Фрагменти листа в солдатській долі
НЕЗАБУТНЄ
Пошуковці Дніпропетровщини передали історичному музею унікальну колекцію експонатів часів
Другої світової війни
Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
Гвардії рядовий Євтушенко служив у 10-й повітряно-десантній дивізії Радянської армії, пропав безвісти 14 жовтня 1943 року. Але члени історично-пошукової організації «Пошук-Дніпро» з’ясували, що солдат загинув у бою під селом Дніпровокам’янка Дніпропетровської області. Саме там торік пошуковці знайшли останки радянського артилериста, частини його амуніції і зброї. У рештках гімнастерки збереглися фрагменти листів, з яких вдалося відновити адресу, номер польової пошти і прізвище загиблого бійця. Пошуковці встановили, що це Микола Прокопович Євтушенко з Рогівського району Краснодарського краю, 1920 року народження. Вже знайдені і родичі солдата. Його сестра надіслала пошуковцям фото брата Миколи. Разом зі знайденими речами загиблого воно передано до Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького. Родичів Євтушенка згодом запросять на церемонію перепоховання його останків.
Днями до музею члени «Пошук-Дніпро» урочисто передали найбільшу за роки незалежної України колекцію знахідок часів Другої світової війни. Це майже півтори тисячі експонатів: залишки радянської і німецької зброї, мін, снарядів, гранат, гільз, фрагменти спорядження солдатів обох армій і — що представляє особливу цінність — особисті речі радянських бійців.
Ветеран війни полковник у відставці Леонід Шаров (у центрі) розповідає Олександру Жилкіну (крайній праворуч) про бойове минуле.
Фото Наталії БІЛОВИЦЬКОЇ
Як розповіла директор музею Надія Капустіна, з кожним предметом науковці окремо працюватимуть, і вирішуватимуть, що саме піде в експозицію. Але жодну річ не викинуть на смітник. Деякі експонати подарують шкільним музеям Дніпропетровщини. «Буде копітка робота, — зазначає Надія Капустіна. — Важливий момент, що це пошук не тільки речей, а й загиблих воїнів. Завдяки спільній роботі вдається встановити їхні імена. Дуже важливо, щоб знайдені речі мали свої персоналії».
За звільнення Дніпропетровщини від фашистської окупації, при форсуванні Дніпра, точилися жорстокі бої. На цій землі загинуло багато радянських солдатів. Друзям-розвідникам Володимиру Кошкіну і Олександру Бородіну з Рязанської області пощастило в тій кривавій бойні вижити. Їх разом призивали на фронт, разом вони потрапили служити в 11-ту розвідроту 10-ї повітряно-десантної дивізії. Їхні особисті речі з надписаними прізвищами знайшли в одному з окопів у Верхньодніпровському районі. «Напевно, ці речі були у загиблих друзів Кошкіна і Бородіна. Тоді був прийнятий обмін речами за принципом «махнемо, не дивлячись», — розповів керівник однієї з пошукових груп Андрій Біжко. — Ми з’ясували, що Олександр Якович Бородін помер у 2001 році. А Володимир Миколайович Кошкін ще живий, та, на жаль, нездужає».
Сучасні хлопці мають знати, як їхні прадіди захищали країну
Серед цікавих знахідок пошуковців й особисті речі невідомого артилериста — лупа, частини годинника, викрутка. Тому припускають, що він був годинникарем. Особу солдата ще слід буде встановити. Загалом за минулорічний сезон дніпропетровські пошуковці знайшли останки 134 бійців, з яких встановили імена —18-ти. Перепоховали майже 700 чоловік. «Експонати, передані музею, зібрали на території Верхньодніпровського, Солонянського, Софієвського, Криворізького, Криничанського районів, де йшли запеклі бої, — повідомив президент ІПО «Пошук-Дніпро» і голова Всеукраїнського громадського об’єднання пошукових організацій «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін, дідусь якого теж пропав безвісти. — Ми мали дозвільні документи на пошукові роботи на території майже 400 гектарів. Змогли дослідити тільки 20 %, тому що поля нещадно експлуатуються аграріями. А мине приблизно 20-50 років, і все це зникне, згниє і вже не встановити імен».
Директор Дніпропетровського обласного центру охорони історико-культурної спадщини Лідія Голубчик пояснила, що для легальних пошукових робіт слід щороку брати спеціальні іменні дозволи окремо на певну територію. Їх видає Мінкультури за клопотанням центру. «Пошуковики ризикують життям, вони повинні мати певні навички для своїх досліджень. Залучаючи людей, керівники пошукових груп відповідають за їхню безпеку, правильність виконання робіт, — говорить Лідія Миколаївна. — Ми їх супроводжуємо, щоб не порушувався закон. Адже місця боїв — це об’єкти охорони. Вважаю, що конкурувати із чорними археологами тоді нескладно, коли спільно працюють пошуковці, органи державної влади і місцевого самоврядування».
ВІКОПОМНЕ
І добрим словом, і вічною шаною
УВАГА
Майже дев’ять тисяч лучан напередодні Дня Перемоги отримали разову грошову допомогу
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Виплату здійснено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» згідно із законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Розмір її становив залежно від статусу отримувачів від 125 до 2200 гривень.
Нині в обласному центрі Волині проживають 859 інвалідів війни, 1262 учасники бойових дій, 5159 учасників війни, 1537 членів сімей полеглих ветеранів війни. Вони одержали підтримку від держави на загальну суму майже 3,7 мільйона гривень.
Серед ветеранів, які воювали проти нацистських загарбників, — і полковник у відставці Іван Михайлин. Учасник боїв неподалік Мамаєвого кургану добре пам’ятає втрати, яких радянські війська зазнали під час Сталінградської битви, адже на березі Волги поліг майже весь його батальйон. Від смерті молодого командира кулеметно-мінометного взводу врятувало те, що він був двічі поранений і його відправили в тил на лікування.
Після цього Іван Гаврилович брав участь у боях поблизу Орловсько-Курської дуги, у звільненні від окупантів України, Білорусі та Польщі, а також у кровопролитних атаках у Пруссії. Решту життя офіцер, який був ще не один раз поранений, присвятив Радянській армії.
Людей із такими долями, на жаль, серед нас стає дедалі менше. І тому так важливі нині для них підтримка держави і наше з вами добре слово.
.jpg)
У день свого 90-річчя у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки Іван Михайлин (на світлині — ліворуч) не тільки розповів краєзнавцеві Ігореві Пасюку про свій бойовий шлях, а й закликав робити все можливе, щоб жахіття війни вже ніколи не повторилося на нашій землі. Фото автора