В Україні налічується понад 550 газет, які належать чи підконтрольні центральним і обласним, місцевим, районним органам державної влади. Ця спадщина радянського минулого досі перебуває у незмінному стані. Юридична база їхнього існування, способи фінансування і керування залишаються такими, як були у минулому.
На вимогу Ради Європи
Ще у 2005 році Парламентська асамблея Ради Європи закликала Україну провести приватизацію цих видань. Керівництво країни із розумінням поставилося до такої вимоги сучасності та європейських стандартів в інформаційній галузі. Почали розробляти законодавчу базу для здійснення реформи. Однак за 10 років напрацьовані закони так і не було розглянуто й ухвалено.
За цей час розроблено кілька проектів закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ», однак торік за нього так і не проголосували. Тоді для ухвалення не вистачило кількох голосів. Верховна Рада відправила закон на доопрацювання.
На початку 2015 року було підготовлено його вдосконалену версію, яку схвалили Національна спілка журналістів, експерти, редактори, громадські організації. Однак на прохання Голови Верховної Ради закон ще й пройшов експертну оцінку Ради Європи. У травні цього року професор університету Ювясклюля (Фінляндія) Епп Лаук та експерт з медіа-права Цеес ван Зведен (Франція) приїхали в Україну й надали всебічну оцінку розробленому закону з точки зору його відповідності принципу свободи висловлення поглядів та гарантування редакційної незалежності.
.jpg)
Пришвидшити голосування
Минулого тижня в Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики відбулося представлення їхньої роботи. Серед учасників заходу були голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко, головний консультант департаменту інформаційної політики АП, секретар НСЖУ Олександр Бухтатий, керівник програми ЄС і РЄ «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні» Роман Шлапак, експерт Ради Європи Цеес ван Зведен, генеральний директор Асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорєлов, директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко, представники Інституту розвитку регіональної преси та незалежної медіа-профспілки. Висловилися з приводу законопроекту і запрошені редактори регіональних видань: секретар НСЖУ Костянтин Григоренко («Обрії Ізюмщини», Харківська область), секретар НСЖУ Валерій Горобець («Трудова слава», Херсонська область), голова обласної асоціації комунальної преси Олександр Назаренко («Наше слово», Чернігівська область), Сергій Скібчик («Володимирецький вісник», Рівненська область).
Спільною була думка про те, що закон треба ухвалювати невідкладно. Його слід удосконалити між першим і другим парламентськими читаннями і розпочинати впровадження пілотного проекту, до якого залучати редакції, готові до роздержавлення і реформування. Невідкладність продиктована тим, що останнім часом прибутки видань почали падати через зменшення обсягів продажу та дотацій влади, а витрати збільшилися через зростання цін на папір. Деякі газети закриваються.
Ухвалення закону навіть у нинішньому вигляді буде кроком уперед, упевнені учасники зібрання, бо вихід газет з-під контролю місцевої влади підвищить медіа-плюралізм та незалежність журналістів. А приватизація цього сегмента преси сприятиме формуванню конкурентного ринку. Однак для розвитку конкуренції слід створити умови, які відповідатимуть вимогам Ради Європи.
Що пропонують експерти
Вимога закону про збереження назви, цілей та тематичної спрямованості після роздержавлення, на думку експертів, надто жорстка. Особливо якщо назва містить ознаки радянської епохи, а тематика — висвітлення діяльності керівника органу влади. Видання повинне мати змогу звільнитися від обмежень, модернізуватися, спробувати себе в інших галузях та формах подачі інформації. Однак основною функцією більшості друкованих ЗМІ, які підлягають приватизації, має залишатися висвітлення місцевих новин і поточних подій.
У законі не передбачено можливість трудового колективу виявити ініціативу в прийнятті рішення щодо приватизації, воно покладене на засновників. Це створює ризик того, що засновники навмисно чи ненавмисно можуть прийняти рішення, згубне для видання. Експерти впевнені, що закон має чітко визначити, хто приймає рішення, щоб ним не був одноосібно керівник.
На який суб’єкт господарювання має перетворитися редакція? Це буде ТОВ чи акціонерне товариство? Закон має чітко це зазначити і прописати формулу розподілу акцій для надання журналістам контрольного пакета, а також розподілу їх у межах колективу. Наприклад, 60% — для творчих працівників і 40% — для нетворчих. Експерти вважають: акції в руках журналістів знизять ризик того, що газети потраплять під контроль бізнесу, який може нав’язувати редакційну політику задля просування власних інтересів. Закон повинен заборонити місцевій владі змінювати склад редакції.
Державна підтримка преси на перехідний період може і має бути. Закон повинен визначити критерії, за якими її надаватимуть: за кількістю передплатників чи за розміром території розповсюдження. Державні субсидії має розподіляти незалежний орган без політичних преференцій (у Європі такі повноваження мають органи саморегулювання на кшталт рад із питань преси). Механізм укладання договорів з органами влади про висвітлення їхньої діяльності теж має бути чітко прописаний у законі хоч би у вигляді купівлі газетної площі в кожній місцевій газеті для своєї інформації. Це не перешкоджатиме редакційній незалежності.
Як роздержавити центральні видання?
Окрема велика проблема — роздержавлення офіційних друкованих видань центральних органів державної влади, які видають для опублікування нормативно-правових актів. Адже законодавством України обумовлено, що їхнє набуття чинності пов’язане з датою оприлюднення. Нинішня редакція закону про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ позбавляє ВР, Кабмін та інші центральні органи державної влади можливості бути засновниками чи співзасновниками таких друкованих видань, а нормативні акти мають публікувати на договірних засадах.
Однак на думку Міністерства юстиції, це може збільшити кількість офіційних видань у десятки разів, що унеможливить оперативне визначення дати опублікування закону чи постанови і набрання ним чинності, виникатимуть питання щодо автентичності текстів правових актів. При цьому стаття 57 Конституції України гарантує доведення до відома громадян нормативно-правових актів, які визначають їхні права та обов’язки. З огляду на це Міністерство юстиції пропонує доповнити статтю 1 проекту закону пунктом 2 про те, що механізм офіційного опублікування та набрання чинності нормативно-правових актів центральних органів державної влади визначається відповідними законами, які існують. Тобто так, як це тепер.
Сподіватимемося, що народні обранці врахують усі думки і восени ухвалять проект закону, з чого нарешті й розпочнеться реформування преси.