БРАВО!

А нас «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» повертає до гідності — загальнонаціональної та особистої

«Якщо молодь так природно спілкується вишуканою рідною мовою, після цього назве Україну Малоросією хіба що божевільний чи підлий», — подумала за кілька хвилин до прокатної прем’єри повнометражної художньої стрічки кінорежисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПрийшовКрізьВогонь» у столичному Кінопалаці, почувши, як розмовляв з кимось за два крісла від мене молодий чоловік. Після фільму разом з усіма не могла відвести погляду від екрана, доки на ньому не зникли останні титри, ніби ожили в душі вже ностальгійні відчуття, які виникали на переглядах найкращих українських кінокартин. А того молодого чоловіка, актора Дмитра Лінартовича, впізнала в образі головного героя... 

Коли Іван Даценко, уродженець села Чернечий Яр поблизу Диканьки на Полтавщині, 1941-го пішов на війну, йому було майже 23 роки.

І в 23 роки він з цієї війни повернувся — «ТимХтоПройшовКрізьВогонь». Адже Герой Радянського Союзу, учасник Сталінградської битви, командир ланки бомбардувальників Іван Даценко, як з’ясувалося, ще раз народився 19 квітня 1944 року, коли його літак збили фашисти неподалік Львова, а він сам ніби канув у невідомість. А воскрес після цього для співвітчизників 1967-го, вождем індіанського племені в Канаді, де й побачив його відомий танцівник Махмуд Есамбаєв, котрий про цю зустріч з незвичайним індіанцем, який розмовляв з ним українською мовою, а його діти співали українські пісні, згодом розповів в опублікованому інтерв’ю. Михайло Іллєнко вперше почув цю неймовірну історію від української кіноактриси Наталі Наум — теж (як і Махмуд Есамбаєв) учасниці радянської делегації, яка тоді приїжджала до Канади на Всесвітню виставку Експо-67.

Кадр, яким починається фільм, Михайло Іллєнко зняв у Південних Андах завдяки участі в навколосвітній подорожі. Фото Володимира ЗАЇКИ

Що саме трапилося з Іваном Даценком за ці 23 роки між 1944-м і 1967-м — достеменно не знає ніхто. «Є припущення, що йому вдалося втекти з німецького полону, після повернення до СРСР потрапити до іншого ув’язнення — у сталінських таборах на Далекому Сході. Звідки він також утік і, можливо, через Чукотку та Аляску потрапив до Канади. А що вірогідніше, він зміг одразу втекти до Європи, а потім потрапити до Канади», — припускають творці повнометражного художнього фільму, знятого «виключно українською знімальною групою на українські кошти та силами українських виробників».

Його бюджет становили 10 млн грн, наданих державою, і 6 млн — продюсерських та інших коштів, залучених на виробництво стрічки. Устократ менше, гадаю, знадобилося б грошей, щоб профінансувати експедицію, яка б розшукала й зібрала воєдино щонайбільше фактів із життєпису легендарного українця і в Канаді, і в Україні. І це було б його третім поверненням до Батьківщини, біографічно-документальним. Бо вдруге, після 1967-го, Іван Даценко повернувся додому разом із фільмом «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», за версією знімальної групи, художня достовірність якої не викликала, наприклад, у мене як глядача сюжетного супротиву — «такого не могло бути!». А навпаки, захопила: тим, що поряд із реальністю в долі головного героя — вона така органічна, аж до щему, у сповитку історії України, його родоводу з дивами характерництва українського козацтва і героїкою, що він дихає гідністю за всіх життєвих перипетій, йому суджених. Нам так не вистачає цієї гідності і таких особистостей! Індіанці не проголосять вождем абикого, гадаю, вони значно прискіпливіші в цьому, ніж ми на численних виборах, тим паче, до прибульця-чужинця. І якщо в новому імені, яким його нарекли в Канаді, втілилось напевне те, що довелося Івану Даценку подолати в минулому, то лише колишньої мужності не вистачило б для такої довіри індіанців, він вразив їх ще чимось, вже перебуваючи серед них, на їхній  рідній землі.

Згодна з Михайлом Іллєнком: кіно може бути й депресивним, якщо ця депресія є в житті, і про тих, «у кого нічого не вийшло», — але коли це без «передозування» зазначеної тематики. І зовсім неприродно забути при цьому про українця Івана Даценка, льотчика, Героя Радянського Союзу на Батьківщині і гідного чоловіка на далекій чужині, вождя індіанського племені. І слава Богу, що так прекрасно згадали про його долю творці фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Якщо Іван Даценко подолав усі свої пекельності, то хіба це не надихає не пасувати й перед нашими?