глибина кар’єру комбінату сягнула 400 метрів. Якщо заглиблюватиметеся такими темпами, скоро й руда закінчиться.

— Ні, не закінчиться. Її запаси у нас дуже великі. Навіть за найпесимістичнішими розрахунками, ми працюватимемо, якщо економіка дозволить, до 2060 року. Запаси Кременчуцької магнітної аномалії становлять понад 20 мільярдів тонн. Це одне з найбільших залізорудних родовищ у світі.

— Полтавський ГЗК експортує свою продукцію у розвинені країни: Німеччину, Японію. Ваші традиційні ринки — Австрія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Сербія, Туреччина, Китай, Індія. Цей перелік за останні два роки розширився?

— Наразі ми намагаємося закріпитися на ринках тих країн, на які вийшли 2–3 роки тому, і нарощуємо туди обсяги поставок. Зокрема в Японію, Північну Корею, Німеччину. Ці ринки перспективні.

— Німці виготовляють високоякісну сталь, і в них серйозні вимоги до постачальників залізорудної сировини.

— Так. Тому ми змушені ставитися до якості окатків дуже прискіпливо. Розробляємо спеціальні технологічні регламенти. Крім того, треба віддати належне нашим комерційним структурам, які вміють грамотно провести перемовини і донести нашим покупцям інформацію про наші можливості. Що ми здатні забезпечити їхні потреби і що наша продукція якісніша, ніж в інших постачальників. Зауважу, наше підприємство, має хорошу історію сумлінності та точності виконання договірних зобов’язань. Коли потенційні споживачі її вивчають, вони бачать, що ми завжди були стабільними постачальниками. Навіть після розпаду СРСР ми дотримувалися взятих на себе зобов’язань. Крім того, орієнтуємося на довгострокову співпрацю. З деякими постачальниками, зокрема, австрійською компанією «Фьостальпіне Шталь ГмбХ», працюємо вже за десятирічним контрактом. Такі контракти багато до чого зобов’язують. Наприклад, ми повинні постачати продукцію заданих обсягів та якості, дотримуючись певної цінової політики.

Багато підприємств працюють за спотовими контрактами. Не знаю, може, так і вигідніше у короткостроковій перспективі, зате політика, якої ми чітко дотримуємося, дає нам змогу впевнено дивитися у завтрашній день. Під час кризи ми не «провалюємося» за обсягами реалізації так, як деякі інші виробники залізорудної сировини.

— Чи не плануєте закупити на комбінат нову техніку?

— Закупимо, мабуть, у наступному році. На комбінаті її достатньо. Коли 3—5 років тому в нас були вільні кошти, ми дозволили собі купити її навіть із запасом. І сьогодні нам легше переживати ці непрості часи. Тому що в нас є якісна техніка, вона у гарному технічному стані. І ми дуже серйозно ставимося до її ремонтів. Своєчасно їх проводимо, і це сприяє продовженню терміну експлуатації.

— А хто вам її ремонтує?

— Цим займаються спеціалізовані сервісні компанії, у яких є відповідний штат спеціалістів з потрібними навичками, технічна база та інструменти. Вони здійснюють цей сервіс згідно з найкращими світовими стандартами.

— А своїх працівників відряджаєте за кордон навчатися ремонтувати й обслуговувати таку техніку?

— Ми декілька разів відряджали представників простих робітничих професій у Чилі, Австралію. Для того, щоб вони подивилися, в яких умовах там працюють їхні колеги та на якій техніці. Щоб побачили, що в нас умови не гірші. Що люди працюють у таких самих умовах за глибиною кар’єра там, обладнанням. Ми цілком відповідаємо стандартам, за якими працюють і представники передових країн. А щодо навчання… Так, іноді ми запрошуємо інструкторів на екскаватори, на іншу техніку. І саме з профільних компаній, які нам її поставляють. Але в нас настільки великий досвід її експлуатації й ремонтів — вона на комбінаті працює з 1981 року, що немає потреби когось кудись відряджати.

— Ринок дедалі наполегливіше «просить» вас збільшувати вміст заліза в продукції. Адже в сирій руді, яку видобуваєте, його міститься приблизно 22 відсотки.

— Працюємо над цим. Завершили повний флотаційний цикл доведення залізорудного концентрату. Маємо вже три такі дільниці. І вже 95 відсотків наших окатків містять 65 відсотків заліза й більше. А ще два роки тому вміст заліза у нашій продукції становив 62 відсотки.

— Які у комбінату відносини з державою, обласними владними структурами, громадою Горішніх Плавнів?

— Партнерські. Ми відчуваємо їхню підтримку, і люди розуміють, що якщо не буде таких підприємств, працюючих, як компанія Ferrexpo, Полтавський ГЗК, Єристівський ГЗК, то життя в нашій країні не буде налагоджуватися. Необхідно, щоб вони працювали.

— Як сказав один житель Горішніх Плавнів, уранці прокидаємося, дивимося: якщо чотири труби димлять, отже місто живе.

— Так.

— А що найбільше вас хвилює, як голову правління комбінату?

— Ця проблема глобальна — відтік професійних кадрів з Полтавщини, у тому числі з компанії Ferrexpo. Особливо гостро ми її відчули торік. Коли через кризу не могли підвищити заробітну плату на комбінаті. Сьогодні ця ситуація потроху стабілізується. Але… Дуже багато людей у минулому році поїхали на заробітки в Польщу. На їхнє місце на комбінат прийшла молодь. З одного боку, це й непогано. Але цих людей треба буде не один рік навчати, поки вони стануть справжніми професіоналами своєї справи.

— Ваші плани на найближчу перспективу?

— Утримати позиції. За об’ємами і за якістю. Розвиватися. Щоб люди, які у нас працюють, мали майбутнє, роботу, й за що годувати свої сім’ї.

ДОСЬЄ «УК»

Віктор ЛОТОУС. Народився у жовтні 1964 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, за фахом гірничий інженер. Уся його трудова діяльність із 1986 року проходить на Полтавському ГЗК. Починав гірничим майстром. Нині голова правління ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат». Заслужений металург України. 

Вітаю всіх жителів Горішніх Плавнів з Днем металургійної та гірничодобувної промисловості!

Андрій ПІСОЦЬКИЙ, перший заступник голови Полтавської ОДА: 

— Незалежно від роду діяльності кожен з вас причетний до успіхів свого міста, його підприємств та їхніх перемог на світовому ринку. Адже саме ви надихаєте, підтримуєте й уболіваєте за них. Здобутки ваших гірничозбагачувальних комбінатів — це здобутки всієї горішньоплавнівської громади. Як місто не існує без бюджетоутворюючих підприємств, так і підприємства не розвиваються без вашої підтримки.

Як ваш депутат обласної ради, знаю, які значні кошти комбінати сплачують до бюджетів. Розумію те колосальне соціальне навантаження, яке вони на себе беруть і як підтримують соціальну сферу, починаючи від лікувальних закладів і закінчуючи закладами культури й освіти. Велика вдячність керівництву й працівникам усіх ГЗК за їхню роботу та переспективи, які дають населенню. Сьогодні Горішні Плавні мають найнижчий рівень безробіття в області та найвищий рівень ВВП на душу населення. Незалежно від політико-економічної ситуації в державі ваша молодь розуміє, що гарне майбутнє можливе вдома, що працюватимуть і матимуть гідну заробітну плату. Що діти ходитимуть до хороших садочків, навчатимуться в сучасних класах і, отримавши вищу освіту, не прагнутимуть мігрувати.

Сьогодні розширюється Єристівський ГЗК, будується Біланівський. У перспективі долучене до роботи населення матиме її на найближчі 40—50 років.

Від себе особисто, від Полтавської облдержадміністрації та обласної ради вітаю! Бажаю Горішнім Плавням розвитку й процвітання, а всім вам — добробуту, злагоди в родинах, міцного здоров’я та залізної волі в досягненні мети. 

Нам до снаги подвоїти виробництво

Сергій ПАЛЬОХА, начальник цеху виробництва окатків:

— В юності мені хотілося стати льотчиком, незважаючи на те, що в нашому цеху все життя пропрацювали мої дідусь і батько, відповідно Павло Іванович та Сергій Павлович Пальохи. Перший трудився у сантехслужбі, а другий — старшим агломератником. Але вийшло так, що з 2003 року я також прийшов на комбінат. І ще жодного разу про це не пошкодував. Закінчив Національний гірничий університет. За 15 років встиг попрацювати майстром на дільницях фільтрації та огрудкування і обпалювання, старшим майстром на цій дільниці, заступником начальника цеху з технології. А в січні цього року мене призначили на посаду начальника цеху виробництва окатків.

У цеху працюють 440 робітників, наша функція — приймати від збагачувальної фабрики концентрат, виготовляти з нього окатки і обпалювати їх. Аби вони могли благополучно доїхати до покупця за тисячі кілометрів і не розламатися. Для цього під час виробництва окатків треба контролювати приблизно 450 параметрів. І весь цей контроль дистанційно здійснює одна людина. Тобто у нас автоматизована система управління.

Наш цех не найбільший на комбінаті, але один із основних. Свої окатки ми виготовляємо з допомогою унікальної, придбаної ще в радянські часи американської технології «решітка-трубчаста піч-охолоджувач». Вона дозволяє виготовляти продукцію найвищої якості, а тому вона затребувана і в розвинених країнах. Іще кілька років тому ми експортували 90 відсотків окатків, а нині майже 100 відсотків відправляють за кордон.

Проектна потужність цеху — 12 мільйонів тонн окатків на рік. Максимально ми змогли виробити два роки тому 11 мільйонів 700 тисяч тонн. Це поки що рекордна кількість виготовленої продукції за всю історію цеху й комбінату. У минулому й позаминулому роках у зв’язку з проведенням у цеху планової заміни обладнання окатків виготовили дещо менше. Але для нас якість продукції важливіша, ніж її кількість. Ситуація на залізорудному ринку нині нестабільна, він перенасичений. Покупці готові платити кошти тільки за руду з дуже високим вмістом заліза. Тому якість продукції сьогодні — це основне. Тим більше, що наші партнери — виробники найкращої сталі у світі.

Ми у значній мірі відповідаємо за якість продукції на комбінаті й відвантажуємо готову продукцію споживачам. Відповідно у нашому колективі налагоджена дисципліна, всі працівники постійно підвищують свій кваліфікаційний рівень, цех постійно модернізується. Запроваджуємо в себе енергоощадні технології. Зокрема природний газ, що використовується на виробництво окатків, майже на 40 відсотків замістили біопаливом. І, звичайно ж, ми робимо все від нас залежне для того, щоб наше виробництво не завдавало шкоди довкіллю. Рівень промислової та екологічної безпеки на комбінаті відповідає найсучаснішим світовим стандартам, які дають змогу говорити, що ми екологічно безпечне підприємство. Оці чотири труби, що димлять, викидають в атмосферу не дим, а пару.

Я вже сказав, що ми використовуємо унікальну американську технологію виробництва окатків. Нещодавно комбінат придбав і першу американську решітку, яку встановили на одній з технологічних ліній. Вона дуже надійна в експлуатації та забезпечує безперервний процес. Також у цеху використовують як зв’язуючу добавку високоякісні імпортні бентоніти відомої індійської компанії. Висока якість бентоніту дозволила зменшити його витрати на тонну окатків, збільшити вміст заліза в продукції на 0,1 відсотка.

На комбінаті постійно підвищуються не тільки якість продукції та умови праці, а й заробітна плата. З початку року нам її підвищували двічі. За травень робітники нашого цеху одержали в середньому по 10 тисяч 980 гривень, інженерно-технічні працівники — по 16 тисяч 780 гривень. Комбінат забезпечує своїх працівників і житлом. За останню п’ятирічку в місті звели три багатоквартирні будинки, частина квартир у яких належить нашому підприємству. Ще кілька років тому воно надавало своїм працівникам пільгові кредити на придбання житла.

Значні кошти ГЗК спрямовує на оздоровлення працівників. У профкомі комбінату завжди є різні санаторні путівки. Діти у нас традиційно відпочивають та оздоровлюються у нещодавно реконструйованому на найвищому рівні дитячому спортивно-оздоровчому центрі «Горизонт», який розташований у селі Запсілля. Батьки за ці путівки платять 10—20 відсотків їхньої повної вартості. Решту оплачує підприємство. Відпустки у нас також оплачувані. Особлива увага на підприємстві — ветеранам. Вони поступово виходять на заслужений відпочинок, а їм на зміну приходять здібні, грамотні молоді працівники. Такі, як старший майстер дільниці флотації та огрудкування Олександр Руденко. Подобається, як він працює, толковий спеціаліст, роботящий. Або як заступник начальника цеху по технології Андрій Володимирович Репетило. До речі, в минулому році цех виробництва окатків посів на комбінаті перше місце за кількістю наданих рацпропозицій — близько 600. Уявляєте, як у нас у цеху пульсує творча думка. З такою командою однодумців ми просто зобов’язані збільшити об’єми виробництва окатків до 20—24 мільйонів тонн на рік. І ми цю планку обов’язково візьмемо. 

Наші окатки — нарозхват!

Анатолій САРАНЧА, агломератник дільниці обпалювання №1:

— У серпні виповниться 36 років, відколи я працюю на Полтавському ГЗК. Влаштувався сюди відразу після закінчення нашого місцевого гірничо-металургійного технікуму. Працював на різних виробничих ділянках, сьогодні відповідаю в цеху за підготовку сирих окатків до обпалювання в печі. Працюю на дві решітки. Клопітно, але виручає досвід. Зараз працювати набагато легше. Решітки нові, а раніше багато операцій виконували вручну. Проте колектив цеху завжди був дружним, і мені допомогли адаптуватися на робочому місці. Незважаючи на те, що до такої роботи звикнути важко. Особливо до температури.

Моїм першим наставником на решітці був Сергій Вікторович Щербаков. Він уже на пенсії. А біля печі — Микола Петрович Соса. Ми з ним пропрацювали багато років разом. Раніше вміст заліза у нашій продукції був 59, 61,62 відсотки, сьогодні 65 відсотків, і навіть була одна пробна партія з вмістом заліза 67 відсотків. А тому наші окатки скрізь мають попит.

Дуже сподобалося мені, як наше керівництво вшанувало нас, ветеранів, з нагоди 40-річчя запуску першої технологічної лінії виробництва окатків. Приємно було одержати грамоту і премію в розмірі 2 тисячі гривень. Був чудовий концерт у Палаці культури й техніки. Там я зустрівся з дорогими для мене людьми, зокрема із Щербаковим, Сосою, Юрієм Андрійовичем Біличенком, Володимиром Івановичем Задорожнім, Андрієм Васильовичем Котелевцем, Олександром Миколайовичем Голодовим. Ми поспілкувалися, згадали минуле. Як залишалися після зміни на роботі та чистили вручну печі від пилу з окатків, що спікся. Багато бувало й інших ситуацій, коли виручали один одного, приймали правильні рішення.

Розраховую працювати на комбінаті, поки здоров’я дозволятиме. 

Почуваюся на комбінаті захищеною

Вероніка КЛЮЧКО, фільтрувальниця:

— Я на комбінат потрапила через Центр зайнятості і працюю там трохи більше року. На комбінаті здобула професію фільтрувальниці, яка мені подобається. У мої обов’язки входить обслуговування вакуумних фільтрів і контроль за вмістом вологи в концентраті, з якого катають окатки. Крім того, я повинна вміти зупинити і запустити вакуумний фільтр. Добре виконувати цю роботу мене навчила досвідчена працівниця цеху Валентина Володимирівна Ганчевська. У складних ситуаціях завжди можу розраховувати на підтримку майстра Олександра Павловича Черевка, старшого майстра Олександра Володимировича Руденка та начальника дільниці Сергія Вікторовича Буланкіна. На щастя, у нас таких технологічних збоїв не траплялося.

Незважаючи на те, що мої знання в технології ще недосконалі, на роботу йду із задоволенням, постійно навчаюся. А не просто відбуваю тут 11 годин. Мені хочеться стати справжнім професіоналом. Хоча вже вважаю себе металургом і гірником. Коли святкували ювілей, я працювала. Свої подарунки отримаю 16 липня.

Чи стомлююся на роботі? Буває по-різному. Це ж серйозне виробництво. Відпочиваю у вихідні. Сьогодні я день відпрацюю, завтра працюватиму вночі, а потім у мене будуть відсипний і вихідний. Цього достатньо, щоб відпочити і ще щось дома зробити. Якби мені запропонували повернутися на трикотажну фабрику, де раніше працювала, і навіть пообіцяли більше платити, я б не погодилася. Тут я гарантовано заробляю щомісяця понад 6 тисяч гривень чистими. А на фабриці зарплата від виробітку. Кім того, у мене вільний графік, повний соціальний пакет. На комбінаті я почуваюся захищеною. Дай Боже, щоб так було іще багато років.