РУКОДІЛЛЯ
З-під голки української вишивальниці - інженера за фахом, художниці в душі - з'являються справжні шедеври
Чергова виставка вишивки (а я намагаюся відвідувати їх усі - такі експозиції дарують відвідувачам справді приємні хвилини) - "Рукоділля та хобі-2011", - що на кілька весняних днів розмістилась в одному з приміщень столичного виставкового комплексу "Київ-Експо-Плаза", піднесла справжній сюрприз - ще одну зустріч із відомою не лише в Україні, а й поза її межами народною майстринею-вишивальницею Ларисою Шустерман-Ковальчук.
З 71-річною вишивальницею, інженером у минулому, котра тривалий час працювала директором автошколи, знайома давно, тож навіть не гадала, що пані Лариса за ті два роки, що ми не бачились, створить щось принципово нове й оригінальне. Та її полотна знову вигідно вирізнялись з-поміж представлених на виставці - й знову від них було важко відвести погляд.
Розмовляючи, переходимо від однієї роботи до іншої, хоч мені хочеться кожну роздивитись до найменших подробиць: десь вразила кольорова гама чи кількість використаних кольорів, десь - розміри полотна (а дріб'язку, тобто невеличких робіт, у пані Лариси практично немає), а що вже сюжети - всі заслуговують на увагу, надто якщо зважити на майстерність подання. До речі, саме завдяки людям, що закохані у це древнє рукоділля, вишивка останнім часом знову в пошані. Щоправда, більше хрестиком, ніж гладдю. Причому голку до рук беруть не лише жінки, а й чоловіки.
Пригадую зустріч кількарічної давнини з кобзарем Михайлом Ковалем із Черкащини - колишній учитель іспанської мови із села Великий Хутір сам собі вишиває сорочки для виступів. І, треба сказати, виходить не просто чудово - оригінально! А коли була у Львові, знайомі показали незвичайний музей вишитої ікони. Організував його і наповнив експонатами власного виробництва відомий на Заході історик і теолог Дмитро Блажайовський.
Музей у "хрущовці"
До речі, з Ларисою Миколаївною - автором понад трьох сотень гаптованих полотен - доля колись звела у бібліотеці ім. Вернадського - там проходила її чергова персональна виставка. "Скільки їх було у вашому житті, таких виставок?" - цікавлюся вже зараз. "Та хіба всі порахуєш?" - усміхається самими кутиками вуст. Живе майстриня на Київщині - з недавнього часу в містечку Бородянці. "Чому переїхали з Тетерева?" - цікавлюся, згадуючи свої відвідини її домашньої майстерні. "І не питайте, - голос цієї дивовижної жінки, що "малює" голкою незгірше, ніж пензлем, враз став сумним, - маю літню маму, котра жила окремо й уже не могла себе обходити, й сина-інваліда, який теж потребує постійної допомоги, тож довелося придбати помешкання, де б вистачило місця всій родині, а двокімнатна "хрущовка" для цього була затісною"...
Поки моя співбесідниця відволіклася на чергового відвідувача, я поринула у спогади - відвідини її домашньої майстерні, облаштованої прямо на балконі тієї самої двокімнатної "хрущовки" у селі Пісківка біля залізничної станції "Тетерів", запам'яталися, мабуть, на все життя. А хіба могло бути інакше? Уявіть на мить: усі стіни абсолютно в усіх приміщеннях, навіть на кухні і в коридорі, прикрашені роботами господині. У залі - метрове полотно "Воскресіння Ісуса Христа", біля котрого застигаєш мов укопаний. "Схему - важка дуже, з пропусками, - розповідала майстриня, - мені дала одна жінка років з 6 тому, та я ніяк не могла взятися за таку роботу - все щось заважало! Та й пішло на неї майже 2 роки кропіткої праці....
Поки роздивляюсь незвичайне полотно (хто хоч трохи знайомий з мистецтвом вишивки, зрозуміє, що мільйон 972 хрестики - зовсім не жарт), господиня стає на стілець і починає діставати з шафи в коридорі інші, намагаючись розташувати їх у кімнаті. За 5 хвилин зала перетворилася на імпровізовану виставку, причому картини були скрізь - на кріслах і дивані, на стільцях і прямісінько на підлозі. Та щоб роздивитися всі, їх довелося діставати порціями. Пейзажі не гірші, аніж роботи найвідоміших майстрів пензля, а про картини на біблійську тематику можуть лише мріяти найзнаменитіші галереї світу. Зрозуміти, коли вона встигла це зробити, просто несила. "А у Лариси Миколаївни, - долучається до розмови її чоловік Йосип Юхимович, - доба скоро матиме усі 30 годин, а коли захопиться новою роботою, взагалі майже не спить. Якщо я щось приготую - поїсть, ні - то й так добре....
Цікаво, що в рукодільному світі вважається: вишити гладдю портрет практично неможливо. Та Лариса Шустерман, напевне, цього не знала, тож гаптовані нею портрети вже давно дивують усіх, хто їх бачить. І не лише Тараса Шевченка чи Богдана Хмельницького. У бібліотеці, де я вперше з нею познайомилася, мабуть, і досі можна побачити гаптованого Кучму - а що схожий Леонід Данилович, ну прямо як дві краплини води. Щоправда, каже майстриня, сам колишній Президент про існування її роботи й не здогадується. А ось інший президент - Національної академії наук - Борис Патон отримав своє вишите зображення на день народження. Хто був на святі, кажуть: аж заплакав, так сподобався подарунок.
Без лободи не врятувалися б...
Хто навчив вишивати? Та ніхто не вчив, розповіла якось, хіба що в далекому дитинстві ази показала шкільна вчителька. Проте сьогодні Лариса Миколаївна вміє шити не тільки класичним хрестиком, а й створила власну техніку двосторонньої гладі, котру досі не засвоїв ніхто більше й саме котра допомагає їй гаптувати навіть портрети. І схеми, якими послуговується в роботі, не з Інтернету бере (та не вмію я комп'ютером користуватися, - сказала, коли я в неї про це запитала) й не на столичному ринку "Петрівка" - чимало з них вона створює сама. Щось компонує зі шматків фотографій, окремі сюжети домальовує сама.
Так з'явилася, приміром, 70-сантиметрова картина "Мила моя Україна": там і сонях є, і мальви, й сірий горобчик, котрий у наше дитинство приходить разом з українськими казками. Не визнає вона наперстка: мовляв, залізо стоїть на заваді спілкуванню з образами, що народжуються на полотні. І за склом свої роботи теж не ховає, як робить більшість вишивальниць, - аби не спотворювати їхню чудодійну енергетику. "За склом роботи зберігаються таки краще, - пояснює, - та люди просять, аби його не було: ця перешкода, нехай і прозора, але заважає сприймати картину цілісно - душею, а не очима╔" Вдивляючись у її полотна, починаєш усвідомлювати: а щось у цьому таки є, скло створює невловиму перепону.
Дістаючи вже з іншої шафи чергову серію робіт, господиня раптом каже: "Усього цього могло б і не бути: якби не лобода з висівками, то голодний 47-й я б не пережила╔" Їй тоді було всього 7, брат Володя - на 2 роки старший. Батька Миколу Микитовича - машиніста паровоза - разом з його "транспортом" відправили за завданням партії. Мати Марія Іванівна залишилась у недобудованому домі з двома дітьми: холодно, незатишно, а тут ще й голод почався! "Щоб хоч якось приглушити це відчуття, - пригадує моя співрозмовниця, - ми рвали квіти акації, листя свинячої лободи, різали їх ножем, мішали з висівками - і з усього цього робили млинці. Так і врятувалися".
Хоча хіба обдуриш дитячий організм? Тож дуже скоро Лариса почала пухнути. "Надавиш пальцем - на тілі залишається ямка, - з болем пригадує вона, - а навколо, як мухи, помирали друзі й знайомі╔" Мати розуміла: поки повернеться чоловік, треба якось рятувати дітей. Але як? І вони знайшли вихід, та ще й сусідів потім навчили. На тій вулиці, де жила родина Ковальчуків, був пункт прийому вторсировини: платили копійки, зате брали все. А біля центрального міського базару саме відкопали трактором старе кладовище тварин. Тож вона з братом ходила туди, збирали кістки, потім чистили їх, відмивали від багна й здавали - з цього "добра" робили кісткове борошно, яке в той час ішло на корм худобі. Гроші приносили матері, вона купила півлітрову баночку пшениці, змолола на домашніх жорнах, продала на базарі - й купила на виручені гроші вже дві банки зерна╔ Цей "бізнес" і допоміг їм тоді вижити.
"Продаю, щоб вижити..."
Слухаючи розповідь майстрині, пригадую роботи, котрі доводилося бачити на попередніх виставках ("Ісус на березі Галілейського моря", "Ісус з Никодимом" та інші): де вони зараз? "Якісь продала - жити за щось треба, - відповідає жінка, - інші готуються на виставку, котра таки мусить відкритися на Подолі (кілька років чекаю!), у Центрі українського мистецтва". Не могла не спитати, як народжуються такі сюжети. "А мені їх сам Бог підказує, - почула у відповідь, - деякі я бачу уві сні, а щось приносять зовсім чужі люди, котрі знають, що я вишиваю....
І Лариса Миколаївна вже вкотре пригадала, як до неї на Сінному ринку в Києві (коли це було!) підійшла незнайомка й дала 2 старих плакати. Ці картинки й стали основою для схем. А чорно-білій репродукції картини, де Ісус іде зі своїми учнями пшеничним полем, - узагалі понад сотню літ. Коли вона потрапила майстрині до рук, та вирішила обов'язково перенести картину на полотно. "Раніше, - каже пані Лариса, - я ніде такого сюжету не зустрічала, тож довелося читати Біблію й, порадившись зі святими отцями, на свій страх "заливати" кольори".
..."Зал на Подолі, котрий діятиме постійно і де має виставлятися 100 моїх робіт, ще й досі не обладнаний, - відірвала мене від спогадів вишивальниця, - та я сподіваюся, що з Божою допомогою все вийде╔" І мені, дивлячись на нові роботи Лариси Шустерман, теж так хочеться сподіватись, що вони стануть доступними всім без винятку українцям, а не тільки вряди-годи відвідувачам її виставок.
ДОСЬЄ "УК"
Лариса ШУСТЕРМАН. Заслужений майстер
народної творчості України, професійно займається вишивкою картин гладдю й
хрестиком. Народилась майстриня в м.Котовськ на Одещині (тоді - Молдавська
АРСР). Автор понад 300 картин, учасник майже сотні виставок, з них понад 40 -
персональних. Її картини демонструвались не тільки в Україні, але й за кордоном,
частина з них - у приватних колекціях поціно?вувачів мистецтва вишивки в
Україні, Греції, Австрії, США, Німеччині, Італії та Росії. Свій 70-річний ювілей
минулого року відзначила завершенням трьохсотого полотна. На загал вона зашила
хрестиком і гладдю понад 200 кв. м тканини. А полотен, що складаються більш ніж
з півтора мільйона хрестиків, під голкою, яка оживає в її руках, народилось
більше десятка. У серпні 2006-го - до 15-річчя незалежності нашої країни -
Лариса Миколаївна отримала звання "Заслужений майстер народної творчості
України".