Трохи символічно, що недавній старт чемпіонату світу з футболу в Росії майже збігся із Днем медичного працівника. Бо на матчах такого рівня без лікарів ніяк не обійтися. Зазвичай на трибунах найчастіше згадують фахівця вузької спеціалізації — окуліста. Мерщій звертатися по його допомогу вболівальники голосно радять футбольним арбітрам, коли ті недобачають і роблять серйозні помилки. А нині оте емоційне від уболівальників: «Осліп чи що?» та «Окуляри купи!» — погодьтеся, стосується не тільки суддів в окремих моментах поєдинків. Репліки доречні щодо всього чемпіонату. Бо складається враження, що ФІФА та інші міжнародні арбітри не бачать чи не хочуть бачити реальних підстав, щоб позбавити державу-агресора права проведення будь-яких змагань такого високого рівня.

Це право РФ отримала ще 2010 року. А 2014-го світ здригнувся від першого серйозного попередження. Росіяни — господарі зимової Олімпіади в Сочі переконливо довели всім, що їм начхати на загальноприйняті олімпійські традиції, правила і принципи. Наслідки гучного допінгового скандалу за участі корумпованої системи організаторів і чемпіонів розслідують досі, відновлюючи справедливість і переможців за суто спортивним принципом. А тим часом Кремль за тиждень після Олімпіади розпочав анексію українського Криму. Затим навесні «зелені чоловічки» з’явилися і на Донбасі, де, якщо хто забув, триває підла, підступна й жорстока гібридна війна, ініційована і підтримувана Москвою. Організатори збройної агресії проти України, позичивши очі в Сірка, цинічно називають її «громадянською», але у липні 2014-го весь цивілізований світ зміг переконатися, що «російські воєнторги» та «іхтамнєти» тепер загрожують не тільки сусідній країні. Трагедія у небі Донбасу: збитий із російського «Бука» російськими військовими (вже зібрано переконливі докази) пасажирський Боїнг, коли загинули 298 людей, серед яких 80 дітей, мала б змусити світову спільноту відмежуватися від держави — міжнародного терориста.

Повторюю: збройне загарбання Криму й Донбасу Кремль розпочав у 2014-му, коли до ЧС-2018 залишалося ще чотири роки. Весь цей час триває гібридна війна. Але у ФІФА чомусь так і не поставили під сумнів доцільність проведення міжнародних авторитетних змагань у тій державі, яка розв’язала війну, що вже забрала життя понад 10 тисяч людей, тисячі жителів краю зазнали поранень, а кілька мільйонів стали вимушеними переселенцями. Крім того, в’язниці господарів чемпіонату переповнені політичними в’язнями з Криму й материкової України. Щоправда, доки триває це жахіття, провідні країни висловлювали «глибоке занепокоєння» ситуацією, а ще ввели економічні санкції проти Росії. Та як показали подальші події, на агресивну політику наших сусідів це майже не вплинуло, бо росіяни продовжують кошмарити не тільки Україну. Чого тільки вартий «захист інтересів» у Сирії чи отруєння колишнього російського розвідника Скрипаля у Великобританії.

До речі, аж після підтвердження російського токсичного сліду в парламенті Великобританії почали обговорювати питання позбавлення Росії права проводити світову першість, перенісши її в іншу країну. З’явилася пропозиція оголосити ЧС-2018 дипломатичний бойкот. Зрештою, керівники провідних країн відмовилися приїхати до Москви на церемонію урочистого відкриття футбольного дійства. Проте очевидно, що тільки таких санкцій стосовно незмінного правителя Кремля вже недостатньо.

Ніде правди діти, на потерпілому від війни Донбасі з нетерпінням очікували початку футбольного чемпіонату світу в Росії. А до початку події №1 рахували місяці і дні жителі населених пунктів прифронтового краю по обидва боки лінії розмежування. Адже втомлені гібридною війною люди сподівалися, що ФІФА та інші міжнародні організації таки дотиснуть Путіна і він в обмін на можливість провести престижний турнір нарешті припинить війну. Донбасці неодноразово називали «точні-преточні» дати початку виведення російських військової техніки та кадрових «відпускників» із тимчасово окупованих територій. Спершу йшлося про грудень 2017-го. Потім січень, лютий, березень 2018-го. Навіть ще у травні трохи вірили у такий давноочікуваний розвиток подій.

Та не на тих натрапили! А тому за всю історію проведення футбольних світових турнірів цей, безперечно, особливий, бо має не просто сумнівну, а чітко виражену криваву репутацію. Щодня, доки в Росії вболівальники цмулять спиртне і радіють забитим м’ячам, на Донбасі тривають обстріли із російської зброї російськими боєприпасами під наглядом російських офіцерів. І тому майже щодня збільшується кількість загиблих чи поранених українських бійців і мирних жителів. Тепер запитання: що ще жахливого й потворного треба зробити Кремлю, щоб цивілізований світ нарешті записався на прийом до тямущого окуліста і позбувся, даруйте, хронічного недобачання? І річ не в тому, що в декого немає окулярів чи лінз. Бо й без них помітно, що країна-агресор та її лідер-геополітик давно заслуговують на рішучу адекватну відповідь світової спільноти і мусять відповідати за все скоєне. Поки що, на превеликий жаль, ЧМ-2018 у Росії на вигляд дикий, а самі росіяни його сприймають як бонус за агресивну, цинічну і підлу зовнішню політику, яку вже багато років веде Кремль. І навіть як заохочення до подальших дій. А якщо так, то чого ж тоді чекати від них після завершення світової першості?