Село Молотків на Тернопіллі, в якому народився Володимир Мосейко, гітлерівські нацисти спалили 1943 року. Тоді загинуло 617 молотківців, серед яких було 92 дитини. Майже десять років пан Володимир як волонтер їздить з гуманітарною допомогою на передові позиції наших воїнів. Його душа жахається та болить від спалених, знищених уже тепер путінськими фашистами українських сіл і міст. Деякі з цих населених пунктів він відвідував, коли там буяло життя. «Прощення цьому немає!» — каже. І впевнений, що Україна неодмінно здолає рашизм. До цього він теж докладає всіх зусиль, заснувавши волонтерську громадську організацію «Десантно-козацький рій», центр «Я волонтер», молодіжний табір військово-патріотичного спрямування «Подільсько-Волинська Січ», перевізний музей російської агресії в Україні.

Захопився спортом і козацтвом

Мосейкового роду фашистам того страшного квітневого дня 1943 року не вдалося знищити. Коли гітлерівці спалювали село Молотків, його бабусі з немовлям поталанило якось заховатися за купою гною. Дідусь зі старшим сином у той час саме орали в полі. Побачивши, як язики вогню пожирають рідне село, ярами зуміли втекти від трагедії. Тим немовлям був саме батько Володимира Мосейка.

У дорослому житті тато Володимира був кіномеханіком, головою сільради, активно займався спортом. Мама ж завідувала клубом у сусідніх Осниках. «У тому клубі я й виріс», — каже пан Володимир. Мати дуже хотіла, щоб її син став баяністом чи акордеоністом. Тож нині, коли йде вулицями міста й бачить, що хтось грає на баяні, він обов’язково зупиняється, дає гроші, бо на цьому музичному інструменті так і не навчився грати. Його більше приваблював спорт, до того ж за городом був сільський стадіон. З часом виконав норматив кандидата в майстри спорту з легкої атлетики, здобув перший розряд з парашутного спорту (20 стрибків). Чинну військову службу проходив десантником, у розвідувальному підрозділі.

З професій обрав одну з найважливіших для сьогодення — електрик. Спочатку навчався в місті Кременець, а потім вступив у Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя, який з відзнакою закінчив. В альма-матер почав працювати головним енергетиком. Уже 27 років на цій посаді.

Душа його — українська. З дитинства дуже любив читати, вивчати історію України. Ще у шкільні роки проводив екскурсії в музеї, який створив учитель історії в сільському будинку культури. Коли в селі постав меморіальний комплекс-музей «Молотківська трагедія», Володимир Мосейко був тут якийсь час за екскурсовода. Під час Помаранчевої революції став у її лави, увійшов до складу комендатури столичного Жовтневого палацу. Серед протестувальників було чимало представників українського козацтва. Їхня організованість, традиції і вбрання дуже подобалися, він захопився цим. Пана Володимира прийняли в українське козацтво — громадську організацію, яка в ті роки активно діяла та об’єднувала понад 20 козацьких структур України. З ройового Володимир Мосейко дійшов аж до генерал-хорунжого. Нині він наказний отаман Тернопільського обласного коша Українського козацтва.

У жовтні 2013 року як керівник пан Володимир отримав реєстрову грамоту «Козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра Байди-Вишневецького». Ця структура також входила до Українського козацтва. Хрещення на діяльність цей осередок отримав на тернопільському та київському Майданах. 

Володимир Мосейко зауважує, що оцінює людей за їхньою діяльністю, вмінням, талантом. Створили шість відділів, які займаються культурно-масовою, спортивною, волонтерською діяльністю. Мають свою футбольну команду, яка стала чемпіоном області з мініфутболу, створили молодіжну «Подільсько-Волинську Січ».  Свого часу щороку козаки з усіх куточків України збиралися на Тернопільщину на фестиваль «Байда», який пропагував українську національну ідею, народну творчість через козацьку думу, народну пісню. Згодом з різних причин це свято перестали організовувати. Тим часом Володимир Мосейко вирішив створити фестиваль військово-патріотичної та козацької пісні «Молотківський лелека». Після спалення фашистами дотла села Молотків, як розповідала Володимирові його бабуся, сюди з людей ніхто не повертався, доки не прилетіли лелеки. Так лелека став символом відродження українського життя, кохання і любові.

Волонтерський рій

Коли розпочалася Революція Гідності, «Козацько-десантний екологічний осередок ім. Дмитра Байди-Вишневецького» на чолі з Володимиром Мосейком вийшов на тернопільський Майдан, виставив блок-пости навколо обласного центру. Дві сотні осередку виїхали на столичні барикади. Виникла потреба організувати для протестувальників харчування. «Тоді я кинув клич студентам свого університету, їхнім батькам, знайомим, щоб приносили продукти», — згадує пан Володимир.

2014 року російські агресори окупували частину української землі. Багато майданівців, зокрема й Володимир Мосейко, поїхали на схід захищати свою державу. Там пан Володимир побачив, якої різнобічної допомоги потребували наші бійці, місцеві жителі. Тоді й заснував громадську організацію «Десантно-козацький рій», який займався волонтерською діяльністю. Чому рій? «Мали на увазі бджолиний рій», — пояснює. В організації зібралися люди працьовиті,  які водночас пройшли підготовку і як волонтери, і військово-патріотичну.

Першу волонтерську поїздку в зону бойових дій «Десантно-козацький рій» організував до Пісків поблизу донецького летовища. Допомога складалася переважно з речей, продуктів харчування, які рідні та знайомі хотіли передати своїм чоловікам, батькам, друзям. «Коли приїхали на передову, побачили, що не тільки наші краяни потребують допомоги, а всі», — розповідає пан Володимир. Почали спілкуватися з командирами про потреби підрозділу. Упродовж років доправляли бронежилети, шоломи, продукти харчування, одяг, генератори, буржуйки та багато-багато інших необхідних нашим воїнам речей.

На початку лютого 2022 року Володимир Мосейко був з волонтерською місією у Попасній, Золотому, інших не окупованих тоді населених пунктах Луганської області. На 28 лютого планував чергову гуманітарну поїздку. Щойно рашисти на світанку вдерлися широким фронтом в Україну, пан Володимир одразу ж зателефонував своїм побратимам, друзям. Уранці всі зібралися та відкрили центр «Я волонтер», до якого ввійшли деякі громадські, волонтерські організації не лише Тернопільщини, а й Хмельниччини.

Нині в центрі працюють майже 400 осіб. Насамперед налагодили логістику з командирами бригад, батальйонів, рот. Знайшли друзів і за кордоном. Разом з українцями, котрі живуть у США, створили фонд United support for Ukraine, з яким співпрацюють і досі. Крім закордонного відділу, організували підрозділи, що переймаються клопотами як військових, так і внутрішньо переміщених осіб, людей, які проживають у зоні бойових дій.

Самі налагодили випуск бронежилетів, шили плитоноски. Виготовляють і продуктовий мікс на шість осіб. У цьому наборі консерви, тушкованка, домашній салат, кава, чай, печиво, булочки тощо. Його дуже полюбляють розвідники, а також воїни на бахмутському напрямку. Від початку великої війни Володимир Мосейко відвіз на передову майже сотню автомобілів різних марок. А ще квадрокоптери, квадроцикли, тепловізори, генератори, холодильники, продукти харчування, медикаменти. Усього й не перелічити. Видачу допомоги обліковує, контролює штаб. Загалом за останній рік з волонтерського центру відправили понад сім тисяч тонн усілякого краму та речей.

Нині багато хто стверджує, що волонтерський запал трохи спадає. Пан Володимир так не вважає. Каже, що волонтерський рух працює, мов вибуховий пристрій. Коли треба, він, звичайно ж, вибухає. «Возимо все й зараз, але працюємо за потребою», — зазначає. Не їдуть в одну військову частину, стараються відвідати одразу більше, тож відповідно ладнають у дорогу кілька транспортних засобів. Співпрацюють з волонтерами з інших міст і областей.

Пересувний музей найкращий у країні

Коли волонтери їздять на передові позиції, наші воїни хочуть якось віддячити, щось подарувати. Вже під час першої поїздки 2014 року Володимирові Мосейку хтось із них дав гільзу, хтось — уламок із «граду», тубус від гранатомета... З роками подібних експонатів війни назбирали чимало. Створили музей російської агресії в Україні. Його визнано найкращим з перевізних музеїв у нашій країні. Оскільки «Десантно-козацький рій» тісно співпрацює із громадськими організаціями «Закінчимо війну» та «Тернопіль-Пошук», які займаються розкопками, перепохованням останків полеглих у Першій та Другій світових війнах, то в музеї можна побачити також раритети тих періодів історії.

Узагалі експонати музею представляють на різних заходах, у школах, коледжах, університетах, де водночас проводять уроки мінної безпеки. Володимир Мосейко став ініціатором створення для молоді «Подільсько-Волинської Січі». Вже п’ять років на межі Тернопілля й Хмельниччини діє табір, у якому влітку відпочивають діти не лише з цих двох областей. Оздоровлювалися тут також із Попасної, Слов’янська, Лисичанська, Бахмута, Краматорська, інших українських міст. Цьогорічного червня січ знову відчинила свою браму. Пан Володимир бачить цей табір ще й як реабілітаційний центр для воїнів, що повертатимуться з фронту.