Народний артист  України Юрій КУРАЧ — відомий хоровий диригент. Три десятиліття він виступав, був головним диригентом, художнім керівником Академічної чоловічої хорової капели України ім. Левка Ревуцького. Уже майже десять років очолює Національну заслужену капелу бандуристів України імені Георгія Майбороди. Про творчу працю цього уславленого колективу та творчий шлях маестро говоримо з паном Юрієм. 

— Пане Юрію, ви народилися в музичній родині?

— Ні, мама працювала на картонажній фабриці, а батько — автослюсарем на консервному заводі. Але мама дуже гарно співала, тато був скрипалем-самоуком.  Батьки знали багато пісень, колядок. Загалом родина вся музична — сестри, брати. Їх, як і сотні тисяч західних українців, комуністичні режими радянського союзу та Польщі в 1940-х примусово переселили  з рідних місць Польщі в Україну.  Я із братом-близнюком Володимиром, нині художнім керівником Академічної чоловічої хорової капели України ім. Левка Ревуцького, народилися вже в Золочеві на Львівщині.

— Як вас потягнуло до музики?

— У мене був дуже гарний учитель — музикант Адам Щенсний. Ми із братом-близнюком змалку співали в хорах, дуетах, тріо. Мама віддала нас до музичної школи вчитися грати на баяні. Далі ми вступили до Дрогобицького музичного училища на хоровий відділ. Мама благословила нас з Володею на музичний шлях, сказавши: «Музика — це добре, йдіть, сини мої, за своїм покликанням».

У музучилище ми вступили після 10 класу, через рік нас призвали в армію. Відслужили. Коли закінчили училище, мали вже по 21 року, отримали направлення на роботу до Державної заслуженої хорової капели «Трембіта» у Львові. Щоправда, ми поїхали в Київ на прослуховування і вступили на хоровий відділ у тодішню консерваторію ім. П. Чайковського (нині музична академія).

— Як і коли стали працювати диригентом, а згодом художнім керівником чоловічої хорової капели?

— У хоровій капелі ім. Левка Ревуцького я відпрацював 30 років. Влився в її лави ще студентом, коли художнім керівником цього колективу був Богдан Антків. Він мене виховував, ми з ним пропрацювали 25 років. Коли він відійшов в інший світ, художнім керівником капели став я. Тут підготував до виконання чимало хорових творів і концертних програм. У репертуарі були давньоукраїнські розспіви,  канти, духовні хорові твори українських композиторів. Із задоволенням звертався до колядок, щедрівок, піднімав пласт козацьких, стрілецьких, повстанських пісенних перлин. Певна річ, капела виконувала твори сучасних авторів, зверталася до вокальної музики закордоння.

— І раптом очолили капелу бандуристів із трохи іншим музичним світом. Був складним цей творчий перехід?

— Не говорив би про якісь складнощі. Творчу палітру я не дуже змінював, 2013 року перейшовши до капели бандуристів. Обидва колективи — це чоловічий хор. І там, і тут — професіонали. Капела бандуристів теж виконує духовну музику, колядки, щедрівки,  народні,  патріотичні й авторські пісні. Інша річ, що бандури допомагають співати, мати ширший репертуар, якщо говорити про можливості інструментальні й аранжування.

У нас досить насичений графік роботи та концертів. Нині наголос ставимо на коляди та щедрівки, бо різдвяна пора настала. У березні пропонуємо Шевченківські концерти, на яких звучать твори різних авторів на вірші Тараса Шевченка, починаючи від Стеценка, Леонтовича, Воробкевича чи Лисенка й закінчуючи Лесею Дичко та іншими сучасними композиторами. Материнська програма різноманітна і складається з понад 20 пісень Володимира Верменича, Олександра Білаша, Ігоря Поклада, Ігоря Шамо й сучасних авторів. Залучаємо до неї нашого корифея художнього слова народного артиста України Анатолія Паламаренка, який читає поезію про матерів. Разом з ним виконуємо ще програму «Сміємося й веселимося», де в його виконанні звучать гумористичні твори Остапа Вишні, Павла Глазового, а бандуристи співають українські ліричні та жартівливі пісні, що додають людям доброго настрою.

— Вразило, що капела заглибилася в музику українських січових стрільців, взялася за популяризацію повстанських пісень. Їх потребує нинішній час. Чи це прагнення повернути українцям їхню пісенну патріотичну спадщину?

— Маємо програму «О, Україно! О, рідна ненько!». У ній звучать лише пісні українських січових стрільців і воїнів Української Повстанської Армії.  Матеріал шукали не лише на заході країни, що тісно пов’язаний з лицарством і боротьбою цих українських героїв. Збірники з тестами пісень нам передавали зі США, Канади. Ці пісні писали в полях, шанцях, лісах і криївках. Вони про волю України, її військо та звитяги. А якою мелодикою, поезією вони наповнені, якою любов’ю до життя та України!  Ми записали ці пісні і для фондів радіо.

Цю програму капела створила три роки тому. Ми навіть одягнули камуфляж для виконання цих пісень. А як вони звучать у виконанні капели бандуристів! Це прекрасно! Стрілецькі пісні з’явилися понад 100 років тому, повстанські — майже 80. І звучать вони у виконанні нашої капели ніби з того часу, але додаються бандури, елементи сучасного аранжування, гармонії. Бандура нині — універсальний інструмент. Можемо варіювати різними тональностями, й це творить більший масштаб тої чи іншої пісні, розкриває її і в гармонії, і в драматургії. Крім бандури, в оркестровій групі є цимбали, литаври, сопілка та інші.  

— Як часто капела виступає перед нашими захисниками, піднімає їхній бойовий дух козацькими, стрілецькими, повстанськими піснями?

— Із 2014 року капела виступала чимало разів перед оборонцями рідної землі, у прифронтових містах. Представляли глядачам різні програми народних пісень. Люди потребують емоційного відпочинку. І не лише воїни, а й усі українці, адже вони змучені обстрілами,  похоронами наших Героїв, вимиканням світла й іншими негараздами, які принесли на українську землю рашисти.

Днями вийшов на сцену наприкінці нашого концерту голова одного з міст і зізнався, що був дуже втомленим після важкого напруженого робочого дня, тож не мав спочатку бажання слухати виступ капели бандуристів. Однак прийшов, послухав, подивився й стало йому легше, набрався спокою та настрою.

— У репертуарі капели чимало колядок і щедрівок, які пересипані святковими віншуваннями-побажаннями. Ви зуміли віднайти їх, надати їм сучасного звучання. Є колядки сучасних композиторів?

— У репертуарі капели чимало відомих коляд і щедрівок, які наш народ творив упродовж століть. Але вже чи не з лютого починаю дбати про нову різдвяну програму, тож шукав нові коляди чи домовлявся з авторами.  Є композитори, які коляди творять із розумінням, а є й ті, які просто пишуть мелодію, беручи релігійний текст. А коляди — це хоровий спів із традиціями. Коли вертеп іде селом, там хлопці теж співають хором.

— Нещодавно я побував на концерті капели бандуристів. Ви прагнете показати гарне дійство, крім високої професійної майстерності співу.

— Вступивши в музичне училище 1975 року, я вчився освоювати думи, балади, історичну, хорову класику. Сучасний пересічний слухач не піде на концерт, де півтори години звучатимуть лише думи та балади. Цю класику, на моє переконання, слід дозувати в концертній програмі, бо треба використовувати сучасні технології та музику. Це мають бути ритми, інші гармонії, видовище, щоб музиканти не лише сиділи на сцені та грали на бандурах. Їм треба встати, повихилятися, у долоні поплескати. Це, зрештою, вимога часу, а не моя забаганка. Не відмовляюся від класики, однак і не роблю з капели попшоугурт.  Академічний спів, гра, безперечно, залишаються. Якщо коляди, то не можемо співати лише відомі, а й такі, які ніхто чи мало хто знає. І водночас вважаю, що трохи видовищних елементів у колядах має бути, концерти засвідчують, що людям це дуже подобається. 

— Різдвяну програму цими днями капела представляє в Польщі, Чехії. На яких сценах там виступаєте?

— Так, з 10 грудня ми почали різдвяні виступи в Польщі. У цій країні капела вже представляла патріотичні програми й до широкомасштабного вторгнення росії в Україну, і впродовж цьогорічного травня та червня. Нас просили приїхати ще й перед Різдвом, привезти українські коляди, щедрівки. Виступаємо не лише в концертних залах, а й у костелах, на площах міст. Одне слово, колядуємо там, де нас запрошують і поляки, і чехи, й українці.

— Усе творче життя працюєте із чоловіками. Однак глядач бачить і жіночу присутність. Ось нещодавно капела бандуристів виступала з концертами, і під музичний супровід оркестрової групи коляди виконувала солістка Яна Іларіонова.

 —  У концертній програмі, яку наш колектив останніми тижнями показав у деяких містах нашої країни, звучали не лише патріотичні пісні, а й коляди та щедрівки. Але в колядках сопрано потрібне, бо, вважаю, що «О, Ісусе», «Що то за предиво» та інші різдвяні речі краще відбиваються в жіночому голосі й сюжетно теж. Тож запросив солістку Яну Іларіонову виконати деякі коляди разом з нашими бандуристами. Це не перший такий концерт, у якому звучить жіночий спів. Із нашою капелою виступали славетні солістки Національної опери Марія Стеф’юк, Сусанна Чахоян та інші.

— Стали відомі номінанти на Шевченківську премію в галузі музичного мистецтва 2023 року. Є там і ваше прізвище та композитора Олександра Тищенка за підготовку програми «Зацвіла в долині червона калина». Можете коротко сказати про цей творчий проєкт?

— Цю програму складено за музичними творами на вірші Тараса Шевченка. Їх 15, майже половину з них написав Олександр Тищенко. А ще в цьому проєкті звучить музика Кирила Стеценка, Миколи Лисенка, Михайла Вериківського, обробки народних пісень Миколи Леонтовича. Виконує капела бандуристів, до того ж лише свої солісти, жодних запрошених співаків.

— На завершення нашої розмови хотілося б дізнатися, чи музична ваша сім’я.

— Моя дружина викладає в музичній школі. Донька Софія здобула професію архітектора, Богдан закінчив політехнічний університет. Вони навчалися в музичній школі, але для них музика — для життя, відпочинку, щоб піти в театр послухати оперу чи подивитися балет. Із музикантів у моїй сім’ї я один.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

Фото з особистого архіву Юрія Курача

ДОСЬЄ «УК»

Юрій КУРАЧ. Народився 6 вересня 1958 року в місті Золочів на Львівщині. 1981-го закінчив Дрогобицьке музичне училище, 1986-го — Київську державну консерваторію ім. П. Чайковського (нині музична академія). 1984—2013 — хормейстер, головний диригент, а згодом художній керівник Академічної чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького. Із 2013 року — генеральний директор — художній керівник Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г. Майбороди.

Професор кафедри хорового диригування Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Народний артист України.