Нині вже стихли невдоволення і палкі баталії навколо пенсійної реформи. Проте не тому, що люди задоволені новаціями Пенсійного фонду, запровадженими 2 роки тому. Мабуть, звикли — так само, як притерпілися до того, що майже кожна з реформ зазвичай приховує нові ризики зменшення сімейного бюджету чи певні соціальні, сервісні або медичні обмеження. І причина криється не в самих реформах, які конче потрібні країні, а в тому, що жодну з них — судову, податкову, медичну, пенсійну — не реалізовано в повному обсязі. Їх впроваджували вибірково.
Усі давно зрозуміли, що зниження так званого коефіцієнта стажу із 1,35 до 1,0 автоматично зменшує на 30 відсотків і розмір пенсії. І ніде правди діти, та частина громадян, які встигли оформити пенсію до реформування, з полегкістю тоді зітхнула: проскочили. Однак ті, хто побачив мізерні нарахування від Пенсійного фонду і вирішив ще попрацювати, аби через два роки добитися перерахунку, зраділи зарано.
Пересвідчився у цьому на власному досвіді, завітавши у червні (рівно через два роки після подання заяви про нарахування пенсії) до харківського відділення Пенсійного фонду по зароблену надбавку до пенсії. Але мене чекало справжнє потрясіння. Милим заспокійливим голосом працівниця відділення повідомила, що збільшення розміру пенсії навряд чи можливе. Як?! Невже два роки праці на благо країни дорівнюють нулю у грошовому еквіваленті? А як же наші закони, постанови, рішення уряду?!
Таким само милим голосом через зітхання працівниця пояснила, що коефіцієнт стажу 1,0 застосовано до всіх пенсіонерів, а не лише до тих, хто виходив на пенсію за новим Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». А щоб люди не відчули на власних гаманцях результатів цього перерахунку, Пенсійний фонд запровадив так звані доплати, зробивши майже кожного пенсіонера своїм боржником. Уявіть: пенсіонери України в одну мить стали боржниками Пенсійного фонду!
Як це можливо? Поясню знову на власному прикладі. За словами чиновниці, оскільки фонд не має права (чи просто нахабної можливості) зменшити пенсію, в жовтні 2017 року мені призначили доплату 652 гривні до попереднього її розміру, а в березні 2019-го завдяки осучасненню пенсій доплата знизилася майже до 335 гривень. Як мовиться, борги, либонь, щодня зменшуються!
Словом, із пояснень зрозумів, що на підвищення пенсії за два роки роботи розраховувати марно. Хоча згодом чиновниця мене «порадувала»: я, напевне, повністю погашу заборговану суму доплат! А як же закон, за яким я, мої однолітки, попередні покоління пенсіонерів виходили на пенсію? Апріорі він не може мати зворотної дії, але, мабуть, не в нашій країні, де корупція, хабарництво, неприкриті крадіжки керують законом і визначають долю кожного громадянина. Найбільше вони б’ють по незахищених верствах населення, видираючи у пенсіонерів не лише останні крихти, а й надію на світле «колись».
Ми забули, що в Україні є закон про індексацію пенсій, який останнім часом ігнорують. А якби його виконували, то мінімальна пенсія була б щонайменше 3000 гривень, а середня становила б 4500 гривень. Чому при осучасненні пенсій, яке за законом мають проводити щороку 1 березня, не враховують чинні закони про осучаснення та індексацію пенсій? Чому ми соромливо замовчуємо про колишні податки на пенсії, заборони окремим категоріям на професію через втрату пенсійних виплат? Чому на чорне ми кажемо біле, чи то пак, замість погіршення говоримо про покращення, адже справжня мета пенсійної реформи, за визначенням експерта з питань соціальної політики Андрія Павловського, — це зменшення кількості претендентів на пенсію та економія бюджету? Економія за наш з вами кошт!
Як тут не погодитися з висловом одного з народних депутатів попереднього скликання, що пенсійна реформа — це не підвищення пенсій, а цинічний, безжалісний обман українців. Це пенсійний геноцид. Можливо, хтось і дорікне мені популізмом, але хоч як це називай, все одно у цих словах — гірка правда. Бо, проголосувавши за документ у 2017 році, який інакше як пенсійною аферою навіть язик не повертається назвати, народні депутати минулого скликання прирекли свій народ, значну його частину з найбільш незахищених пенсіонерів, на виживання, яке щодень стає дедалі проблематичнішим.
Нині багато з них зовсім зневірилися. Але більшість (це вже у природі людській) сподівається, що з новим урядом і парламентом, а також з новим Президентом Україна таки вибереться із багна корупції, вседозволеності для олігархів та можновладців, а пенсія зрештою стане не милостинею від держави, а відповідною винагородою за багаторічну працю.