Нині, з висоти часу, що відокремлює нас від 26 квітня 1986 року, ми повинні не тільки віддати належне минулому — вивченню подій, що тоді сталися, а й насамперед спробувати осмислити уроки і спадщину Чорнобиля для майбутнього, тобто для ХХІ століття. І треба відштовхуватися від того, що емоційний спалах пристрастей навколо катастрофи згас, психологічний шок, що охопив науковців і широкі верстви населення, минув, а велика частина таємниць Чорнобиля перестала бути таємницями. Треба врахувати, що після 1986 року світ зазнав багато трагічних випробувань: війни, зокрема повномасштабна агресія росії проти України, що зачепила й Чорнобильську зону, руйнівні цунамі, урагани та землетруси, спалахи нових інфекційних захворювань, терористичні акти, аварії літаків і морських кораблів, вибухи й пожежі на промислових об’єктах супроводжувалися численними жертвами, що спричинило поступове згасання емоційної пам’яті про Чорнобиль, байдуже ставлення до спадщини Чорнобиля і досвіду боротьби із цією катастрофою.

Це велика помилка, тому що в ланцюгу найгірших катастроф кінця ХХ — початку ХХІ століття Чорнобиль займає особливе місце. Це був абсолютно новий феномен в історії сучасної технологічної цивілізації, визначальні риси якого роблять проблему світової ядерної катастрофи, її причин і наслідків не менш, а більш актуальною для ХХІ сторіччя порівняно зі сторіччям минулим.

Не можна втрачати пильність

Існують певні особливості Чорнобиля, які мають привертати пильну увагу в ХХІ столітті.

Сам факт позапроєктної максимально гіпотетичної катастрофи з непередбачувано тяжкими наслідками в одну мить перекреслив брехливі оптимістично-безвідповідальні заяви науковців і технологів, що належали до ядерно-промислового комплексу окремих країн, які запевняли впродовж десятків років людство в гарантованому безаварійному, безконфліктному розвитку ядерної енергетики. Хоч як це цинічно звучить, позитивний урок Чорнобильської катастрофи полягає хоч би в тому, що вона сталася, можливо, запобігши іншим катастрофам з набагато гіршими наслідками.

Після Чорнобиля одновимірний раціональний оптимізм технократів щодо поступу людства неприйнятний.

Своєрідність Чорнобиля як нового явища в історії цивілізації полягає в його грізній анонімності, нібито мирному характері, спонтанності й незапланованості. Якщо вибухи ядерних бомб у Хіросімі й Нагасакі 1945 року або терористичні акти проти США 2001-го стали наслідком добре обмислених намірів і спланованих дій групи осіб (військові, політики, терористи), то Чорнобиль виник ніби з нічого — з поєднання випадкових непередбачуваних чинників, неймовірного збігу неймовірних обставин. Однак за Чорнобилем стоїть не лише випадковість, а й зловісна закономірність: небезпека для людства, яка зростає, від ТСС — технологічних надпотужних суперсистем, що можуть вийти (і виходять) з-під контролю людини. Згадаймо системні енергетичні аварії в США, масові збої комп’ютерно-інформаційних мереж, катастрофи літаків, пов’язані з перевантаженням диспетчерських служб. 

Ось чому Чорнобиль — не звичайна аварія, схожа на випадкову пожежу на заводі чи катастрофу космічного корабля. Чорнобиль став викликом сталому розвитку людства (sustainable development). Це сигнал тривоги, посланий з майбутнього, застереження про можливі поломки складних і вразливих систем, що можуть спричинити масові жертви, матеріальні втрати і деградацію навколишнього середовища.

Один з викликів Чорнобиля для ХХІ століття — безпрецедентність інженерно-технічних проблем у зв’язку з необхідністю зведення надійних захисних споруд на місці зруйнованих реакторів, побудови безпечних місць зберігання радіоактивних відходів.

Чорнобильська атомна електростанція була нежиттєспроможним мутантом радянського військово-ядерного комплексу, оскільки первинно реактор РБМК було спроєктовано для отримання збройового плутонію й не призначено для енергетичних цілей в цивільній енергетиці. Конструкція, управління та безпека реакторів типу РБМК мали істотні недоліки, що в поєднанні з діями некваліфікованого персоналу, який порушував інструкції з експлуатації реактора, робило цей об’єкт вибухонебезпечним.

Енергетична світова криза, яка посилюватиметься у ХХІ столітті у зв’язку з вичерпністю вуглеводневих енергоносіїв, спонукає певні країни, зокрема третього світу, до інтенсивного розвитку ядерної енергетики. Спроби певних технологічно відсталих країн виробляти власну ядерну зброю можуть призвести до катастроф, аналогічних Чорнобильській.

Режим таємності з міркувань безпеки

Атмосфера тотальної секретності радянського ядерного комплексу сприяла прихованню помилок конструкторів та експлуатаційного персоналу. На жаль, режим таємності з міркувань національної безпеки чи комерційно-технологічних секретів типовий для всіх ядерних об’єктів навіть у демократичних країнах, як США, Велика Британія, Японія і Франція. Встановлення режиму жорсткого міжнародного контролю та об’єктивної оцінки реакторів і максимальної прозорості у функціонуванні АЕС сприятиме безпечній експлуатації таких об’єктів у ХХІ столітті.

Чорнобильська катастрофа поєднувала риси позапроєктної промислової аварії з повним руйнуванням реактора і особливості екологічної катастрофи зі значним радіоактивним забрудненням великих територій. Для катастроф такого типу характерна втягнутість багатомільйонних мас населення, передовсім дітей, наявність тисяч екологічних біженців, тривале забруднення ґрунтів, водних джерел і повітря, незворотні зміни природного середовища і багатьох екосистем.

Учасники і свідки цих подій переживають тяжкий психічний шок, у них розвивається своєрідний синдром кінця світу — параліч волі до життя, втрата всіх надій, апатія. Площа радіоактивно забруднених територій дорівнює сумарній площі Бельгії й Австралії. Майже 400 тисяч осіб жили в найбільш забруднених районах. З них 116 тисяч було евакуйовано навесні і влітку 1986 року з територій, що прилягали до Чорнобильської АЕС. У подальші роки було додатково переселено ще 230 тисяч людей. У 1986—1987 роках понад 200 тисяч осіб брали участь в аварійно-відновлювальних роботах, де зазнали опромінення у високих дозах.

Тільки в Україні внаслідок вибуху в Чорнобилі було радіаційно забруднено 2294 населені пункти на території 77 адміністративних районів 12 областей. 2005 року в Україні налічували 2 мільйони 246 тисяч громадян, які мали статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема 643 тисячі дітей. У зоні посиленого радіологічного контролю проживають понад 1,6 мільйона осіб.

Чорнобильська катастрофа призвела до тяжких екологічних наслідків, порушення екосистемної рівноваги, змін у флорі й фауні поліських регіонів. Особливо болючим аспектом катастрофи стала безповоротна втрата давнього світу слов’янсько-української поліської цивілізації, знищення багатьох пам’яток культури і духовності.

Характерний для цього типу катастрофи кумулятивний медичний ефект, зростання рік у рік проблем зі здоров’ям ліквідаторів та осіб, що живуть на забруднених територіях. Хоч відносно невелика кількість людей загинула одразу після аварії (31 пацієнт помер внаслідок гострої променевої хвороби), довгострокові наслідки тяжкі. Попри різні підходи до визначення кількості жертв, очевидно, що Чорнобиль став не лише техногенною, а й медико-соціальною катастрофою, яка впливатиме на стан здоров’я кількох поколінь громадян і може бути розтягненою в часі до 100 років.

Оцінка ризиків

У перші роки після Чорнобильської катастрофи наукова громадськість України звинувачувала центральну радянську владу і МАГАТЕ як міжнародну агенцію ООН у приховуванні даних та упередженому ставленні до оцінки ризиків катастрофи. Зростання ролі громадянського суспільства у ХХІ столітті по-новому ставить питання щодо довіри і співпраці між неурядовими й урядовими інституціями і міжнародними організаціями.

Катастрофи на кшталт Чорнобильської свідчать про їхній деструктивний вплив на державу загалом та її політичну й економічну систему зокрема, що показав приклад радянського союзу. Аварія на ЧАЕС стала перевіркою стабільності й витривалості всіх інститутів влади, зобов’язаних швидко й ефективно приймати рішення про інформування громадян, гарантування безпеки мільйонів людей, налагодження взаємодії із сусідніми країнами й міжнародним співтовариством. Командно-адміністративна однопартійна комуністична система не витримала перевірки Чорнобилем і повністю втратила довіру народу України. Фактично розпад срср почався з Чорнобиля.

На грані окремого кримінального злочину було те, що влада ігнорувала небезпеку опромінення дітей, які змушені були брати участь у політичних маніфестаціях з нагоди 1 травня, і запровадила вибіркові заходи безпеки щодо жителів міста Прип’ять (йодна профілактика і швидка евакуація населення), однак не вжила жодних захисних заходів для навколишніх сіл в Чорнобильській зоні. Прямі й непрямі збитки України і витрати на подолання наслідків Чорнобиля становили понад 160 мільярдів доларів США.

У разі катастрофи чорнобильського типу в бідній країні вона може деградувати до стану хаосу і втратити державний суверенітет, стати джерелом міжнародної дестабілізації. У разі нової ядерної чи хімічної катастрофи чорнобильських масштабів перед будь-якою державою — диктаторською чи демократичною — невблаганно постає питання: як інформувати громадян про те, що сталося. Будь-яка державна структура боятиметься масової паніки серед населення, як це було в Новому Орлеані під час урагану «Катрин». Будь-яке відомство, винне в аварії, буде зацікавлене у применшенні її масштабів.

Під час Чорнобильської катастрофи режим здійснив безпрецедентну операцію із блокування інформації, доповнивши її пропагандистською кампанією напівправди і дезінформації. Упродовж 3,5—4 років відомості про забруднення територій і харчових продуктів радіонуклідами було засекречено, що було грубим порушенням основних прав людини і призвело до різкого зростання соціальної і психологічної напруженості в уражених радіацією районах, повної недовіри населення до дій влади.

З особливою гостротою й актуальністю у ХХІ сторіччі Чорнобиль ставить питання стабільності й миру на території держави, яка володіє атомними електростанціями, в контексті захисту цих об’єктів від терористичних чи воєнних атак. Будь-які збройні конфлікти на території країн, де є АЕС чи інші потужні потенційно небезпечні технологічні системи, загрожують міжнародному миру і становлять значну небезпеку для громадян цих країн. Це переконливо засвідчив напад росії на Україну 24 лютого 2022 року і розв’язана російськими агресорами війна. У її епіцентрі опинилася Запорізька АЕС і Чорнобиль. Зону ЧАЕС Збройні Сили України визволили, а Запорізька станція досі залишається під прицілом окупантів з усіма небезпеками й загрозами, що з цього випливають.

Країни, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і міжнародне співтовариство зіткнулися з необхідністю створення нової надійної законодавчої та нормативно-правової бази з питань управління і регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Чорнобиль спонукав європейські держави, зокрема Україну, до посилення вимог до рівня безпеки АЕС. Було ухвалено базові закони про використання ядерної енергії, розроблено нормативно-правові акти, що регулюють всі галузі виробництва ядерної енергії та захисту людей і довкілля від наслідків катастрофи.

Проблема міжнародного значення — підготовка до великих техногенних катастроф. Запропоновано створити інфраструктуру аварійного реагування, зокрема відкрити регіональні кризові й аварійно-технічні центри, готові до запобігання надзвичайним ситуаціям і швидкого реагування в разі значних аварій національного і регіонального рівня. Приклад неготовності до руйнівного цунамі в Південній Азії, що забрало життя 300 тисяч осіб, свідчить про актуальність цієї проблеми.

Чорнобиль став моделлю можливого ядерного винищення регіону чи цілої країни без оголошення ядерної війни. В умовах глобалізації і всезростаючої взаємозалежності країн і континентів вихід з-під контролю однієї з ТСС — ядерної, хімічної, біологічної чи інформаційної — може завдати людству непоправних жертв і великих руйнувань. І тому незважаючи на час, що дедалі більше віддаляє нас від фатального вибуху на ЧАЕС, актуальне завдання ООН, урядів країн та громадянського суспільства в ХХІ столітті — адекватна оцінка ризиків з урахуванням болісних уроків і гіркого досвіду Чорнобильської катастрофи.

Юрій ЩЕРБАК,
письменник, публіцист

Укрінформ