Системні кризи значно загострили проблему енергобезпеки, що призвело до перегляду стратегії енергозабезпечення. Не обійшли всі ці питання й Україну. Їх вирішення стимулювало підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Обраний курс на євроінтеграцію супроводжувався зміною підходів в енергозабезпеченні і знайшов відображення у Новій енергетичній стратегії України: безпека, енергоефективність, конкуренція, розробленої Міністерством енергетики та вугільної промисловості 2015 року.

Торік у травні Європейська комісія ухвалила нову стратегію енергетичної безпеки й розробила рекомендації щодо зменшення залежності країн ЄС від імпорту російських енергоносіїв, зокрема шляхом ефективнішого використання диверсифікаційного чинника розвитку ядерної енергетики. Потреба такої переорієнтації була пов’язана із критичним імпортом енергоносіїв.

Україна належить до одного з вагомих споживачів ядерної енергії в світі. Найбільшими її країнами-споживачами  у 2014 р. вважали США — 33,1% загальносвітового рівня, Францію — 17,2%, Росію — 7,1% й  Україну — 3,5%.

З урахуванням перспективи зростання в Україні прогнозної у 2035 році потреби в ядерній енергетиці до 28 мільйонів тонн нафтового еквіваленту набуває особливого значення імплементація українського законодавства відповідно до директив і вимог країн ЄС, передусім пов’язаних із можливостями використання диверсифікації.

Розглядаючи сучасну енергетичну політику країн Євросоюзу, експерти зазначають, що проблема енергозабезпечення у ХХІ ст. вийшла за межі однієї країни. А це позначилося на інтеграційному виконанні такого важливого економічного завдання і за рахунок національних інноваційних досягнень. Усі ці питання актуальні для України, де поглиблення залежності від Росії в ядерній енергетиці становить одну з найбільших загроз для суверенітету та незалежності нашої держави.

Експерти з розвитку АЕС зазначають, що у період після 2011 року, коли ядерна галузь України опинилася в повній залежності від Росії, було згорнуто програму співпраці із транснаціональною компанією Westinghouse (США) у постачанні ядерного палива. Крім того, не збудовано стратегічного об’єкта з виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000, утвореного спільно з російською компанією на основі технології, запропонованої ВАТ «ТВЕЛ».

Євросоюз у новій стратегії енергетичної безпеки характеризує Росію як країну, політика якої в ядерній енергетиці не дає йому змоги успішно проводити диверсифікацію постачання палива. Так, єдина з усіх світових російська компанія ТВЕЛ прив’язує будівництво ядерних блоків до умови довічного постачання свого палива.

За даними Єврокомісії, Росія постачає паливо для 16 російських реакторів у пост?соціалістичних країнах Східної Європи. Експерти зазначають, що розроблення російськими ядерниками технології тепловидільних збірок (ТВЗ) для воднево-водяних реакторів конструкції західних компаній  може збільшити залежність енергокомпаній ЄС від поставок ядерного палива з Росії.

За рекомендацією Єврокомісії окрему увагу слід приділити інвестиціям у нові ядерні реактори, які планують побудувати за неєвропейськими технологіями за умови, що ці АЕС не залежатимуть тільки від РФ у постачанні ядерного палива.  За стратегією ЄС, диверсифікація постачальників палива необхідна для всіх європейських операторів. Такий підхід вважають сучасним у європейській енергетичній політиці, а Україну за цих умов розвитку галузі — однією з перших країн, яка може використати це становище.

У ядерній галузі іншим напрямом зменшення залежності від Росії повинна стати диверсифікація постачальників сировини та послуг на окремих стадіях.  Досі Україна відповідно до умов контракту між Енергоатомом і ТВЕЛ отримує готові ТВЗ, вартість яких постійно зростає.

За свідченням керівництва Енергоатому, кардинальне вирішення проблеми забезпечення АЕС ядерним паливом — це будівництво енергоблоків на наявних і нових площах із використанням західних, а не російських реакторів.

У розширенні диверсифікації джерел постачання ядерного палива можна розглядати організацію національного виробництва в кооперації із країнами — власниками відповідних технологій. Цей висновок було зроблено після неможливості реалізації такого проекту разом із Росією.

Нині всі енергоблоки на АЕС оснащені реакторами типу ВВЕР російського виробництва. Із позицій енергетичної безпеки вважається за доцільне диверсифікувати постачання реакторів для вітчизняних АЕС за рахунок використання як можливої альтернативи європейського реактора PWR, американського АР-1000 або канадського CANDU.

Одним із варіантів розв’язання цієї проблеми може бути приєднання нашої країни на правах співвиконавця до вже наявних програм у межах країн ЄС-28 із назвою «Зелена книга. Європейська стратегія стійкої, конкурентоспроможної і безпечної енергетики» і «Стратегія енергетичної безпеки ЄС».

Володимир БУРЛАКА,
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник  
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
для «Урядового кур’єра»