Народився майбутній вчений 19 лютого 1860 року в німецькій родині гончара в естонському місті Дорпаті (тепер Тарту). Вихованець правничого факультету місцевого університету, кандидат дипломатії, знавець шведської, данської, голландської та німецької мов, відгукнувся на пропозицію попечителя Київської навчальної округи, і його зарахували на посаду бібліотекаря (де-факто — завідувача бібліотеки) Університету св. Володимира. Він очолював заклад впродовж 34 років, зробивши значний внесок у його становлення.
Приват-доцентом кафедри російської історії університету вченого було обрано 1910 року. Згодом він обіймає посади професора бібліотекознавства Археологічного інституту в Києві, інструктора секції академічних та державних бібліотек губернського відділу народної освіти. Викладав у Київському інституті зовнішніх зносин та Інституті народного господарства, на історико-філологічному факультеті Київського університету. А 1920 року був головою Комітету для заснування Всенародної бібліотеки України, до якого входили Володимир Вернадський та Агатангел Кримський.
Саме концепція розвитку національної книгозбірні, запропонована вченим, була покладена в її основу. Як фахівець з бібліотечної справи з 30-річним досвідом роботи Кордт вважав, що структура бібліотеки має складатися з шести відділів, головним з яких за значенням мав би бути український: «Першорядним завданням є, звичайно, створення повної колекції книг та брошур, надрукованих будь-коли українською мовою, колекції настільки повної, щоб з часом можна було на її основі скласти повну бібліографію українського друку».
Другим вчений називав відділ книжок, брошур, часописів, виданих поза межами Української держави, але присвячених Україні. За прикладом провідних національних бібліотек світу, він вважав за доцільне створити відділи української іконографії, музики, рукописів, рідкісних видань, іноземної літератури, картографії.
Кордт запропонував основні засади діяльності бібліотеки: систему розміщення книжок за галузями наук, створення систематичного та алфавітного каталогів, а також об’єднаного каталогу всіх наукових бібліотек України. Слід завважити, що життя вченого настільки було пов’язане з бібліотекою, що навіть проживав він в її приміщенні (бульвар Шевченка, 14) до останнього дня свого земного шляху.
Плідною була праця вченого в Київській археографічній комісії. Він надрукував два випуски «Материалов по истории русской картографии» з картами України кінця XV — половини XVII століття. Про цінність цього видання свідчить те, що наприкінці ХІХ сторіччя оригінали багатьох карт вважалися втраченими. Публікацію карт Кордт супроводжував лапідарними розвідками-вступами та історичними коментарями. Розташування карт в «Материалах» відбувалося за типами, що дало змогу відокремити оригінальні карти від пізніших копій та запозичень.
Завдяки багаторічним пошукам і контактам зі співробітниками багатьох бібліотек світу Кордт видав «Материалы» на дуже високому науковому рівні. Зокрема, М. Грушевський зазначав, що ці карти можуть стати основою для підготовки історично-географічного атласу України, потреба в якому відчувалася дуже гостро. До речі, видання фундаментального історичного атласу України (або ж його електронного аналогу) актуальне донині.
Визнанням авторитету дослідника слід вважати й те, що 1913 року 10-й Міжнародний географічний конгрес у Римі (Італія) обрав його членом Міжнародної комісії для видання старовинних карт.
Інша його наукова розвідка — «Чужоземні подорожі по Східній Європі до 1700 р.» — отримала премію Укрголовнауки й була високо поцінована науковою спільнотою.
Закінчився земний шлях Веніаміна Кордта 24 грудня 1934 року в Києві. Однак місце останнього його спочинку не віднайдено й дотепер.
Очевидно, що пам’ять про нього нащадки мали б увічнити бодай у назві вулиці або меморіальній дошці на будівлі головної любові його життя.
Ігор ВИННИЧЕНКО,
доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка для «Урядового кур’єра»