Жнива-2022 набирають обертів. Аграрії більшості регіонів збирають ранні зернові та зернобобові, намолотивши вже понад 4 мільйони тонн пшениці, ячменю й гороху. У 15 областях взялися і за збирання озимого ріпаку. Незважаючи на проблеми, пов’язані з тим, що подекуди доводиться виходити в поле за кілька кілометрів від лінії фронту, з ризиками підриву на вибухонебезпечних предметах на звільнених від ворога територіях, нестачею кадрів, техніки і пального, темпи та якість збиральних робіт доволі високі. Селяни не сумніваються: більшість вирощеного у складних умовах війни вдасться зібрати. А ось чи будуть гроші, насіння, добрива та інші ресурси для осінньої сівби — питання. Адже продати врожай дуже складно. Через обмеженість експорту внутрішні ціни на агросировину впали нижче її собівартості. Можливостей для тривалого зберігання зерна немає, бо на складах залишилися величезні перехідні запаси. Що буде з експортом, не відомо. Тому в Міністерстві аграрної політики та продовольства прогнозують, що цього року селяни посіють на 30—60% менше озимих зернових, ніж зазвичай. Це негативно позначиться на майбутніх урожаях та призведе до зміни структури посівів з переорієнтуванням на внутрішнє споживання. Подальше блокування росією наших морських торговельних шляхів поглибить та продовжить у часі світову продовольчу кризу. Як запобігти такому сценарію, відновити експорт і гарантувати національну продовольчу безпеку, — в розмові з генеральним директором асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Романом СЛАСТЬОНОМ.
— Пане Романе, розкажіть про особливості збиральної кампанії-2022 — безумовно, найскладнішої в новітній історії України. Від яких проблем, крім безпосередніх воєнних загроз, потерпають аграрії? Чи скрізь вдається оперативно знаходити необхідні обсяги пального? Що з можливостями складування збіжжя?
— Проблем, безпосередньо пов’язаних з діями агресора, а також із їхніми наслідками, справді безліч. Особливо сутужно сільгоспвиробникам на тимчасово окупованих територіях та поблизу лінії фронту. Перші постійно піддаються фізичному і психологічному тиску рашистів: у багатьох ворог забрав нерозпроданий торішній урожай, а в декого й техніку. Зараз тих, у кого вона залишилася, примушують до співпраці:
У складних умовах і сільгоспвиробники, котрі працюють на контрольованих Україною територіях поблизу зони бойових дій. Чуємо про численні обстріли, які ворог веде вдень і вночі. Поля з дозрілим урожаєм вигорають після влучання мін, ракет і снарядів. І це величезні втрати для аграріїв, а також постійні ризики для людей, які працюють на полях. Техніка підривається, трапляється загибель механізаторів зокрема й на раніше звільнених від ворога територіях.
У решті підконтрольних Україні регіонів — відносно безпечних — ризиків менше. Там жнива набирають обертів: більшість областей уже долучилися до збирання ранніх зернових — озимої пшениці, ячменю, ріпаку.
Справді, в аграріїв виникали перебої з пальним, але проблему вдається оперативно розв’язувати. Адже попри все, змогли зробити певний запас пально-мастильних матеріалів саме під збиральну кампанію. Інша річ, що попереду пік споживання (вересень — жовтень). І саме тоді проблеми можуть загостритися. Нині ж пальне сільгоспвиробникам, хоч і дорого, вдається знайти. Складніша ситуація в тих, хто господарює ближче до лінії фронту.
Проте головне питання не у збиранні. Переконаний: зібрати вирощене на більшості засіяних площ ми зможемо, навіть у проблемних районах. Ключова проблема — зі збутом. Морські порти досі заблоковано, експорт, зокрема аграрний, здійснюють альтернативними шляхами: залізниця, автомобільні перевезення та річкові порти Дунаю. Нині вдалося збільшити експортні потужності до 2 мільйонів тонн на місяць. Це все, що ми можемо експортувати цими маршрутами: зернові, олійні культури, готова олія, інші продукти переробки. А цього, на жаль, недостатньо. Адже до війни лише зерна Україна щомісяця експортувала близько 6 мільйонів тонн. Плюс олійні, сама олія. Сумарно йшлося про 7 мільйонів тонн агроекспорту.
Через істотні обмеження експортних постачань у березні — липні країна має величезні залишки торішнього врожаю. Торік, нагадаю, наші аграрії встановили рекорд зі збирання зернових і олійних культур. Зрозуміло, всі тоді раділи. Тепер же через російську агресію не знаємо, як дати раду цьому збіжжю. Воно не продається й фактично застрягло на складах мертвим вантажем. І друга частина проблеми — саме те, що старі запаси займають місця зберігання, які мали б використовувати для нового врожаю.
Як наслідок через неможливість у достатній кількості експортувати сільгосппродукцію в аграріїв немає виручки. Понад те, вони змушені додатково витрачатися на понаднормове зберігання зерна. І багато сільгоспвиробників не мають відповіді на запитання: як сіяти під урожай наступного року? Адже без обігових коштів не буде й можливості вийти в поле, немає за що купувати насіння, пальне, засоби захисту рослин, добрива, нічим платити людям зарплату та оплачувати оренду землі. Питання орендної плати, до речі, — також гостра соціальна проблема, адже напряму стосується добробуту 7 мільйонів пайовиків.
— А на який урожай з огляду на значне скорочення посівних площ і тимчасову окупацію частини наших земель ворогом можуть розраховувати українські аграрії, якщо ситуація на фронті не погіршиться? Чи не додали селянам клопотів, до всього, ще й погодні умови? І що з перехідними запасами, про які ви згадали?
— Залишки зернових та олійних культур, що підлягають експорту, оцінюємо приблизно у 20 мільйонів тонн. Наша поточна оцінка цьогорічного врожаю зернових — 55—60 мільйонів тонн, 18—20 мільйонів тонн із яких — пшениця. До цього додаймо близько 15 мільйонів тонн олійних культур (соняшник, соя, ріпак). Тобто аграрії на контрольованій території України, за нашими оцінками, цього року зберуть загалом 70—75 мільйонів тонн зернових і олійних культур.
Щодо погодних умов, то вони сприятливі. Було вдосталь дощів на більшості території України. Щоправда, від нестачі вологи таки потерпали посіви на півдні Одещини. Але на загал ситуація з вегетацією основних сільськогосподарських культур непогана і перспективи на врожай навіть кращі, ніж раніше очікували. Хоч ми й закладали у прогноз певне зниження показників урожайності порівняно із середнім рівнем минулих років. Адже селянам доводилося заощаджувати, використовувати менше добрив, економити на технологічних операціях, частину з яких навіть не проводили, щоб не витрачати пальне. Бо під час весняної посівної його дефіцит був істотним.
Подальше звільнення від агресора поки що захоплених ним українських територій додаватиме до цього валу ще мільйони тонн агросировини, яку нам належить експортувати. Але маємо розуміти: з темпами продажу за кордон 2 мільйони тонн на місяць експортувати торішні залишки і новий урожай доведеться ще три наступні роки.
Тому без збільшення експортних спроможностей або без залучення додаткового фінансування, щоб принаймні перечекати, заклавши зерно на довготривале зберігання, матимемо серйозні проблеми із сівбою на наступний сезон. І це також один із ключових викликів.
Найгострішими проблеми зі зберіганням, вочевидь, будуть у жовтні, коли почнеться активне збирання пізніх культур (соняшнику в південних та східних областях і кукурудзи — на решті території України). Вал цих культур буде значним. І саме з їх активним збиранням очікується дефіцит потужностей для зберігання. Орієнтовно йдеться про приблизно 10 мільйонів тонн, які не помістяться в наявні сховища.
— Є якийсь вихід, окрім істотних капіталовкладень у розбудову інфраструктури зберігання, із чим, маємо розуміти, будуть неабиякі проблеми — і через нестачу коштів, і через інвестиційні ризики, пов’язані з війною? Та й час, як-то кажуть, підганяє.
— Сільгоспвиробники до цього готуються й активно замовляють так звані полімерні рукави для тимчасового зберігання зерна. У такий спосіб у разі дотримання технологій його можна зберігати до 18 місяців. Техніка для закладання зерна в такі рукави частково є, частково її ще виготовляють, почасти імпортують. На щастя, у нас є і внутрішні виробники такої продукції, і можливість імпорту.
Існують плани будівництва тимчасових складів зберігання, по суті, схожих на бурти із зерном, які накривають тентом, щоб запобігти потраплянню опадів. Тобто питання зберігання можемо вирішити. Звісно, це додаткові витрати для сільгоспвиробників.
— Зерно для зберігання у такий спосіб потребує спеціальної підготовки, підсушування?
— Так. Потрібно довести його вологість до певного рівня. Хоч можна закладати й вологе зерно, але воно зберігатиметься не півтора року, а лише кілька місяців. Тобто потреба у невідкладному відновленні експортних шляхів морем зберігається.
Інша проблема, яка напевне виникне восени, пов’язана із природним газом. Адже потрібно буде сушити кукурудзу, знижуючи вологість зерна з (умовно) 25% до 15%. Більшість виробників використовує для сушіння саме газ. Можливо, восени він буде ще дорожчим. Це підштовхуватиме сільгоспвиробників просто не збирати частину площ, де кукурудза стоятиме до весни. На жаль, такий сценарій цілком реальний. До того ж, брак можливостей для експорту та великий вал знижуватимуть внутрішні ціни, коли просто не буде жодного сенсу збирати, сушити зерно, не маючи змоги його продати.
— А навесні ту кукурудзу збиратимуть чи просто переорюватимуть?
— Збирати, звісно, планують з надією на поліпшення ситуації зі збутом. Але будуть певні втрати врожайності, якості невчасно зібраної кукурудзи.
І ще одна з основних проблем — те, що ми не зможемо після весняного збирання нормально підготувати ґрунт під нові посіви. Тобто ймовірно, наступного року такі поля зовсім не засіватимуть.
— Поки що складно прогнозувати, про які площі потенційно йдеться: мільйони, сотні тисяч гектарів, десятки тисяч?
— Кілька мільйонів гектарів можуть опинитись у простої, якщо ми не досягнемо показника експорту зерна хоч 4—5 мільйонів тонн на місяць. Оцінки експертів розходяться: аж до 10—15 мільйонів гектарів, яких можуть наступного року не використовувати.
— Чи не розглядають варіанти тимчасового зберігання посівного матеріалу на території наших західних сусідів, неподалік кордону, щоб підстрахуватися від знищення запасів зерна ворогом і мати чим сіяти озимі восени та ярину навесні?
— У частині посівного матеріалу, вірогідно, ні. Питання зі зберіганням товарного зерна. Якщо говоримо про насіння, то озимі культури сіятимуть уже за кілька місяців, фактично з серпня (ріпак) та вересня — першої декади жовтня (пшениця й решта зернових озимих культур). Тому сенсу його перевозити немає. Щодо весняних культур, то значних їх обсягів здебільшого теж не треба: наприклад, кукурудзи для посіву потрібно близько 20 кілограмів на гектар. Це незначні обсяги, в разі потреби їх можна швидко переміщувати в межах країни.
— Ви вже сказали, що через обмеженість експорту в агровиробників, вочевидь, будуть проблеми з обіговими коштами. Адже внутрішні ціни низькі, а собівартість вирощування, зберігання і транспортування збіжжя неабияк зросла.
— Справді, вперше за багато років виробництво зерна та олійних культур нині, по суті, збиткове. Основна проблема в тому, що на світових ринках ціна агросировини доволі висока, хоч і дуже знизилася за останні тижні (наприклад, якщо ще місяць — півтора тому пшениця коштувала близько $450 за тонну, то нині — лише $300). Але для українського аграрія й ця ціна недосяжна. Адже існує встановлений на міжнародному рівні й окремими країнами дисконт на наше зерно — близько $30 на тонні.
Інша історія — те, що вартість логістики справді зросла в рази. Щоб довезти тонну зерна з Черкаської чи Полтавської області до європейських портів, де інші країни купують сировину, потрібно від $150 до $200. Уже зараз внутрішні ціни в Україні опустилися нижче за 3 тисячі гривень, що навіть не покриває собівартості зерна. Тут питання логістики та можливостей експорту: величезні надлишки зерна тиснуть на внутрішні ціни, фактично опускаючи їх нижче від рівня собівартості.
— Зрозуміло, що вихід у відновленні звичних експортних потужностей. Як оцінюєте перспективи розбудови за допомогою наших міжнародних партнерів альтернативних маршрутів і розблокування бодай частини українських морських портів?
— Річ у тому, що, приміром, кроки з нарощування спроможностей експорту через Румунію, відкриття нових залізничних шляхів, широка колія до порту Галац чи прогнози з розширення можливостей сухих портів у Польщі дадуть 10—20%, щонайбільше до 30% зростання від поточного рівня 2 мільйони тонн, що експортують за місяць. Тобто це безумовний плюс, але він не розв’язує проблеми.
Відкриття українських портів на Чорному морі, звісно, дасть набагато кращий результат і фактично може забезпечити мінімально прийнятний рівень експорту — понад 4 мільйони тонн зернових та олійних культур щомісяця. Є великі сподівання, що все-таки вдасться схилити росію до розблокування експорту зерна з українських портів. Але з іншого боку, ми розуміємо, що однак не йтиметься про експорт на рівні довоєнного, тому що умови повністю змінюються: це буде менше й дорожче.
У найближчій перспективі, мабуть, залишаться заблокованими порти Миколаєва. Тобто якщо вдасться домовитися з рф, функціонуватимуть лише три порти: в Одесі, Чорноморську та Южному. А це забезпечить приблизно 60% довоєнних потужностей.
Інша історія — судновласники (порти ж не самі щось експортують, потрібно, щоб по товар заходили судна, чиї власники мали б бажання або певний стимул здійснювати такі перевезення). А це вже, приміром, болюче питання страхування ризиків, адже міни з морських вод нікуди не подінуться. Страхування, вірогідно, буде дорогим, розмінування чи супроводження суден теж недешевим. Хто покриватиме ці витрати? Чи братимуть це на себе якісь міжнародні організації, чи все ляже додатковим фінансовим тягарем на сільгоспвиробника, який оплачуватиме всю логістику? Найімовірніше, що буде, на жаль, другий варіант.
Владислав ОБУХ,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)
Фото Євгена КОТЕНКА