210 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЧАРЛЬЗА ДАРВІНА

ПОГЛЯД. «Неможливо уявити виникнення цього красивого світу зі свідомими істотами просто як випадковість. Це для мене головний аргумент існування Бога», — відповів Чарльз Дарвін на лист студента, який просив пояснити, чи допускає еволюційна теорія існування вищої сили.

235 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ГНІДИЧА

Іліада бригадира з Полтавщини

ТИТАН. На встановленому в Новгороді пам’ятнику 1000-річчю Росії серед видатних митців поруч зображено двох знаменитих поетів — Василя Жуковського і Миколу Гнідича. Перший з них — позашлюбний син кріпосника-поміщика й подарованої йому невільниці — кримської татарки, а про другого більшість наших сучасників нічого не знає.

Однак його доля цікава і слугує прикладом того, як потрібно переборювати життєві труднощі. Уродженець Полтавщини Микола Гнідич — онук козацького сотника. Мати померла відразу після його появи на світ. У дитинстві перехворів на віспу, яка спотворила обличчя і спричинила сліпоту правого ока. Ще одним ударом для неповнолітнього хлопця стала смерть батька, після чого Микола залишився круглим сиротою.

Через брак коштів довелося покинути навчання у Московському університеті, здобувши лише право служити колезьким реєстратором, що було найнижчим чиновницьким званням у табелі про ранги. Без освіти, грошей і знатних покровителів на сироту очікувала перспектива все життя пропрацювати фактично писарчуком. Однак переклад трагедії напівзабутого нині драматурга Жана-Франсуа Дюсі, який зробив 18-річний юнак, відкрив перед ним нові можливості.

Це був час становлення вітчизняного театру, якому катастрофічно бракувало п’єс. Саме завдяки подвижницькій праці здібного до іноземних мов українця на столичних сценах постали безсмертні творіння Шиллера, Шекспіра, Вольтера. Перші власні поезії Миколи Гнідича почали здобувати популярність серед ще не численних шанувальників музи, хоч дорога на Парнас була неймовірно важкою. Це засвідчує відвертий запис у щоденнику: «Злидні та гордість — ось дві фурії, що вкорочують моє життя, захмарюючи його мороком скорботи».

Жорстоким ударом по самолюбству митця обернулася любов до майбутньої зірки театральної сцени красуні Катерини Семенової. Донька селянки та її власника-поміщика, яка мала природний артистичний дар, освоювала ази гри на сцені під наставництвом уже відомого поета й перекладача іноземних п’єс Миколи Гнідича. Однак заміж вийшла за набагато старшого за неї вдівця князя Івана Гагаріна, що шокувало світське товариство, де звикли до співжиття чоловіків з актрисами, а не до одруження з ними.

Микола Гнідич знайшов розраду в перекладі російською мовою «Іліади» Гомера, хоч навіть тут не обійшлося без прикрощів. Початківець продовжив справу Єрмила Кострова, який уже надрукував перші шість пісень твору, скориставшись так званими олександрійськими віршами. Однак витративши шість років праці, Гнідич усвідомив, що найкраще для «Іліади» підійде гекзаметр, і розпочав усе спочатку.

Цей переклад, досі найдосконаліший, став справою життя нашого земляка, що дала йому славу і звання статського радника. В армії воно відповідало проміжному між полковником і генералом чину бригадира.

Однак не був би Гнідич нащадком вільнолюбних українських козаків, якби навіть в «Іліаді» не відобразив «нездорове», на думку царських цензорів, захоплення республіканськими чеснотами стародавніх греків, назвавши свободу святою та вустами героїв твору оголосивши грецьких царів тиранами. Не дивно, що врешті-решт дозволена до друку праця стала улюбленою книжкою покоління декабристів і здобула високу оцінку Пушкіна, який «почув замовклий звук божественної еллінської мови» у викарбуваних вогнем серця текстах українця Миколи Гнідича.

115 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТРИФОНА БАШТИ

Основоположник вітчизняної гідравліки

ПОСТАТЬ. Обов’язковою складовою знаменитого бліцкригу гітлерівських армій були танкові клини, що проривали оборону ворога і брали його війська у кліщі, й армади бомбардувальників, які пікірували, розчищаючи дорогу броньованим колонам на землі. Німці першими у світі усвідомили, що звичайне бомбардування ефективне лише проти великих міст, але не проти відносно малих об’єктів у фронтовій смузі. Досвід застосування бомбардувальників, які пікірували, у війні проти Польщі засвідчив підвищення влучності враження цілей принаймні вдвічі порівняно з традиційним завданням авіаударів.

Однак платою за зрослу ефективність стали додаткові вимоги до міцності конструкції літаків і, що не менш важливо, швидкості й надійності управління ними у критичних ситуаціях, яким є пікірування. Натомість на довоєнних радянських винищувачах навіть прибирання шасі в корпус здійснювали механічно, крутячи корбу в кабіні пілота. Не набагато далі пішли у цій справі німецькі авіаконструктори, тож у «Юнкерсів-87», які були головною ударною силою Люфтваффе у початковий період війни, шасі зовсім не прибирали у польоті. Тому наші солдати прозвали ці літаки «лапотниками».

Наймасовіший радянський бомбардувальник, що пікірував, Пе-2 авіаконструктора Володимира Петлякова став першим вітчизняним літаком із фактично повністю переведеними на гідравліку системами прибирання шасі, керування закрилками і рулями висоти й напрямку руху. Із завданням, яке було на той час не під силу німецьким конструкторам, успішно впорався уродженець Сумщини Трифон Башта, для якого це стало першою роботою в авіації.

Випускник аж трьох вишів — Київської політехніки, Інституту червоної професури і механіко-математичного факультету Московського університету — ще студентом випадково побачив роботу закупленого СРСР американського верстата з гідроприводом і став фанатом упровадження гідравліки. 1934 року під керівництвом Башти в Харкові створили перший у країні завод з виробництва нового обладнання — «Гідропривід».

1936-го ще зовсім молодому вченому навіть без захисту дисертації присвоїли звання доктора технічних наук, а його книжка «Гідравлічні приводи і механізми металорізальних верстатів» стала фундаментальною працею для кількох поколінь конструкторів та інженерів. Нагородою від радянської влади на початку 1938 року став арешт за надуманим звинуваченням у «шкідництві».

Згодом Башта згадував, що «тюремні камери були забиті не кримінальниками, а цвітом інженерної й наукової думки, спілкування з яким наповнювало душу гіркотою від дикості того, що відбувається». Саме за ґратами основоположникові вітчизняної гідравліки судилося познайомитися з авіаконструктором Туполєвим, який після відправлення у так звану шарашку (тюремне конструкторське бюро) вписав Башту в перелік потрібних для роботи фахівців.

Так людина, яка до цього ніколи не мала справи з авіабудуванням, стала розробником гідравлічних систем відразу двох бомбардувальників, що пікірують, — туполєвського Ту-2 і петляковського Пе-2. Останній у найкоротші терміни запустили у виробництво, він став наймасовішим літаком фронтової бомбардувальної авіації СРСР. За роки війни побудували 11,5 тисячі (!) Пе-2 з гідравлікою Трифона Башти.

У повоєнний час нашого земляка призначили головним конструктором і директором спеціалізованого виробництва, відомого нині в Росії як авіаційна корпорація «Рубін». Під його керівництвом розробили гідравлічне і гальмівне обладнання для десятків новітніх уже реактивних літаків. Вузькі колеса великої вантажопідйомності дали змогу ховати їх у відносно тонкі крила. А система автоматичного розкручування ще в повітрі коліс шасі до оборотів початку приземлення, яку першим у світі запропонував і створив Трифон Башта, дає змогу уникати гідравлічних ударів і юзу.

Однак геніальний конструктор, офіційно не реабілітований, а лише помилуваний за розроблення Пе-2, навідріз відмовився повторно вступати до лав компартії, звідки його виключили як «ворога народу». Тож Трифон Башта не став Героєм Соціалістичної Праці. Вручені йому нагороди — п’ять медалей і три ордени: Вітчизняної війни, Трудового червоного прапора і ювілейний Жовтневої революції. Та найвища його відзнака — унікальне звання основоположника вітчизняної гідравліки, заслужене працею, а не прислужництвом перед владою.

75 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДЖОХАРА ДУДАЄВА

Перший, хто повстав проти рашизму

ГЕРОЙ. «Немає у світі більш людиноненависницької ідеології, ніж рашизм, — задовго до агресії Росії проти України застерігав лідер чеченського народу Джохар Дудаєв. — Вона страшніша за фашизм, расизм, нацизм, разом узяті. Якщо існує держава-терорист, то це Росія».

У час, коли буцімто «неупізнані бойові літаки» зрівнювали із землею житлові квартали Грозного разом з мирними людьми, а політики на Заході вдавали, що нічого неординарного не відбувається, перший президент Чечні ставив далеко не риторичне запитання: «Що сказав би світ, якби британський уряд розбомбив Белфаст або іспанський — Більбао під маркою придушення ІРА чи ЕТА?»

На відміну від декого з наших землячків, які хочуть припинити збройне протистояння з Росією за будь-яку ціну, Дудаєв був категорично проти капітуляції, бо вірив, що «ця війна перейде на територію Росії — хоче цього Росія чи ні». Він мав рацію, бо в путінській імперії триває жорстоке придушення найменших проявів демократії. І що успішнішою буде ця війна проти власного народу, то страшнішою стане розплата за перемогу в ній. Це колись уже відчули одурманені Гітлером німці.