Галина МОРМІЛЬ: «Чим міцніші традиції спільного дозвілля, тим легше сім’я переживає кризи»

Дитина сидить удома, сидить тихенько, нікому не заважає, на вухах — навушники, перед очима екран монітора. Впізнаєте в цій картині своє чадо? Душа, кажете, на місці, бо не швендяє деінде. А далі? В якому віці згадає, що школа і батьки не вічні, що віртуальний світ Інтернету на хліб не намажеш? Чи матиме чим поділитися зі своїми дітьми? Тема складна і неоднозначна. Від долі не втечеш, кажуть фаталісти. Не будемо сперечатися. А ось від нав’язливості діти тікають. Яким чином і хто має організовувати дитяче дозвілля? Що суспільство здатне запропонувати дитині для проведення вільного часу? Про це розмовляємо з психологом Галиною  МОРМІЛЬ.

Увага! Налагодження стосунків

— Дозвілля — це час для самооцінки, для засвоєння інформації і набування досвіду незалежно від віку. Відомий психолог Віктор Франкл своїми дослідженнями довів, що людина може перебороти будь-які труднощі, якщо в неї є сенс життя. Для нашого менталітету велике значення мають родинні стосунки. Чим міцніші традиції спільного дозвілля, уміння влаштовувати свята, ходити в гості, тим легше сім’я переживає кризи, тим щасливіша і впевненіша дитина у будь-якому середовищі.

Для кожного періоду людського життя характерною є провідна діяльність. Приміром, для дошкільняти провідною є гра. Бажання батьків механічно навчити 3—4-річну дитину іноземної мови, лічби, літер — забавка для них, дорослих. А ось малюку користі від цього буде мало. Гра з використанням тактильних, візуальних засобів — це саме те, що закарбується в дитячому світосприйнятті. Якщо мама кидає дитині жовтого м’ячика і називає його колір відповідником з іноземної мови замість тупого заучування методом повторювання, подвійну користь отримують обоє. Рухлива гра плюс веселе вивчення нового слова.

Пізніший вік характеризується сюжетно-рольовою грою. Для досягнення максимального ефекту дозвілля має будуватися таким чином, щоб дитина якнайбільше спілкувалася з іншими дітками. Це якщо батьки хочуть бачити в донечці чи синочку розкуту, впевнену в собі особистість. У цей період активно розвивається фантазія, вигадка. Діти вчаться встановлювати і дотримуватись правил. Виникає поняття позитивного і негативного героя. Батьки, а не вихователі, няні чи бабусі показують приклад малюкові. Саме в цей період тато й мама — це Всесвіт для дитини. І не дивно, коли в грі відображається точна копія ваших із чоловіком взаємин. Що не так, нарікайте лише на себе, бо в дитини виникло розуміння соціальних ролей.

Право вибору — за дитиною

— Отже, резюме: яка атмосфера панує в сім’ї, таким є внутрішній світ дошкільняти. А далі?

— Дитяче середовище — садочок, група раннього розвитку та, власне, дитячі майданчики, на яких багато дітлахів, — це придатне середовище для формування і розвитку маленької особистості. Дати їй простір — головне завдання батьків. Не ходіть слідком за малюком з настановами про новесеньку іграшку, яку слід берегти, про гарнюще платтячко з дорогого бутику, в якому в жодному разі не можна спускатися з гірки. Дайте свободу вибору і дій. У грі дитина входить у соціум і готується до подальшого життя в ньому. За спостереженнями психологів, негативною рисою сучасного суспільства є те, що дитяче дозвілля постійно хтось організовує. Тому в подальшому дитина важко знаходить контакт з ровесниками, не здатна самостійно знайти заняття до душі. Батьки, згадайте, за яких обставин ви вперше потрапили на секцію, в гурток, бібліотеку? Найімовірніше, нікому з вас силоміць ніхто не організовував таке дозвілля. Одні згадують перше знайомство з Будинком піонерів під час екскурсії в пришкільному літньому таборі, інші — що потрапили в бібліотеку завдяки старшому товаришеві, котрий розповів захопливий сюжет «Тореадорів з Васюківки».

— Хто має зупинити гру в так званий пінг-понг: школа — сім’я? Батьки вважають, що з дитиною мають няньчитися вчителі, бо «вони за це гроші отримують». І навпаки, педагог провів урок, а далі — трава не рости. Як наслідок, дитина залишається не потрібною нікому…

— Школа відповідає за морально-етичний розвиток школяра. Духовним опікується сім’я. Завдання батьків — навчити дитину відпочивати з задоволенням. Щоб після відпочинку поновлювалися сили. Це потреба фізіологічного рівня — зміна діяльності, а не байдикування. Такі навички формуються в сім’ї.

— Серед дорослих побутує думка про «особливий» перехідний вік дитини. Як до нього готуватися батькам і чи насправді він такий небезпечний?

— Провідна діяльність підліткового віку —  спілкування з однолітками. Авторитет дорослого потрапляє на другий план, думка ровесників стає впливовішою. Бо у віці 11—14 років закладається фундамент довготривалих стосунків. Уміння домовлятися, вирішувати конфлікти. Виникає свій лексикон, мова жестів. Не лякайтеся! Культурне середовище, в якому живе підліток, його внутрішня позиція, що підтримується вдома, відіграє значну роль у виборі вербального і невербального спілкування. Не треба налаштовувати себе на негатив. Ілюзорною є думка про погіршення в цей період стосунків між батьками і дітьми. Крайнощі не трапляються в тій сім’ї, де культивується культура спільного дозвілля.

Ольга ПРОКОПЕНКО
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Галина МОРМІЛЬ. Народилася в м. Києві. Закінчила Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова за спеціальністю психологія. Працює психологом у Київському палаці дітей та юнацтва.

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Вдалий вибір

Світлана КУЦ,
вчителька початкових класів спеціалізованої
 школи №130 імені Данте Аліг’єрі міста Києва:

— Як відомо, дозвілля має пасивну й активну форми. У своїй практиці я застосовую обидві. Під час піших прогулянок та екскурсій діти пізнають світ візуально. А ще під час такого спілкування відбувається самовираження, виявляються риси характеру кожного школяра. Адже на уроці діти підлаштовуються під ситуацію, а спільне дозвілля дає їм змогу визначитися, з ким хочеться дружити, а в кого — лише списувати. Про організоване шкільне дозвілля наші педагоги розповідають батькам на початку навчального року. Пропонуємо вже знані нам маршрути, приміром, прогулянки в Голосіївському парку, екскурсії на ялинкову фабрику чи в музей під відкритим небом у Пирогові. Також розповідаємо про роботу гуртків і спортивних секцій (активна форма), які можна відвідувати з першого класу. З десяти запропонованих жоден не «гуляє». Більшість школярів їх відвідує. Решта дітей відвідують Будинок дитячої творчості Голосіївського району, басейни, музичні школи, ті позиції, яких немає у школі.

З власних спостережень зробила висновок, що поведінку можна скоригувати. Приміром, нині це вже школярки-випускниці, які добре навчаються, готуються до ЗНО. А в першому класі впоратися з ними було ой як нелегко. Аж поки щасливий випадок не завів їх у секцію карате. Дівчатка знайшли мирний вихід енергії. Тренер раділа такій знахідці, і класному керівникові стало спокійніше. Трапляється, що дитина за компанію або за батьківською порадою відвідує гурток, але це зовсім не для неї. Батькам не варто зациклюватися на якомусь одному занятті дитини. Вибір і альтернатива допоможуть дитині знайти справу до душі.

НА ЧАСІ

Ганна РАДОХА,
вчителька інформатики
 школи №130 імені Данте Аліг’єрі міста Києва:

— Якщо комусь ще не відомий вислів: «Не можеш змінити ситуацію, зміни ставлення до неї», то відомий стан, коли ладен луснути, аби знайти вихід із ситуації. Батьки гостро реагують на зміну дитячих захоплень. Світ комп’ютерних ігор їм заміняє прогулянки у дворі з друзями. Даруйте, але про які двори ми говоримо? Це ті асфальтовані острівки, на яких борються за місце мами з малятами і власники авто? Про школярів тут навіть не згадують. Ось їм і залишаться процесор з екраном. Як бачимо, обізнаність дітей з комп’ютерними технологіями не залишилася непоміченою в Міносвіти. Цього навчального року предмет з вивчення інформатики ввели в шкільну програму з другого і п’ятого класів. А ще торік її вивчали з дев’ятого. Цікаво спостерігати за наймолодшими школярами. Вони дуже обізнані, намагаються поперед вчителя розповісти тему. Що їх цікавить? Чи зареєстрована я у соцмережах? Чи можна мене запросити в друзі? Використовуючи їхню зацікавленість, намагаюся зробити урок корисним.

Тішуся, що такого явища, як комп’ютерна залежність, серед своїх учнів не спостерігаю. Загалом другокласники — це ще маленькі діти. Переважно перебувають під наглядом дорослих. Тому й час доступу до комп’ютера у них лімітований.

ВИХОВАННЯ

Інвестиції у майбутнє дітей — найвдячніші

Інна ГРИНЧУК,
 мама п’ятирічного Дениса:

— З вересня мій син Денис відвідує гурток «Весела карусель» у Київському палаці дітей та юнацтва. Тут він малює, ліпить, танцює, а головне — спілкується з іншими дітками. В садочок ходить з великим небажанням, за весь час так і не призвичаївся до нового оточення і режиму дня. Плаче щоранку, відмовляється спати. Вихователям несолодко. Щоб не травмувати психіку малюка, вихід на роботу довелося відстрочити. Рідня мене підтримала. Нині воджу Дениска двічі на тиждень сюди, а решту днів — у садочок по півдня. Радію його настрою, коли синочок довідується, що завтра йтиме не в садок, а на гурток. Наша сім’я дотримується принципу поміркованості. Комп’ютер і телевізор у нас поза забороною, але й надмірно засиджуватися не маємо часу. На першому місці прогулянки на свіжому повітрі, відвідування гуртків, навчання старшої доньки. Якщо якась тема не йде вдома, вихід шукаємо деінде. Наприклад, мені не вдавалося зацікавити меншого малюванням, а прийшли на гурток «Весела карусель» — і ситуація змінилася. З власного досвіду знаю, що гуртки — це спілкування. Мої батьки працювали, ми удвох з подругою випадково зайшли в районний Будинок піонерів. Добре, що вони діяли тоді в усіх районах Києва, діяли навіть такі собі дворові чи мікрорайонні безкоштовні гуртки за інтересами.