Так і хочеться гукнути вслід за Степаном Руданським: «Чого ж ви стали? Гей, воли!», поглянувши на новий сніговий витвір жителя села Шевченкового Звенигородського району на Черкащині Віктора Голуба. І справді, воли, а ще більше — їхні господарі на возі вийшли пречудовими. Такі собі українські персонажі, які їдуть кудись у справах. Чи не попроситися до них на воза, може, розкажуть щось цікаве про життя-буття?
Місцевий умілець Віктор Голуб відомий не тільки в своєму селі, а й у всій окрузі численними талантами: ще й не таке утне. Це нині, коли зима всипала снігу по вінця, він розважається скульптурами. А в іншу пору його будинок і подвір’я то лозою завалені, то соломою, то деревиною. Його умілі натруджені руки ніколи не ледарюють. Вам виріб із лози? Будь ласка! Солом’яного бриля? Із задоволенням! А може, металевого підсвічника? І ось майстер уже в захисних окулярах виточує на верстаті ще один оригінальний витвір, неодмінно позначений його творчою вигадкою.
Якось запитали майстра, скількома видами народних ремесел він володіє. Коли став перелічувати, забракло пальців не тільки на руках, а й на ногах. А дружина Олександра Федорівна тільки хитро примружилася: мовляв, він і сам уже не пам’ятає, скільки, адже немає того, щоб її чоловік не вмів.
«Він вам і з бетону виліпить, якщо треба. І хату добру поставить, і піч у ній чи камін такий вимурує, що найуміліших майстрів завидки беруть».
Віктор Голуб і справді майстер на всі руки. Повз його подвір’я на вулиці Гулака-Артемовського не пройдеш байдуже. Якщо зима сніжна, обов’язково помилуєшся сніговими скульптурами — персонажами українських літературних класиків, історичними чи казковими постатями, а то й відомими сучасними образами.
Спершу для розваги ліпив їх для доньок Наталі та Оксани. Потім увійшло у звичку. І вже внуки просили дідуся щось казкове виліпити. А якось у сніговій колекції з’явилася скульптура Юлії Тимошенко. Іншим разом односельців розважала снігова фігура солістки колоритного жіночого гурту «Лісапетний батальйон» Наталі Фаліон.
Біля його подвір’я часто оживають колоритні постаті народних улюбленців. «Аби тільки погода сприяла», — бідкається майстер. Хочеться йому подивувати людей новими витворами зі снігу. Дуже вже гарний матеріал для ліплення. Щоправда, бувають несподіванки. Ще воза з волами не закінчив, як раптом дощ полив. Тоді тріскучий мороз додав своє. Однак не відступив скульптор, знайшов можливості завершити задум, хай для цього знадобився фен.
Іноді, проте, знаходяться в селі бешкетники, які знічев’я можуть пошкодити його творіння. Одначе Віктор Якович не ображається. Терпляче відновлює фігури, які від того стають ще кращими.
Мріяв колись стати професійним художником, скульптором. З навчанням не склалося. Життя весь час вносило корективи. Але таланту не сховаєш. Благодатна українська земля, Шевченків край щедро народжує їх, аби виблискувало наше буття діамантами умільців, без яких було б незатишно й сумно.
Нині Віктор Якович заготовляє сніг, аби порадувати односельців новими героями. Ескіз уже готовий, каже. Тільки б погода не підвела.