Сьогодні минає рівно 10 років, як Україна принципово і офіційно відмовилася від смертної кари, — 1 вересня 2001 року набув чинності новий на той час Кримінальний кодекс, в якому саме поняття «страта» було вилучено зі списку кримінальних покарань. Вищою мірою суспільного захисту стало довічне ув’язнення. За цією статтею зараз відбувають покарання 1714 злочинців, з яких 20 жінок. Згідно з чинним законодавством, після 25 років ув’язнення всі вони теоретично можуть сподіватися на пом’якшення свого вироку.
Та якщо бути точним, мораторій на виконання смертних вироків у нашій державі вперше почав діяти ще з 1995 року, незадовго до вступу України в Раду Європи. Правда, невдовзі відповідні відомства дійшли висновку, що таке рішення ухвалювалося без дотримання належних процедур, а тому смертну кару поновили. Але в 1997-му табу на її застосування почало діяти знову, і з тих пір у нас уже нікого не страчували. Тим більше, що наприкінці 1999 року Конституційний Суд України визнав: смертна кара суперечить Основному Закону держави, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У лютому 2000-го наша країна ратифікувала Протокол до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, в якому зазначено, що «ніхто не може бути засудженим до страти», а через два роки приєдналася до Протоколу № 13 цієї Конвенції, тим самим узявши на себе зобов’язання «не застосовувати смертну кару за жодних обставин».
Варто відзначити, що тенденція до скасування смертної кари поширюється всім світом. Страту як покарання повністю вилучили зі свого законодавства близько 70 країн. Ще в 13 державах застосування смертної кари не передбачається за злочини, скоєні в мирний час, — лише у разі війни. В 23-х країнах смертні вироки або не виносяться, або не виконуються вже понад 10 років. Таким чином, у більш як половині всіх держав світу відмовилися від такого варварського, як колись висловилася спеціальний доповідач Ради Європи Рената Вольвенд, способу покарання нечестивців.
Старе радянське законодавство, з яким увійшла в свою новітню історію Україна, передбачало смертну кару не лише за особливі державні злочини, а й за низку інших тяжких злочинів, скоєних проти особи. Позбавити життя могли також за розкрадання державного майна чи фальшування грошей у великих розмірах. За деякими даними, вже ім’ям незалежної України було винесено понад тисячу смертних вироків, половину з яких виконали. Експерти-правники пов’язують це з помітним кримінальним забарвленням перших років нового століття і зростанням числа навмисних убивств за обтяжуючих обставин.
Проте дискусії щодо застосування смертної кари в країні точилися на всіх рівнях ледь не з самих початків державності. Більше того, її називали не стільки кримінально-правовою проблемою, скільки політичною. Очевидно, доля істини в цьому є, бо, приміром, розповідають, що вже згадуване рішення навіть Конституційному Суду далося непросто. В суспільстві ж суперечки про доцільність такого виду покарання тривають і досі.
Справді, подароване природою право на життя для кожного з нас невід’ємне і абсолютне. Воно окреслене навіть у Божих заповідях — згадайте «Не убий». Та чи можна називати абсолютною цінністю життя таких душогубів, як, скажімо, Онопрієнко чи той виродок, який нещодавно згвалтував, а потім і убив двох дівчаток-першокласниць? Відповідь очевидна: є злочини, які позбавляють того, хто їх скоїв, права називатися людиною. Саме тому будь-який вирок нелюдам, окрім смертного, і сприймається не інакше, як нехтування елементарними людськими цінностями. Прихильники відновлення смертної кари по-своєму праві: якщо особа свідомо йде на умисне вбивство, вона, як і самогубець, незалежно від волі держави позбавляє себе права на власне життя.
…Цей невеликий матеріал ми, не без претензії на високий стиль, назвали «Ера милосердя». Хтось скаже: утопія, але дуже хочеться вірити, що вона, ця ера, таки почалася 10 років тому і, врешті-решт, стане колись реальністю нашого розбурханого часу. Тоді чільне місце в країні посядуть найвищі загальнолюдські цінності — взаємоповага, соціальна рівність, любов до ближнього, і в душах людей не залишиться місця для зла.