Олеся Теліженко, 
дизайнер

Олеся Теліженко, молода українська дизайнерка родом з Черкас, впевнено заявила про себе на Українському тижні моди кілька років тому. Її роботи - у столичних магазинах, де вітчизняні дизайнери продають "другу", тобто масову лінію одягу. Показ колекції Олесі Теліженко суто з натуральних матеріалів відбувся у квітні в київському Музеї води під час "Зеленого тижня" громадського проекту "День Землі. Лісова казка".

 

- Олесю, як виникла у вашому житті екологічна тема?

- 2005 року, коли виграла грант Президента України, джерелом моєї першої колекції були аплікативні рушники південно-східного Поділля. Це вже народна тема. А народ наш жив у великому єднанні з природою. Тому я ще відтоді й дотепер люблю працювати з натуральними матеріалами. Коли тримаю в руках синтетику, вона просто відштовхується.

- Що таке аплікативні рушники?

- Порівняно зі звичними рушниками, вишитими хрестиком і гладдю, аплікативні - дуже рідкісної техніки. Їх показала мені моя мама в Музеї Івана Гончара. Потім ми поїхали в село Охматів Жашківського району Черкаської області, спілкувалися там з бабусями, які ще пам'ятають, як Іван Гончар розшукував в їхньому селі такі рушники. Я фотографувала, працювала із фотоархівами. Аплікативний рушник виготовляється за принципом локальної плями - на біле полотно нашивається аплікація з тканини червоного або синього кольору у формі квітки, листка чи іншого візерунка. Для українців рушники завжди мали сакральне значення: наші пращури-язичники вішали їх на дерева, а християни прикрашали ними ікони.

- Як ви почали працювати над дизайном?

- Я народилася в родині художників, тому з дитинства перебувала в атмосфері творчості й краси. А щодо дизайну, то якось мама привезла мені з Індії ляльку Барбі - і я намагалася "надбати" їй якомога більше красивих одяганок. Але серйозний крок зробила, звичайно, дорослою. Батько почув по радіо про конкурс на гранти Президента України для обдарованої молоді, за сприяння Міністерства молоді, сім'ї і спорту і сказав мені: "Спробуй, я в тебе вірю". І коли я виграла конкурс, все й почалося. Хоча колись хотіла вступати в Києво-Могилянську академію на культуролога, потім подумала: що я робитиму? А в мистецтві батьки вже стільки всього зробили, я в них багато навчилася і тепер охоче продовжую все це в моді.

- Які саме тканини використали в колекції "Дикий простір"?

- Вона з льону, бавовни, для намиста - войлок.

- Багато відомих українських співаків люблять етноодяг від Олесі Теліженко, чи не так?

- Наші колекції демонстрував на подіумі гурт "Гайдамаки", ми з ними дружимо, а ще Ніна Матвієнко. Співачка Росава сказала, що це не просто красивий одяг - у ньому зручно жити. Вона палка моя шанувальниця, має, напевне, півгардероба від Олесі Теліженко. Розробляли також стиль для гурту "Мандри", можливо, колись працюватимемо з Олегом Скрипкою.

- У чому полягає "екосвідомість" Олесі Теліженко?

- Наприклад, ми з чоловіком жили в столиці, у Дарниці, в багатоповерхівці, а зараз переїхали під Київ, у хатину не з суперремонтом, але зроблену з глини, цегли, є величезний город, навколо багато грядок. Коли моя бабуся збиралася на лікування, тому сиділа без діла, і в неї просто душа говорила: "Треба посадити, треба посадити", я не розуміла. А тепер в мене чи ген такий прокинувся? Хочеться щось посадити, доглядати за рослинами.

- Чи застосовуєте у створенні одягу новітні технології?

- Так було у проекті з витинанками. Мій батько Микола Теліженко дуже добре розвинув ідеї витинанки, до вершини образотворчого мистецтва. Я рік виношувала цю ідею. Під цю колекцію зробила спеціальний технологічний хід - оздоблення одягу із застосуванням лазера. Тут уже використала технізацію, але розумну, щоб прикрасити, привнести такий арт, мистецтво в одяг для кожного дня.

- Як би охарактеризували зараз ваш стиль?

- Він називається етномодерн, так ми назвали з першого показу. Етно - це моє творче обличчя, це європейський одяг за нашим давнім корінням.

- Уже два сезони поспіль ви не берете участі в Українському тижні моди. Чому?

- Не брала участі на великому подіумі, але була на комерційній платформі. Зараз створюю другу лінію, речі з якої були б зручними і з екологічних матеріалів.

- Для кого вони призначені?

- Для людини з середнім достатком, у діапазоні ціни від 500 до 1500 гривень. На жаль, ми не можемо конкурувати з Туреччиною та Китаєм. Купуємо тканину, що надходить до нас дорожчою, ніж речі з Китаю чи Туреччини. Це країни замкнутого виробництва, які виробляють все - від тканини до одягу. Українські дизайнери працюють на всю потужність і намагаються використати всі можливості. Я обов'язково робитиму другу лінію, і сподіваюсь на комерційний успіх.

- Для своєї родини шиєте одяг власноруч?

- Сама за машинкою не сиджу. Малюю, спілкуюся з замовниками, веду організаційну роботу. У мене чудовий колектив, який втілює мої ідеї. Вони - мої "руки".

- Які захоплення маєте?

- Люблю танцювати і малювати. Ще захоплююсь історією. Школяркою написала три наукові роботи, в Академії мистецтва досліджувала історію української моди. Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття у нас була надзвичайно розвинута художня вишивка. Українські майстрині отримували медалі навіть на виставці в Парижі! Я раніше цього не знала, як і більшість людей. У нас пройшло стільки воєн, особливо по центральній Україні, які знищили все давнє, цікаве, могутнє, і нам треба збирати по крихтах і відновлювати цю інформацію. Її за кордоном навіть більше, ніж в Україні. Тому треба їздити, досліджувати.

- Що можете сказати про сучасну українську моду?

- В Україні красиво одягаються, не порівняти з іншими країнами. Можливо, є трохи схильності до попси і гламуру, чого я дуже не люблю. Утім, якщо людина має смак, то навіть коли одяг і не відповідає найосновнішим тенденціям, але прикрашає, личить їй, - це чудово! Головне, аби він підкреслював якості людини, допомагав розвиватися, додавав упевненості. В нашого народу закладений хист до красивого вбрання, і хочеться, щоб усі мали можливість його придбати.

- Що буде модним літнього сезону?

- Влітку в наше життя нарешті увірветься яскравий колір і полотна з квітковими принтами. Якщо говорити про якісь мінімалістичні речі, то подовжується довжина піджака за стегно, а брюки розширюються донизу. Вони можуть бути різного яскравого кольору. Сірий, синій, чорний - актуальні в минулих сезонах, особливо під час кризи, нарешті відходять. Утім, хочу наголосити: завжди модною залишається індивідуальність. Ми всі - різної статури, з різними обличчями, тому завжди важливий саме власний стиль.

Наталія РУДНІЧЕНКО
для "Урядового кур'єра"