ДІЙСТВО
Пінгвіни, що танцюють, кришталеві люстри, річки гарячого вина і 30-метрова ялинка — так Страсбург виправдовує свою репутацію європейської Столиці Різдва
Саме в це місто на сході Франції щороку з’їжджаються близько двох мільйонів туристів, аби побувати у справжній різдвяній казці. Вона вже протягом кількох століть оживає на старовинних вулицях Страсбурга разом з першими зимовими днями.
Різдвяна віхола починає кружляти містом ще задовго до 24 грудня. В останні дні листопада мерія офіційно оголошує про початок свят. І тоді за одну ніч сувора готика середньовічного центру Страсбурга, немов завдяки майстерності невидимих аніматорів, розцвітає золотом і сріблом різдвяних прикрас, червоним оксамитом і веселою зеленню ялинкових гірлянд та вінків, фігурками Дідів Морозів, пряничних чоловічків, гномів, ангелів і розсипами сніжинок. А підвіконня будинків та вивіски готелів прикрашають цілими сімействами плюшевих ведмедиків, білих гусенят й оленів.
У ці дні Страсбургу доводиться виправдовувати і ще один епітет, який часто згадується в туристичних путівниках.
Столицю провінції Ельзас називають французьким Сибіром (це порівняння незмінно викликає усмішку в тих, хто має хоча б більш-менш реалістичне уявлення про Сибір). Саме у цій провінції, вважають французи, живуть найморозостійкіші їхні співвітчизники. Отож хоч у перші тижні грудня у палісадниках тут буяли пізні червоні троянди, реноме морозної Столиці Різдва треба рятувати. Тому центральні вулиці міста густо заставлені тоненькими гілочками, вкритими синтетичним інеєм. Популярними різдвяними персонажами, які, очевидно, повинні підсилювати суворість місцевої зими, у Страсбурзі є білі ведмеді та пінгвіни. Їх можна побачити на карнизах будинків, біля входів у ресторани, у вітринах готелів і магазинів. Вони сидять на крижинах з пап’є-маше, весело кивають перехожим і навіть танцюють.
Яких лишень солодощів тут немає... Фото автора
Ласкаво просимо у свято!
Варто лише перейти через міст Корбо (міст Ворона), і ви потрапите під розкішну арку у вогнях та прикрасах. Це символічний вхід до Столиці Різдва. Він розташований поряд із будівлею колишньої Страсбурзької митниці, зведеної у ХІV столітті на березі річки Іль. На мосту Корбо у середні віки страчували злочинців, опускаючи їх у дерев’яних клітках у хвилі Іля. Сьогодні тут нічого не нагадує про жорстокі звичаї середньовіччя. А у будівлі старої митниці розмістився один з найкращих ресторанів ельзаської кухні «Дім пива», чиї різдвяні вогні відбиваються і помножуються дзеркальною поверхнею річки.
Деякі історики стверджують, що традиція святкувати Ноель (так французькою звучить слово «Різдво») поширилася Францією та іншими країнами Західної Європи саме зі Страсбурга, де його вперше указом муніципальної ради відзначили у 1570 році. Проте свою різдвяну славу Страсбург заслужив великою мірою завдяки святковому базару, який вважають найбільшим у Франції. У ХVІ сторіччі різдвяний крам продавався лише біля Страсбурзького собору, а нині дерев’яними хатками-ятками заставлені ледь не всі площі давньої частини міста. Від розмаїття товару мерехтить в очах. Тут і ялинкові прикраси, дерев’яні іграшки, теплі речі з товстої вовни, шапки-вушанки (без них у «Сибіру» не обійтися!), ельзаські сувеніри: мережані серветки, мед, сушені гриби, гаптовані полотняні рушники, місцеві сири і білі вина, яблука в карамелі, в’ялені домашні ковбаси, шоколадні сніговики, діди морози, ангели і лелеки.
Гарячий глінтвейн у зимну погоду не завадить. Фото автора
Смак Різдва
Найбільшою популярністю на ринку в туристів користуються хатки із закличною назвою «Vin cheud» — «Гаряче вино». Тепле, підсолоджене, приправлене корицею та апельсиновою цедрою, воно гріє руки і є однією з головних складових різдвяного настрою. Якщо ви не вживаєте алкоголю, то вам припаде до смаку гарячий яблучний сік із медом. А голод можна втамувати млинцями із різноманітними начинками або чималим окрайцем чорного хліба, запеченого із сиром та шматочками солоних огірків.
Перший келишок глінтвейну я куштую на площі Гутенберга і, підхоплена життєрадісним натовпом, простую до славнозвісного Страсбурзького собору. Помічаю, що перехожі уповільнюють і без того нешвидкий прогулянковий темп ходи та підводять голови догори. Виявляється, вздовж усього пішохідного кварталу до Соборної площі висять шикарні люстри, зроблені з кришталю Баккара. Кожна з них схожа на крижаний кристал, неповторний у своїй вигадливості. Ці люстри — справжні витвори мистецтва, до того ж доволі недешеві, тому вони захищені спеціальними скляними екранами.
Поштовхавшись біля яток з виробами з кольорового скла і придбавши кілька виплетених з мережива сніжинок по 3 євро, купую пакетик смажених каштанів (типові вуличні ласощі французьких міст узимку) і пірнаю у вузький бічний провулок, який виводить мене на площу Клебер. Тут улітку шуміли фонтани, а тепер «виріс» гайок зі справжніх ялинок, картинно запорошених снігом, і виструнчилася головна ялинка Страсбурга. 30-метрова лісова красуня прикрашена срібними сніжинками, синіми скляними кульками, у середині яких світяться вогники, і гірляндами з сотнями дрібних ламп-жаринок.
Загалом ялинок по місту розставили дуже багато: на дитячих майданчиках, біля великих установ і магазинів, у парках. І штучних серед них немає. Ялинкові ж базари — ледь не на кожному перехресті. Навіть під стінами Ради Європи діє свій ялинковий торжок. Середня ціна за деревце 1,5 метра — 30 євро. До речі, ялинки на честь Різдва почали встановлювати в Ельзасі також з середини ХVІ сторіччя. Тоді їх прикрашали яблуками, цукром і печивом. Кажуть, що після посухи 1850 року, коли яблука не вродили, місцеві майстри-склодуви вперше зробили ялинкові прикраси з кольорового скла.
На площі Клебер теж зупиняюся біля палатки із написом «Vin сheud». Потягуючи ароматний напій, придивляюся до натовпу американських туристів неподалік. Вони оточили прилавок, де дають скуштувати шматочки фуа-гра, підсмаженої на грилі та посипаної великими крупинками солі. «Абсолютно божественний смак, — вигукує одна з американок. — Але не можу думати про те, як насильно годують бідних гусочок…». Після цих слів вона тягнеться за наступним шматочком делікатесу. Я ж не втримуюся від спокуси скуштувати свіжих устриць. Гурмани знають, що цих молюсків слід їсти лише у ті місяці року, в назвах яких є літера «р». Дванадцятий місяць і в українському, і у французькому написанні цілком відповідає цій вимозі. При мені вправний продавець розкриває і викладає на спеціальну тарілку із заглибленнями півдюжини відбірних молюсків. Трохи лимонного соку і ковток білого вина — все, що треба для того, аби повною мірою насолодитися свіжими устрицями.
Головна ялинка Страсбурга збирає натовпи туристів. Фото автора
Різдвяна прогулянка тривала. Я ще милувалася вітринами культового магазину «Галері Ляфаєт», який у ці дні своїм виглядом сам нагадує великий подарунок, дитячим святковим містечком на площі Святого Фоми, яке встановили просто під стінами однойменної церкви, блукала вуличками Маленької Франції — наймальовничішого кварталу старовинного Страсбурга. Там я зазирнула у невеличкий магазин на вулиці Кожум’як, де, як сказали мої французькі друзі, продається найкраще різдвяне печиво у Франції. Щоправда, коштує воно приблизно 30 євро за кілограм. Але виготовлюють його за старовинним рецептами, лише з натуральних продуктів, без розпушувачів і емульгаторів.
Уже близько десятої вечора я повернулася на площу Гуттенберг. Ярмарок почав порожніти. Туристи розходяться вечеряти по ресторанах, а торговці вантажать свій крам у мікроавтобуси. Рум’яна продавщиця розливає залишки глінтвейну з великого мідного казана у пластикові келишки і ставить їх біля жаровні, де дотліває кілька товстих полін. Біля вогню зібралося чоловік з п’ять бездомних-сіромах.
— Пригощайтеся, хлопці, — звернулася вона до них. — Ноель — свято для кожного!