СИТУАЦІЯ
Проблеми, створені підприємству чиновниками, найболючіше вдарили по простих трудівниках, місцевому та державному бюджетах
Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ—Запоріжжя—Київ
Протягом останніх сімнадцяти років ситуація, в якій перебувають власники акціонованих чи приватизованих підприємств, час від часу нагадує уривки з сюжету відомого кінофільму «Весілля в Малинівці». Особливо епізод в якому звучить крилата фраза: «Знімай чоботи, влада змінюється».
До своїх — гірше, ніж до чужих
Одним із «здобутків» часів незалежності, який не потребує офіційного підтвердження, можна вважати, що після чергової зміни дійових осіб на владному олімпі, вступає в дію девіз завойовників «Горе переможеним!». І мова вже не про якісь там чоботи, а про цілі підприємства, де трудяться багатотисячні колективи. У наслідку, процвітання чи навпаки — поява проблем у власників «заводов, параходов» залежить не стільки від успішної роботи підприємств, скільки від наявності «групи підтримки» у вищих ешелонах влади. При цьому державні інтереси, будь-яка логіка і звичайний здоровий глузд відходять на другий план, коли за мету ставиться добивання конкурента із застосуванням владних важелів. І нікому немає діла до того, що жертвами таких «боїв без правил» стають далекі від політики, ні в чому не винні люди, які нелегкою працею просто заробляють на прожиття собі та сім’ям.
Саме в такій ситуації опинилася сьогодні феросплавна галузь України загалом і Запорізький завод феросплавів зокрема. Щодо останнього, то в цьому мали змогу переконатися й журналісти, які минулого тижня відвідали підприємство, зустрічалися з його керівниками та металургами.
У попередніх публікаціях ми вже писали про те, як агресивний імпорт феросплавів може згубно вплинути на роботу вітчизняних підприємств, які теж працюють в цьому сегменті металургійної галузі. Нагадаємо, що саме з III кварталу 2010 по III квартал 2011 року імпорт феросплавів зріс на 219%. У 2011 році частка імпорту склала вже 54,44%. Як наслідок, контроль над українським ринком феросплавів почав переходити до компаній з Македонії, Франції, Румунії, Індії, Південної Кореї та інших країн. Відбулася парадоксальна річ — замість підтримки вітчизняних виробників їх фактично почали виштовхувати, так би мовити, з рідного дому, а натомість широко відчинили двері для гостей. Хоча якість продукції конкурентів аж ніяк не вища за українську, яка вважається однією з кращих у світі. Натомість імпортери, завдяки протекціоністській політиці своїх держав, одержали змогу навіть демпінгувати на нашому ринку. Передусім через те, що електроенергію, яка в собівартості феросплавів становить інколи понад 50%, вони одержують за ціною удвічі, а то й втричі нижчою, ніж аналогічні українські підприємства.
Звичайно, експансія імпортерів та незрозуміла лояльність до них українських чиновників не могли залишатися непоміченими. Адже така ситуація ставить українську металургію в залежність від закордонних виробників феросплавів і по суті є загрозою для національної безпеки. Тому Українська феросплавна асоціація у жовтні минулого року звернулася до Міністерства економічного розвитку і торгівлі із заявою щодо проведення всебічного та об’єктивного розслідування фактів засилля імпорту феросплавів в Україні. Однак 23 листопада 2011 року міністерство прийняло рішення щодо недоцільності проведення спеціального розслідування. Хоча в країнах, які реально піклуються про вітчизняного виробника, навіть перевищення п’ятивідсоткового порогу імпорту вважається тиском на ринок і є приводом для введення запобіжних бар’єрів. Наприклад, у США 15 років тому, коли українські виробники лише почали завозити феросплави, проти них одразу було порушено кілька антидемпінгових розслідувань.
«Бутерброд» з проблем
Симптоматично, що одночасно із засиллям імпорту перед українськими виробниками феросплавів постала ще одна не менш болюча проблема, виникненням якої вони мають завдячувати доморощеним чиновникам. Особливо відчутною вона стала для Запорізького заводу феросплавів. Протягом багатьох років завод відносився до підприємств першого класу споживачів електроенергії. Але, починаючи з 1 січня 2011 року його перевели на другий клас, скориставшись для цього суто формальним приводом — за підсумками 2010 року замість 150 млн кВт/год підприємство споживало в середньому за місяць 136. Внаслідок переведення на другий клас споживання тариф на електроенергію зріс на 30%, додатково щомісяця за неї треба було сплачувати 15 млн грн. А її частка в собівартості продукції сягнула 54%. Одночасно НАК «Енергетична компанія України» розірвала з підприємством договір оренди електропідстанції «Феросплавна-2», через яку поставлялося 40% електроенергії за першим класом споживання. Випускати продукцію в таких умовах за новими тарифами просто неможливо — вона ставала збитковою.
У цій критичній ситуації керівництво заводу змушене було зупинити роботу майже половини феросплавних печей, скоротити 1400 працівників, майже на 30% зменшити випуск продукції. Відповідно впали обсяги використання електроенергії. Показово, що переводячи підприємство на другий клас енергоспоживання ініціатори цієї справи планували одержати 277,7 млн грн додаткових надходжень. А насправді ж, через зупинку виробництва державний бюджет недорахувався понад 900 млн грн. Це лише за невикористану підприємством електроенергію. Окрім того, понад 10,5 млн грн не надійшло в міський бюджет, 37,86 млн — до Пенсійного фонду, майже 30 млн грн з бюджету пішло на виплату допомоги з безробіття звільненим працівникам підприємства. Хіба можна після цього стверджувати, що деякі відповідальні посади у нас обіймають чиновники, які живуть державними інтересами?!
За сприятливих умов Запорізький завод феросплавів та інші підприємства галузі могли б працювати на повну потужність і забезпечувати надходження в Україну щомісячно лише від експорту до $100 млн щомісячно, надавати гідні умови життя своїм працівникам, чимала частка яких нині примусово опинилася на вулиці. Проте вузькокорпоративні інтереси окремих високопоставлених чиновників поставили феросплавну галузь та багатотисячні колективи підприємств на грань виживання. Мало того, вони навіть не дослухалися до вказівок Президента Віктора Януковича, який доручив Міністерству енергетики та вугільної промисловості розв’язати проблеми ЗЗФ щодо енергопостачання. Можливо, комусь дуже хочеться довести підприємство до критичного стану, аби потім забрати за безцінь. А досвід у цьому наші фінансово-промислові групи мають предостатній. Щоправда, держава та переважна більшість її громадян багатшими і щасливішими від цього не стали.