Пільги, встановлені державою для дітей, зокрема для дітей-чорнобильців, зрозуміло, існують не від гарного життя. Вони випливають із загальної концепції охорони прав дитини. Закон «Про статус та захист громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи» передбачає безплатне харчування дітей-чорнобильців, які є учнями середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентів коледжів та технікумів. На Черкащині до цієї категорії належать 11,5 тисячі учнів, які навчаються у 77 школах. Нині фінансування програми безплатного харчування дітей-чорнобильців у навчальних закладах області опинилося під загрозою зриву.
Батьки, потрусіть гаманцями!
Через непроведений своєчасно тендер держава не може оплачувати харчування. Фактично вже тиждень програма не діє.
У департаменті освіти й науки Черкаської облдержадміністрації заспокоюють: мовляв, незважаючи на не проведені тендери, харчування дітей-чорнобильців на час, необхідний для всіх тендерних процедур, не припиниться. Нині освітяни проводять батьківські збори, на яких пропонують батькам самим профінансувати харчування. А після проведення тендера Міністерство соціальної політики компенсує батькам витрачені кошти.
Що ж, очевидно, це тепер єдино правильний вихід із ситуації. Щоб не позбавити школярів гарячого харчування, на період проведення тендерних процедур батьки самотужки оплачуватимуть харчування. Ціна питання — в межах 200 —300 гривень.
Та турбує не стільки сам факт, скільки ставлення певної категорії чиновників до потреб дітей. І чиновників не тільки у виконавчих структурах. Недавно органи прокуратури області перевірили дотримання Закону України «Про охорону дитинства» у питанні реалізації державних і місцевих програм як виконавчою владою, так і органами місцевого самоврядування. Як з’ясувалося, багато хто про дітей просто забув.
Байдужість стала нормою
Приміром, у Черкаському районі фінансування окремих програм у сфері охорони дитинства не передбачено взагалі. Більшість програм фінансується лише в межах бюджетних асигнувань стосовно окремих галузей, зокрема освіти, охорони здоров’я тощо. В Корсунь-Шевченківському районі взагалі не передбачили в бюджеті та не виділяють коштів на виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року. Подібне ставлення до охорони дитинства і в Смілянському, Канівському, Монастирищенському, Тальнівському та Уманському районах. Як повідомила прес-служба прокуратури області, для усунення згаданих порушень законодавства зареєстровано три кримінальні провадження, внесено понад 40 прокурорських подань, до відповідальності притягнуто кількох посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Прикро, що подібні факти, які періодично виявляють прокурори та правоохоронці, стають мало не нормою. Адже й торік працівники служб у справах дітей низки районних державних адміністрацій не забезпечили виконання вимог законодавства, зокрема несвоєчасно встановлювали відповідні статуси дітям, які залишились без батьківського піклування, і опіку над їхнім майном, погано вели облік нерухомого майна, не контролювали умов проживання та виховання дітей соціально незахищених категорій. У зв’язку з цим прокурори області внесли десятки подань з вимогою притягнути винуватих осіб до відповідальності, заявлено три судові позови. 12 посадовців минулого року притягнуто до відповідальності за незадовільну організацію оздоровлення дітей-пільговиків.
Наші діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов’язалася виконувати. Ситуацію у сфері захисту прав дитини в Україні постійно мають контролювати державні структури. Україна повинна звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: ще 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенцію ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. Кожна держава, яка підписала цю Конвенцію, зобов’язана підготувати національний звіт щодо становища дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об’єктивно оцінити виконання прав дитини у конкретній країні.
На сьогодні ж найголовнішою проблемою, яка потребує особливої уваги суспільства, є, здається, недбале ставлення до потреб і прав малолітніх на рівні органів влади.