На Міжнародній науковій конференції в межах ООН щодо класифікації запасів і ресурсів мінеральних корисних копалин, що відбулася в Женеві, доповіді голови Державної комісії України по запасах корисних копалин (ДКЗ) Георгія РУДЬКА з профільних проблем викликали неабияке зацікавлення міжнародних експертів. «УК» він розказав, яка нині в Україні державна політика в надрокористуванні й що потребує корекції.
.jpg)
Про газ, воду та довкілля
УК: Георгію Іллічу, ви успішна в Україні людина. Може, це компенсація за несправедливо вивезених у Сибір і репресованих батьків (ви там і народилися)?
— Здобувши освіту і професію геолога, поїхав у ті краї працювати і допомагати людям. Поїхав з добром. Так намагаюся жити завжди.
УК: Маєте майже два десятиліття польового стажу із 41 трудового, ваші наукові праці з геології та суміжних галузей базуються на цій практиці і викликають довіру. Чи справді Україна може забезпечити себе газом, водою, яка, кажуть, буде на планеті дорожча за золото?
— Забезпечити населення власним газом нафтогазоносні надра України можуть. Для цього треба змінити підхід до надр загалом. По-перше, державі необхідно визначитися зі стратегічними копалинами і з тим, хто їх видобуватиме — приватні структури або все-таки держава. По-друге, треба кардинально змінити ставлення до геологічної розвідки, отже, й підвищити якість геопрогнозування.
УК: А саме?
— У сучасній Україні ми й досі користуємося геологічними даними, отриманими за радянських часів. Щиро кажучи, цій інформації мало довіряють вітчизняні надрокористувачі, а іноземні тим паче. Рівень інформації не відповідає міжнародним стандартам. І виходить так, що підприємства переплачують двічі. Уперше, коли платять гроші за дані георозвідки, які в нас є, а потім ще за додаткову розвідку, правду кажучи, якіснішу, яку ще треба захистити в ДКЗ. Тобто механізм потребує вдосконалення. Коли геологічну розвідку почнуть робити самі надрокористувачі, знімемо з державних плечей додаткове фінансове навантаження, унеможливимо бюрократичну складову у відносинах надрокористувач-держава. Цей механізм детально обговорювали з керівником Держгеонадр Миколою Бояркіним. Ми з ним у цьому однодумці.
Тепер щодо власного газовидобутку. Важливим залишається питання буріння більшої кількості свердловин. На основі нових технологій треба повніше використовувати запаси вуглеводнів у надрах. Маємо принципово нові підходи до пошуків і розвідки вуглеводнів (роботи академіків НАН України О. Лукіна, Є. Крижанівського, професорів Б. Маєвського, Д. Федоришина та багатьох інших), розроблено нові методологічні аспекти нафтогазової геології. Треба просто втілювати ці методики на практиці.
За водними запасами ми й справді не бідні, але можемо стати такими через неконтрольоване забруднення поверхневих, ∂рунтових вод передовсім побутовими відходами, стихійними сміттєзвалищами. Україна багата на мінеральні води, які, однак, споживати неконтрольовано небезпечно. Якщо, наприклад, у складі води багато стронцію — це загрожує надмірному вимиванню кальцію, тож багато людей хворіють нині на остеопороз. У виданій недавно книжці поважних українських науковців «Вступ до медичної геології», серед яких і ваш покірний слуга як засновник і дослідник екомедичного напряму науки, подаємо дослідження хвороб, які переважають у певних регіонах, пов’язаних з якістю і складом місцевих вод та іншими геологічними чинниками.
УК: Вийшла друком ваша книжка з екогеологїї «Україна, яку ми втрачаємо». Це песимізм чи застереження оптиміста?
— Мабуть і те, й те. Якби, наприклад, свого часу дослухалися до рекомендацій, наданих нами щодо екологічної ситуації з хвостосховищами у Калуші на Івано-Франківщині, ми не мали б головного болю з цього приводу в Україні й у Східній Європі.
УК: Що стало поштовхом до написання цієї книжки?
— Комплекс причин. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевагу надавали розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.
Українській економіці притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювали найдешевшим способом — без будівництва очисних споруд. Це сталося без ефективних правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони навколишнього середовища.
Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвів до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих, зокрема високотоксичних відходів виробництва. Про все це, а насамперед про брак культури надрокористування, говорять і в Держгеонадрах. Це дуже серйозна проблема. Для мене, як мінімум, дивно, що іноземні колеги вчать українські підприємства культури користування власними надрами. Погодьтеся, знаючи все це зсередини і розуміючи негативні наслідки як фахівець, перебуваю в умовах, коли не писати не можна. Щоб, як кажуть у народі, не провалитися крізь землю.
УК: Чи є з цього вихід?
— Звичайно, навіть те, що ми з вами говоримо про це, забезпечує чинник впливу на свідомість громадян, а в урядовій газеті — ще й на тих, хто має великі повноваження на проведення змін, тобто запалює свічку в кінці тунелю.
І ми допомагаємо світові
УК: У Швейцарії під час 7-ї сесії групи експертів із класифікації ресурсів Комітету з усталеної енергетики Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй ви більше вчилися в інших чи, може, дечого і вчили?
— Наприкінці квітня в Палаці націй у Женеві відбувся цей захід за участі делегацій 25 країн — членів ЄЕК ООН, зокрема США і Канади, й експертів 24 країн — не членів ЄЕК ООН. Загальна кількість учасників сесії перевищувала 200 осіб. Серед тієї поважної наукової спільноти українські науковці та експерти почувалися впевнено, бо маємо що сказати світові.
У доповіді «Рамкова класифікація ООН запасів і ресурсів енергетичних і мінеральних корисних копалин як інструмент гармонізації провідних світових класифікацій на прикладі України» ми представили результати тематичних досліджень ДКЗ України щодо порівняння Класифікації України з РКООН-2009, із шаблоном СRIRSCO — для твердих корисних копалин та із системою SPE PRMS — для родовищ вуглеводнів.
Україна першою на державному рівні ухвалила до впровадження Рамкову класифікацію ООН, згідно з якою запаси ділянки надр оцінюють за економічною доцільністю, економіко-технологічною (екологічною) та геологічною вивченістю запасів та їх вірогідністю. Досвід ДКЗ України із застосування РКООН для підрахування та звітності про запаси і ресурси всіх видів корисних копалин вивчають в інших країнах.
Друга доповідь була спільною із представниками Китайської Народної Республіки Янг Хоа та Джанг Давеєм — презентація «Китайсько-український семінар з класифікації ресурсів: стан, зіставлення і застосування». Попередній семінар делегація ДКЗ України провела на початку червня 2015 року в Пекіні на запрошення міністерства земель і ресурсів КНР та науково-дослідного інституту нафтогазової розвідки і розробки Китайської національної нафтової організації. Він теж грунтувався на практичному досвіді ДКЗ із застосування Класифікації України, адаптованої до РКООН-2009.
Ще одне, що теж зацікавило міжнародну аудиторію, — організація і проведення щорічного науково-практичного семінару «Надрокористування в Україні. Перспективи інвестування». Йшлося про потенційні можливості для інвестування у розвідку та видобуток корисних копалин в Україні, а також про інформаційно-просвітницьку діяльність ДКЗ України з поширення РКООН-2009.
Виступи делегації України високо оцінив голова групи експертів як приклад ефективної міжнародної співпраці в розвитку та поширенні РКООН-2009. Надіслано відповідний лист голови групи експертів ЄЕК ООН міністрові екології та природних ресурсів України.
Хочу наголосити: завдяки праці наших фахівців та внаслідок робіт ДКЗ у складі групи експертів класифікації ресурсів Комітету з усталеної енергетики Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр України адаптована до РКООН-2009 і через неї зіставна із класифікаціями сімейства СRIRSCO для твердих корисних копалин, а також PRMS SPE для запасів та ресурсів нафти і газу.
УК: Що це дає?
— Під час державної експертизи запасів і ресурсів корисних копалин ДКЗ за замовленнями користувачів надр може здійснювати порівняння і переведення запасів і ресурсів корисних копалин до класифікацій, які визнають на міжнародному рівні.
УК: Одну з ваших монографій перекладено китайською мовою. Що нам цікаве там, а їм тут?
— Китайською й англійською мовами перекладено монографію «Національні та міжнародні системи класифікації запасів і ресурсів корисних копалин: стан та перспективи гармонізації». Ця праця щодо національної класифікації запасів і ресурсів корисних копалин України викликала жваву зацікавленість міжнародного геологічного товариства. Вочевидь, тому компанія Shell (Royal Dutch Shell plc) та міністерство земель і ресурсів Китаю зусиллями та коштами долучилися до перекладу для майбутнього застосування моєї монографії та використання у своїй роботі. Діалоги з геологами інших країн тривають, і в цьому зацікавлена наша держава.
ДКЗ: проблеми і завдання
УК: Георгію Іллічу, наскільки ДКЗ, яку очолюєте, може втручатися в регулятивні процеси в державі у сфері їх ощадливого використання?
— Ми керуємося у роботі Положенням про порядок проведення державної експертизи і оцінки запасів корисних копалин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 року №865.
Згідно з цим документом, маємо право і обов’язок на об’єктивну оцінку мінерально-сировинної бази країни на основі єдиних науково-методичних критеріїв. Наші експерти забезпечують достовірність оцінених запасів корисних копалин і відповідність їх якісних показників запланованим напрямам використання. Пріоритетне створення умов для найповнішого економічно раціонального й комплексного використання запасів родовищ корисних копалин з дотриманням вимог охорони надр та навколишнього природного середовища.
З огляду на соціально-економічну ситуацію головні завдання ДКЗ — встановлення кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів корисних копалин у надрах та визначення стану підготовленості родовищ до промислового освоєння.
За нами — важливе прийняття рішень щодо кількості, якості та ступеня вивченості запасів розвіданих родовищ корисних копалин. Для його досконалості та об’єктивності маємо правові підстави залучати три сотні найкращих експертів, з якими співпрацює ДКЗ. Рішення колегії ДКЗ та результати державної експертизи використання продуктивної ділянки надр — підстава для користувача надр і органів виконавчої державної влади на прийняття рішень із проектування та здійснення розробки родовищ корисних копалин.
Затверджені протоколом ДКЗ запаси корисних копалин обліковують у Державному балансі корисних копалин за формами, погодженими з Держстатом України, можна використовувати у публічній статистичній звітності.
За результатами техніко-економічних розрахунків, перевірених під час державної експертизи, визначають коефіцієнт рентабельності гірничодобувного підприємства, що розробляє родовище, який, згідно з Податковим кодексом України, використовують під час нарахування податків і спеціальних платежів за користування надрами. Тобто під час техніко-економічних розрахунків визначають майбутню базу оподаткування та платежів до державного бюджету.
Стосовно достовірності та ступеня підготовленості родовищ корисних копалин до промислового освоєння затверджені ДКЗ запаси — гарантія для користувачів надр, що за дотримання умов, передбачених техніко-економічним обгрунтуванням кондицій, розробка ділянки надр буде рентабельною. Протоколи ДКЗ визначають також якість користування надрами та рекомендують для користувачів надр шляхи усунення недоліків.
Рекомендації ДКЗ про першочергові напрями розвідувальних та видобувних робіт — підстава для прийняття рішень з державного управління у розвитку гірничодобувної галузі для розширення кількості достовірних запасів корисних копалин в Україні, які гарантовано можна видобути у найближчій перспективі.
Тож можна стверджувати: втрата державою навіть переліченої частини функцій та важелів управління мінерально-сировинною базою країни, які опрацьовує ДКЗ, призведе до втрати об’єктивної інформації про стан запасів та ресурсів корисних копалин у надрах і, відповідно, унеможливить державне управління в користуванні надрами та їх охороні, поглибляться екологічні проблеми.
УК: Закон Ставицького-Мірошниченка наробив стільки галасу аж до загрози ліквідації ДКЗ. Як щодо модної нині мотивації: узгодження статусу і змісту її діяльності із змістом функціонування в європейських державах? Яке ваше бачення?
— Статтею 45 Кодексу України про надра в редакції, що була чинною до листопада 2012 року (до набуття чинності закону від 16. 10. 2012 р. №5456-VI (відомого як закон Ставицького — Мірошниченка), державну експертизу кондицій на мінеральну сировину та оцінку запасів корисних копалин проводила ДКЗ, яка з 1992-го забезпечує оцінку мінерально-сировинної бази України, гарантує достовірність оцінених запасів корисних копалин та економічну ефективність їхньої розробки.
Із набуттям чинності закону №5456-VI до статті 45 Кодексу України про надра внесено зміни, згідно з якими здійснення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин покладено на Державну службу геології та надр України (Держгеонадра).
Проте прийняте рішення не могло бути виконаним через нездоланні обставини, тому, на мою думку, воно помилкове та шкідливе для ефективного користування надрами. На практиці ці зміни до кодексу не привели до вдосконалення державного управління у цій сфері, радше спрацювали навпаки. Вони зашкодили належній діяльності ДКЗ, розбалансували процедуру експертизи та оцінки запасів корисних копалин, збільшили у кілька разів її терміни. Створили зайві перепони для надрокористувачів під час отримання спеціальних дозволів на користування надрами, їх своєчасного переоформлення. Необхідні внесення змін до них після повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин, що передбачені законодавством.
А головне — унеможливили перехід надрокористувачів як суб’єктів бізнесу до пільгових умов обчислення податкових зобов’язань із плати за користування надрами, передбачених Податковим кодексом України.
Центральний орган виконавчої державної влади — Держгеонадра України — не має змоги виконувати геологорозвідувальні науково-дослідні роботи з незалежної професійної експертизи і оцінки запасів корисних копалин через брак науково-методичної та нормативно-правової бази, фахівців, досвіду і організаційно-правових форм у структурі для здійснення такої діяльності, а також через порушення принципу незалежності державної експертизи, що визначальне на міжнародному рівні у сфері відносин з користування надрами та в оцінці ресурсів мінеральної сировини.
УК: Є пропозиції віддати розвідку і оцінку запасів сировини в Україні на відкуп іноземним компаніям. Як це бачиться в сенсі економічної безпеки держави?
— Міністерство екології та природних ресурсів України визначило державним пріоритетом збільшення обсягів геологічного вивчення та видобування корисних копалин із широким залученням інвесторів, розширенням форм державно-приватного партнерства та застосування сучасних технологій. Підтримую таку позицію і вважаю її єдино правильною.
УК: Чи враховано ваші аргументи щодо подальшої долі й ролі ДКЗ? Що гарантує її статус і міру розумної незалежності для справи?
— Через неможливість повного виконання закону Ставицького — Мірошниченка №5456-VI у правовому полі нашої держави на практиці було застосовано і працює організаційно-технологічна схема державної експертизи, згідно з якою ДКЗ (як колегіальний орган, що складається з висококваліфікованих експертів-практиків, науковців, представників вищих навчальних закладів, головних геологів та головних інженерів гірничодобувних підприємств) безпосередньо здійснює експертизу і оцінку запасів корисних копалин, а створена робоча група Держгеонадра України здійснює введення в дію протоколів ДКЗ.
Ця схема організації та здійснення державної експертизи і оцінки запасів корисних копалин із введенням у дію протоколів ДКЗ Держгеонадрами України істотно ускладнила і подовжила терміни її проведення, що спричиняє справедливі нарікання користувачів надр та шкодить надходженню інвестицій у гірничу галузь України. Проте така схема діє, оскільки необхідні зміни до 45 статті Кодексу про надра не вносять.
Для узгодження законодавства України про державну експертизу і оцінку запасів корисних копалин з інтересами держави та користувачів надр вважаю за необхідне внести зміни до статті 45 Кодексу України про надра, виклавши її в редакції, що забезпечує надання ДКЗ її повноважень у сфері державної експертизи і оцінки запасів корисних копалин, що були чинними до листопада 2012 року.
УК: Чи можливо повернути Україні статус промислово розвиненої, а не сировинної держави на основі нових технологій переробки?
— Мінерально-сировинна база (МСБ) значною мірою визначає розвиток економіки на перспективу. І щоб ці перспективи нарешті перейшли у площину реальних результатів, треба вносити зміни до закону про МСБ, а саме в частині фінансування галузі. У Держгеонадрах теж на цьому постійно наголошують.
Дуже важливо, щоб представники експертного кола дійшли згоди з політиками. З ефективним державним управлінням МСБ може стати основою майбутнього розвитку нашої країни. Дуже важливо в цьому питанні обрати стратегічні пріоритети в межах закону про МСБ, тобто яким шляхом піде Україна в розрізі видобування. Має бути баланс експертів (Держгеонадра, Геоінформ тощо) і ефективних управлінців у прийнятті рішень в геологічній галузі. Поєднавши ці складові, МСБ України може стати одним із пріоритетних напрямів розвитку нашої держави. Основоположним чинником ефективного управління мінерально-сировинною базою гірничодобувного комплексу і запорукою раціонального, ощадливого використання наявних запасів корисних копалин, що не відновлюються, є державна експертиза і оцінка запасів корисних копалин.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Георгій РУДЬКО. Народився 1952 року в Сибіру. 1974-го закінчив геологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1984-го — географічний факультет Чернівецького державного університету та аспірантуру Пермського університету.
Працював геологом польових загонів у ВГО «Західсибгеологія», у Львівській геологорозвідувальній експедиції ДП «Західукргеологія».
Розробив нові наукові напрями: екологічна геологія та медична геологія. Має понад 600 наукових праць, із них 63 монографії, 16 підручників для вищих навчальних закладів, більш як 40 методичних розробок та інструкцій ДКЗ.
1995 року йому присвоєно вчене звання професора. Викладав в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу та Львівському національному університеті імені Івана Франка, де створив кафедру екологічної та інженерної геології і гідрогеології. Доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, академік Академії гірничих наук України, почесний розвідник надр України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки 2014 року. Нещодавно отримав звання заслуженого діяча науки і техніки України.
Працював в Інституті геологічних наук НАН України, у НАК «Надра України».
З 2004 року очолює Державну комісію України по запасах корисних копалин.
Ми в Google+