Торік Україна стала другим у світі експортером зерна. Рівненська обласна асоціація фермерів та приватних землевласників посіла друге місце в загальноукраїнському рейтингу успішності господарювання. Справді, обсяги виробленої аграрної продукції вражають. Та всі ці сотні тисяч тонн продовольства не працюють на їхнього виробника: фермерські та індивідуальні селянські господарства, годуючи жителів власної та інших держав, просто злидарюють. Чому? І чи потрібні нам такі захмарні обсяги за таку ціну?
Відповіді на ці запитання ми шукали за круглим столом «УК» на Рівненщині, для якої фермерство — традиційна форма господарювання на землі.
Вузол проблем має розв’язати Київ
Дмитро УКРАЇНЕЦЬ,
голова асоціації фермерів
та приватних землевласників області:
— Символічно, що перші в незалежній Україні акти господарювання на землі отримали саме рівненські селяни: тут споконвіку господарювали їхні діди та прадіди. Тому фермерство — своєрідний генетичний код нашого селянина. Згодом фермерські ластівки дедалі впевненіше розправляли крила: в області з’явилося 650 таких господарств. Нині вони разом з особистими селянськими, яких маємо понад 200 тисяч, виробляють 70% обласних обсягів м’ясо-молочної продукції, 95 — картоплі та овочів, майже 50% зерна.
Однак політ наших фермерських ластівок стає дедалі нижчим. Адже реально тримаються на плаву лише 520 із них. І це попри те, що на Рівненщині запроваджено програму підтримки фермерських господарств з обласного бюджету, вже два роки поспіль фермери без посередників реалізують свою продукцію бюджетним закладам, проводять виїзні ярмарки.
Але навколо нас тугим вузлом зав’язані проблеми, які повинен розв’язувати офіційний Київ. Надто вже болюча — укладання та реєстрація договорів оренди земельних паїв. Тут фермер має пройти аж чотири інстанції: інститут землеустрою, районне управління земельних ресурсів, кадастрове управління та реєстраційну службу. І скрізь сплатити чималенькі суми. Процедура, до того ж, розтягується в часі до року. Що ж навесні робити фермерові: спостерігати, як за надуманою бюрократією заростає чортополохом земля, чи засівати її на свій страх і ризик? Та й чому договори не реєструвати, як раніше, в сільській раді, яка до людей найближча?
Щоб орендувати ділянку із земель запасу, потрібно неодмінно йти на аукціон — так тепер прописано в законодавстві. Ось у Гощанському районі молодий фермер хотів узяти 7 гектарів із наявних земель запасу під садівництво. Йому кажуть: плати кошти за проведення аукціону. Де він їх візьме, коли ще не став на крило? Ось і відмовився від гарної ідеї, підшукав роботу в місті. А земля й далі облогує!
Чи проекти землеустрою, які коштують 10 тисяч гривень? І позичили б, кажуть законослухняні фермери, грошей на їх виготовлення, та, окрім величезних відсотків, банки вимагають ще й потрійну заставу! То нехай виступить гарантом фермера земельний банк, створений рік тому!
Аукціонні торги — господарю не до снаги
Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО,
начальник головного управління
Держземагентства у Рівненській області:
— Справді, процес реєстрації договорів оренди землі складний та заорганізований. Тому обласна рада зверталася з цього приводу до Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Тож з 12 лютого вже набрали чинності деякі зміни до законодавства: цю процедуру спрощено у реєстраційній службі.
Я теж за те, щоб фермерські господарства могли отримати земельні ділянки без аукціону: краще нехай земля запасу обробляється, ніж заболочується чи заростає лісом. Свої пропозиції ми вже подали до Верховної Ради.
Водночас фермер — фізична особа за чинним законодавством має право брати в оренду необмежену кількість землі без аукціону. Якщо, звісно, відповідає прописаним критеріям: має профільну освіту, досвід роботи тощо.
Тепер про Земельний банк. Щоб він запрацював на ділі, а не на папері, треба провести інвентаризацію та оцінку земель запасу сільськогосподарського призначення, розпорядниками яких із 1 січня 2013 року є земельні управління, а не районні адміністрації. Торік ми вже проінвентаризували 70 тисяч гектарів таких земель, це рілля та пасовища, на що держбюджет виділив 8,3 мільйона гривень.
Цього року інвентаризуємо господарські двори. Оцінки ще не проводили, але в держбюджеті-2014 передбачено кошти і на неї. І лише по завершенні цієї роботи наявні землі увійдуть до статутного фонду Земельного банку, відтак зможуть слугувати заставою для пільгових довготермінових кредитів. Принаймні ми на це сподіваємося.
Все дорожчає, а праця знецінюється
Вадим САВ’ЮК,
фермерське господарство «Агропоступ»:
— Справді, важка праця аграріїв вимірюється тисячами тонн виробленої продукції, про яку чуємо з телеекранів. Але це, на жаль, аж ніяк не впливає на доходи в наших кишенях. Щороку господарювати на землі стає дедалі складніше. 7–8 років тому за тонну зерна можна було купити кілька тонн селітри, три роки тому тонна зерна коштувала 1700 гривень — стільки само селітра. А нині зерно залишилося на тій самій позначці, а тонна селітри здорожчала до 3400 гривень! Невпинно дорожчають пальне, засоби захисту рослин — тільки праця селянина знецінена до краю.
Місцева влада, як і ми, багато в чому є заручником ситуації в державі. Ось торік мій колега-фермер отримав з обласного бюджету 50 тисяч гривень безвідсоткового кредиту, а казначейство вже півроку не виплачує йому цих грошей. Те саме щодо реалізації продукції до бюджетних закладів: вони боргують нам значні суми.
Тож про купівлю нової техніки замість застарілої не йдеться, хоч Закон «Про фермерське господарство» передбачає відшкодування 30% її вартості з держбюджету. І за цих умов ніхто й не збирається скасовувати нам техогляди, на відміну від легкових машин. Та що там оглядати, добре, що ми взагалі ще працюємо!
Вища математика клеркам не під силу?
Олег ПОЛІЩУК,
голова фермерського господарства «Маленький оазис»:
— А я вже не впевнений у цьому. Маю 14 дітей, більшість із яких допомагають мені, працюють з ранку до ночі. Адже маємо 300 гектарів поля, 200 голів ВРХ, стільки само свиней та овець. Сини й дочки кажуть: батьку, ми разом із коровами спимо і ледь виживаємо. А сусід влаштувався охоронцем у місто: добу працює — три на дивані лежить. І живе не гірше.
Це я до того, що нині в Україні лише 5% населення створюють матеріальні блага, всі інші їх споживають. І почуваються в цьому житті значно краще за тих, хто працює в реальному секторі економіки. Це, як на мене, головна причина всіх наших негараздів. 30% у нас лікарів та вчителів, 10% — працівників транспорту та зв’язку — ці люди працюють, але ж споживають те, що виробляє селянин. Додайте дітей та пенсіонерів.
А ось чиновників у нас явно забагато — аж 30%! Ось і виходить, що ми не можемо забезпечити навіть простого відтворення, не кажучи вже про розширене! І хоч би звідки Україна брала кредити — чи то в Росії, чи в ЄС — нічого не зміниться. Бо, за великим рахунком, питання національної безпеки не в тому, з ким нам бути, а в тому, чи виживе українське село.
Є у нас Міністерство аграрної політики та продовольства і Мінекономіки — то нехай сформують економічну аграрну політику! Невже не можна порахувати поріг прибутковості та збитковості в рослинництві, у тваринництві? Сквотувати, врешті-решт, необхідні культури? На якій із них держава дала нам заробити останнім часом? Цього року хіба що на картоплі, та й то через те, що ми її не посадили.
А якби посадили, то мали б те, що й у попередні роки: приорювали б замість органіки, бо так дешевше. Або продавали б по 70 копійок, значно дешевше від собівартості. Тепер картопля у 10–15 разів дорожча, ніж торік, — по 7–9 гривень за кілограм! Тоді нам було погано, зате хоч городянам добре. Тепер окремих міських пенсіонерів позбавили навіть супу. І ніхто за це не відповідає!
У тваринництві — такі самі проблеми: щонайменше останніх 8 років виробництво м’яса збиткове. Але чиновники з профільного міністерства справно отримують зарплату. То може, варто нарешті поставити її в залежність від ефективності їхнього, з дозволу сказати, управління галуззю? Якщо школяр не може сам розв’язати задачу, він списує в сильнішого. Нехай і чиновники спишуть, скалькують модель аграрного розвитку держави з інших, більш успішних, країн: невже й це для них — вища математика?
Земля стає важким тягарем
Анатолій МИРОНЧУК,
голова фермерського господарства «Дуліби»:
— Господарські двори — це землі сільськогосподарського призначення, про які вже кажуть, щоб прирівняти їх до комерційних. Свого часу ми купили два свинарники — це і є наш господарський двір. Орендна плата була 1% нормативної грошової оцінки землі, на якій вони розташовані, а нині вже сягає 4–6%: так прописано в законодавстві, так її встановлює й місцева влада, якій потрібно наповнювати бюджети. Але ж зрозумійте й нас: за таких умов свинина вийде золотою! А приймають її по 13–14 гривень за кілограм живої ваги.
Ковбаса ж при цьому коштує 90–100 гривень. Викупити землю під оцими нашими будівлями поки що не можемо: якщо гектар землі сільськогосподарського призначення в області коштує 20 тисяч гривень, то про комерційну ціну навіть говорити боюся!
У роботі трохи переключаєшся на інші проблеми, а взимку тільки й думки, як позбутися тієї землі, яка стає для нас дедалі важчим тягарем. До речі, з’явилося чимало перекупників корпоративних прав на орендовану землю, які перепродують їх великим корпораціям. Їм душа за землю не болить: посіяли ріпак чи сою, покропили поля так, що навіть бджоли перевелися, зібрали — й експортували. А завтра що, і людям помирати так, як ті бджоли? Фермери, навпаки, землю бережуть, бо ще мають надію, що вона годуватиме їхніх дітей та онуків.
ВИСНОВКИ КРУГЛОГО СТОЛУ:
На розгляд Верховної Ради та Кабінету Міністрів селяни та фермери ставлять такі нагальні питання:
1 переформатувати законодавство на підтримку дрібних та середніх господарств, узгодивши його з європейськими підходами;
2 сповна розрахуватися з боргами селу за тими програмами, які діяли раніше;
3 важку працю в індивідуальних селянських господарствах зараховувати до трудового стажу, за який нараховуватиметься пенсія;
4 перекрити канали контрабандного імпорту сільськогосподарської продукції, що створює недобросовісну конкуренцію;
5 оплату праці фахівців профільного міністерства поставити в залежність від конкретних результатів роботи аграрного сектору.
Ми в Google+