Ще з дитинства свято Воздвиження запам’яталося суворими заборонами батьків ходити цього дня до лісу, бо тоді з усіляких нір і гнізд виповзають на поверхню землі та на гілки дерев найрізноманітніші плазуни, щоб погрітися на сонці перед дорогою у зміїний вирій. Так розповідає одна з численних легенд про це свято. Проте, здається, саме отруйні плазуни в людській подобі цього року не можуть дочекатися Воздвиження і заздалегідь — майже за два з половиною місяці — починають сповзатися. Таке спостереження характерне принаймні для Харкова, якщо подивитися на події останніх днів.
У середині липня головне місто Слобожанщини буквально залихоманило від замінувань найбільш людних місць та важливих об’єктів. Вибухотехніки шукали бомби то в приміщеннях Харківського обласного театру опери та балету, то Міського бюро технічної інвентаризації, то Будинку проектів, то Московського райсуду і готелю «Харків», то аж двічі — в приміщенні Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області. А про закладення бомб у будівлі облдержадміністрації псевдоповідомлення надходять ледь не щотижня.
Той, хто хоч раз потрапляв у зону «жартів» телефонних терористів, знає, чим обертаються для людей такі повідомлення. Людмилі Корсунській із шестирічною донькою не пощастило оминути такої ситуації. Того дня саме близько 11 ранку, коли надійшла інформація про можливе замінування ХАТОБ, Людмила привела доньку в галерею, що розмістилася в театрі опери та балету, щоб оглянути нову художню виставку.
Виття сирен, евакуація, страх, що клубком підступив до самого серця, перелякані оченята дівчинки — це ті жахіття, про які вона навіть не говорила: годину потому їх можна було прочитати на її зблідлому обличчі. Цей страх, попри те, що більшість повідомлень про замінування виявлялися хибними, цілком зрозумілий, бо Харків уже пережив і теракти з вибухами та людськими жертвами і на власні очі завдяки ЗМІ побачив декого з цих затриманих повзучих перевертнів.
Як стверджують в ГУМВС України в Харківській області, більшість дзвінків про хибні замінування в обласному центрі надходить з окупованої території Донбасу. Згідно зі статистикою міліціонерів, в нинішньому році надійшло вже понад 20 повідомлень про нібито закладену вибухівку. З кількома телефонними «жартівниками» вдалося поспілкуватися безпосередньо.
Напередодні оперативники карного розшуку затримали 46-річного чоловіка, якого за підтвердженими фактами підозрюють у нещодавньому псевдозамінуванні станції «Харків-Левада». До суду направлено обвинувальний висновок і проти 32-річного телефонного «мінера» сільради в Харківській області.
Зовсім несподіваним для харків’ян стало затримання 33-річної жительки Запоріжжя, яка нині проживає в Харкові. Цю особу (назвати її жінкою язик не повертається) підозрюють у скоєнні чотирьох злочинів. Прокурор Дзержинського району Сергій Прилуцький повідомив, що їй інкримінують відправлення повідомлень на офіційні портали правоохоронних органів про мінування будівель, зокрема Державної міграційної служби, суду, Дзержинського та Московського районних судів міста, оперного театру, міського БТІ, обласної ради, Будинку проектів. Тому, можливо, і Людмила має «дякувати» телефонній терористці за свій страх і зіпсовані нерви, а, може, й за те, що бомби у ХАТОБ насправді не було.
А ось працівники й пасажири станції Харків-Пасажирський справді мають бути вдячними співробітникам СБУ в Харківській області, які запобігли диверсії, затримавши під час закладання вибухівки на залізничному стрілочному переїзді 30-річного місцевого жителя, який виконував завдання терористів «ДНР».
Скільки ж цих покручів, схожих на людей, ходить поміж нами? Коли кажуть «змії підколодні», то, може, йдеться саме про них? Та за великим рахунком безвинним плазунам далеко до підступності і ницості людців, які виросли і пригрілися на грудях України, а тепер стиха жалять її отрутою.
На що вони сподіваються? На 30 срібняків із закривавленої руки терористів чи на захист Кремля і свою безкарність? Варто принагідно їм нагадати, що, за легендою, навіть змії не допускають до свого вирію тих одноплемінників, які після Воздвиження кусають людину. Подальша доля відторгнених — замерзати серед снігів.
А ще одна легенда стверджує, що на Воздвиження відбувається битва між честю і безчестям, піднімаються одна на другу дві сили: правда і кривда, святість і безбожність. Перемогу отримує правда за допомогою Святого Хреста Господнього, який піднявся з надр землі.
Скоро, зовсім скоро прийде, не може не прийти в Україну Воздвиження. Можливо, не 27 вересня — у день християнського свята, але обов’язково прийде, бо за нами правда.