ФЕНОМЕН

Найстарший студент України Феофіл Дорошенко має намір перевершити власний рекорд

Отримавши диплом магістра теології у 81-річному віці, Феофіл Васильович не зупиняється на досягнутому — сьогодні він знову студент усе того ж Гуманітарно-теологічного інституту (ГТІ) Одеського християнського гуманітарно-економічного університету. Цього разу чоловік опановує журналістику. Втім, нарікає, що змушений взяти академічну відпустку з особистих причин. Та й узагалі стоїть перед дилемою: вивчати журналістику чи писати докторську з теології. Тож швидше за все працюватиме на два фронти.

Вічний студент

Що це — спроба виграти суперечку з часом і довести собі та оточуючим, що не існує слова «пізно»? Прагнення втілити мрію, з котрою не склалося замолоду? А може, просто бажання забезпечити собі яскраве й змістовне дозвілля на схилі років? Навіть після спілкування з екстремально дорослим студентом важко сказати однозначно.

Намір отримати вищу освіту був у Феофіла Васильовича і в молоді роки. Каже, якось вступив до одеського Гідромету, але потім за те, що підказував дівчині закон Ньютона, викладач знизив оцінку до трійки. А відтак — прощавай, стипендія. Тоді, наприкінці сорокових, без неї годі було й думати про подальше навчання. Довелося включитись у трудові будні. «Перед вами — справжній марсовий матрос», — каже Феофіл Дорошенко. Була тоді на китобійному флоті така посада — з верхівки щогли землю виглядати. Море дало Дорошенкові й перші університети, і житейський гарт: «У морі не кожен може вижити — бувало, й за борт кидалися, і вішалися». Наш герой уник таких напастей і, проживши значно більшу частину життя, ледь не випадково натрапив на звістку, що і в його поважному віці можна потрапити на студентську лаву. «Я відвідував церкву, й одна з черниць розповіла, що в якомусь із університетів набирають студентів для вивчення богослов’я», — згадує Феофіл Дорошенко. Черниця переконала Феофіла Васильовича, що вчитися ніколи не пізно. Так, 2004 року, у 74-річному віці Феофіл Дорошенко став студентом.

Феофіл Дорошенко переконливо довів, що отримати у 80 вищу освіту — цілком реально

Земне і небесне

«Я вже знала, що маємо такого незвичного студента, — розповідає заввідділом журналістики при ГТІ Тетяна Баркова, — а коли побачила, як стрімко він біжить сходами угору, одразу зрозуміла: цей студент закінчить наш виш». Навіть на певні інтелектуальні пошуки знайшовся час. Трішки позаймавшись юриспруденцією, Феофіл Васильович все таки зупинив свій вибір на теології. Адже він — людина релігійна, то й про Бога подумати не зайве... «Вирішив занепокоїтися вічністю», — пояснює ректор Гуманітарно-теологічного інституту Петро Павлюк.

Хоча, за моїм враженням, ширяти в емпіреях Феофіл Васильович зовсім не схильний. Охоче переймається усіма питаннями життя земного і доволі часто, як для дипломованого теолога, посилається на Дарвіна та Маркса. Та й тему магістерської дисертації чоловік вибрав доволі земну — щось про етику і моральне виховання. Головний висновок роботи: відповідальність за виховання молодих поколінь лежить передусім на державі.

«У цієї людини є енергія, котрою не кожен молодий міг би похизуватися, — каже науковий керівник магістерської дисертації нашого героя Григорій Вовк. — Адже йому не просто захотілося отримати диплом — він справді був зацікавлений у навчанні. Багато чого побачив у житті і захотів уже на основі професійних знань передавати свій досвід іншим людям». Більше того, 81-річний випускник навіть отримав пропозицію щодо ... працевлаштування. «УПЦ КП пропонує рукоположити Феофіла Васильовича на дияконське служіння», — пояснює Петро Павлюк. І пропозиція ця була зумовлена тим, що Феофіл Васильович отримав диплом, до того ж за профілем.

Освітня ніша для сивочолих

Річ у тім, що це не зовсім звичний навчальний заклад. «Ми не входимо до системи Міністерства освіти та науки України, працюємо на підставі дозволу Мін’юсту», — пояснює проректор ХГЕУ з навчальної роботи Євген Доманюк. Цей документ визначає ХГЕУ як громадську організацію, що має право приймати пожертви та укладати договірні відносини з будь-яким вишем світу. Таке становище має свої вади і переваги. Труднощі в тому, що отриманий тут диплом не є документом державного зразка, а тому не визнається при працевлаштуванні у державні установи. Цей нюанс вдається обходити завдяки договорам з іноземними ВНЗ, котрі видають випускникам свої дипломи — вони, згідно з міждержавними угодами, вже мають визнаватися в Україні.

Феофіл Дорошенко, приміром, крім диплома ХГЕУ, отримав ще й диплом Віденського міжнародного університету. Втім, йому такий документ не був потрібним — шукати роботу в державних фундаціях чоловік не збирався. А ось спрощена система вступу і загалом божеські пожертви — так тут називають плату за навчання — стали саме тими передумовами, які дали змогу Феофілу Васильовичу отримати свій диплом. Перебуваючи поза системою Міносвіти, ХГЕУ — один з небагатьох вишів, де зовнішнє незалежне оцінювання необов’язкове. Для людей старшого віку це теж неабияка преференція. Досить хоча б згадати, як 2008 року, коли ЗНО зробили обов’язковим, 82-річна абітурієнтка Галина Чернова, не набравши належних 124 балів, аж через суд відстояла своє право за власні кошти навчатися у Кримському інституті економіки та господарчого права. Коли б у зоні досяжності поважної абітурієнтки був заклад на кшталт ХГЕУ, можливо, обійшлося б без таких пристрастей.

Цілком логічно, що саме такі відкриті університети стають вишем для людей старшого віку — документальне підтвердження кваліфікації їм зазвичай не дуже потрібне, а ось більш ліберальні умови вступу й навчання стають цілком доречними. Відтак відсоток студентів похилого віку в цих закладах закономірно вищий. Тетяна Баркова згадує 67-річну випускницю, котра зараз успішно викладає на психологічних курсах. Вікова строкатість створює додаткові переваги для студентів старшого віку. Хоча сивочолий студент Феофіл Дорошенко не звертає уваги на кпини з боку вчетверо молодших однокурсників, тут у нагоді стають слова Пушкіна: «Хвалу и клевету приемли равнодушно и не оспаривай глупца». Мудрим Феофіл Васильович став, схоже, значно раніше, ніж отримав вищу освіту.

 

ПРЯМА МОВА

 

Валентина
ПОДШИВАЛКІНА,
завкафедрою загальної
та соціальної психології
ОНУ ім. Мечникова:

— Якщо людина отримує освіту в пізньому віці, вона насправді подовжує своє життя. У цьому сенсі у нас немає психологічних протипоказань. Якщо інтелект не розвивати, не тренувати, якщо не давати навантаження своєму мозкові, то вихід на пенсію може призвести до катастрофічних змін. Тому підтримка відкритих університетів — один із механізмів подовження людського життя.

В Українській народній академії у Харкові, де я займалася акредитацією за своїм фахом, розроблена спеціальна програма для літніх людей. Там кажуть, що літні люди — вдячні студенти, вони справді хочуть навчатися.

Але у нас існує певна вікова дискримінація, коли людям старшого віку приписують вади, насправді їм не властиві. Винні тут почасти і ми, психологи, оскільки не розробили категорії мудрості, не показали суспільству потенціал цієї мудрості. А вона містить у собі й такі речі, як соціальний чи, приміром, емоційний інтелект. Цього не визубриш. Тут старші люди мають навіть певні переваги. І надавати їм освіту — це означає не лише зняти з себе частину труднощів з їхнього утримання. Адже тут ми отримуємо «просунутих» бабусь та дідусів, котрі можуть допомагати нам виховувати нове покоління. Лише факт, що старші родичі навіть на схилі років продовжують навчатися, — вже неабиякий взірець для дітей. Бабусею, котра опанувала комп’ютер і здобуває знання разом із тобою, можна просто захоплюватися!