ЮВІЛЕЙ

Узимку 1913-го в будинках жителів міста над Смотричем уперше спалахнули лампочки

З-поміж міфів, придуманих і поширених придворними істориками радянської доби, знаходимо  той, що батьками електрифікації на теренах колишньої імперії були радянська влада та вождь усіх трудящих.

Більше того, в одному зі старих підручників довелося прочитати про репресії проти українських селян, які, протестуючи проти комнезамівської влади, що заганяла їх до колгоспів, навмисно розстрілювали з рушниць порцелянові чашки на електричних  стовпах, закуплені за золото в Німеччині, і, звісна річ, піддавалися за ці «шкідницькі дії» жорстоким репресіям чекістів.

— Боротися з цими та іншими вигадками можна лише достеменними фактами, — каже директор державного історичного архіву Хмельницької області, авторитетний і небайдужий знавець минулого нашого краю Володимир Байдич. — Так-от, компетентно стверджую: системна електрифікація населених пунктів Подільської губернії (нинішньої переважної частини Хмельниччини) стартувала набагато раніше, ніж «план електрифікації всієї країни»: 100 років тому! Щоб достеменно говорити про це, наші  співробітники проаналізували не лише місцеві джерела, а й стоси документів у Центральному державному історичному архіві Києва, архівах Житомирської, Одеської та Вінницької областей, скористалися матеріалами російських колег.

Дума — від слова думати

Це старовинне українське слово, що сягає корінням у сиву давнину, погодьтеся, набагато місткіше, ніж популярніше нині «рада», бо передбачає значно глибший процес під час ухвалення того чи того рішення.

Принаймні, коли  влітку 1911 року Кам’янець-Подільська міська дума розглядала історичне питання про виділення земельної ділянки для будівництва першої комунальної електричної станції, дискусія була тривалою, виваженою. Адже йшлося про нову справу, яка зачіпала інтереси багатьох городян, і тодішні думці, вочевидь, не забували, що їхнє рішення кам’янчани обов’язково згадають на наступних виборах.

— Повчально з огляду на нинішні реалії простежити і прозорість, із якою в ті далекі часи ухвалювали земельні питання (у нашому випадку йшлося про 600 квадратних метрів), — завважує Володимир Байдич. — Про це розповідають збережені в архівах офіційні документи. Дума як представницька влада з’ясовувала важливість і корисність для громадян започаткування конкретної справи і мусила просити дозволу про зміну в генеральному плані забудови у влади виконавчої.

1911-го на засіданні Подільського губернського у земських та міських справах присутствія (до його складу входило керівництво губернії, предводитель дворянства та прокурор) заслухали доповідь про будівництво електростанції на території, запропонованій міською думою, і погодили рішення про генпланівські зміни.

У свою чергу генерал-губернатор Ф. Трепов, влада якого на початку минулого століття поширювалася не на одну, а, окрім Подільської, ще й на Київську та Волинську губернії (що, погодьтеся, великою мірою економило казенні кошти), надіслав усі документи до міністра внутрішніх справ імперії. Причім у супровідному листі він просив міністерського дозволу та висловлював власну позицію щодо цієї справи: «Зі свого боку вважаю можливим задовольнити прохання Кам’янець-Подільського громадського управління» (тобто міської думи).

Після позитивної відповіді зі столиці Кам’янець-Подільському губернському управлінню разом із підприємцем Самуїлом Райсом та його партнерами дозволили розробити проект забудови.

Набережна річки Горині в Славуті сьогодні сяє вогнями. Фото надані ПАТ «Хмельницькобленерго»

На Бульварній каталися на роликах

Про те, що реклама — рушій нового, підприємці тодішнього губернського 50-тисячного Кам’янця-Подільського знали ще сто років тому. Вже тоді тутешні міщани та їхні діти-гімназисти, студенти проводили своє дозвілля  на місцевому скетинг-рингу — критому асфальтованому майданчику для катання на роликах. Господар цього розважального закладу задля його популяризації добився дозволу першим електрифікувати свій об’єкт.

Щоправда, як писала в ті далекі дні газета «Подолянин», дехто з городян скаржився, що «хвалений мотор», встановлений у приміщенні скетинг-рингу, поширював довкола неприємний запах, від якого в жителів прилеглих вулиць «боліла голова».

Між тим, підприємливий купець Самуїл Райс першим зрозумів: настав його зоряний час! Після позитивної відповіді зі столиці тодішньої держави міська громадська управа підписала з ним та кількома іншими грошовитими громадянами угоду на облаштування в старовинному місті над Смотричем електричного освітлення.

І ось урочистий день настав. У травні, коли місто потопало в бузковому мареві квітучих парків і садів, виправдовуючи свою другу назву «квітка на камені», було урочисто закладено фундамент для майбутнього будинку електричної станції.

Зазначимо, що піаритися тодішня влада таки вміла: за інформацією газети «Подолянин» від 23 травня 1912 року, подільський губернатор О. Ігнатьєв, члени міської управи на чолі з міським головою В. Туровичем і єпископ Подільський Серафим «зійшли в проритий для фундаменту рів і першими поклали камені майбутнього приміщення електростанції».

Трансформаторна підстанція в Деражні. Початок 60-х ХХ ст.

І безплатні технічні плани

Гадаємо, що історія, про яку йдеться, цікава і з точки зору ефективних механізмів управління міським господарством, оскільки показує, як передову (на той час) ідею поетапно та наполегливо втілювали в життя, як тодішня влада працювала із громадою та підприємцями, цілеспрямовано інформувала городян про свої дії, розширюючи коло прихильників.

У виграші виявилися всі: підприємці, які повернули собі вкладені гроші й добре заробили на них; жителі міста, які забезпечили собі зручне і надійне електричне освітлення замість свічок і гасових ламп; і влада, що продемонструвала свою турботу про перших і других.

Уже наприкінці 1912-го електроенергією могли скористатися  мешканці будинків, розташованих на понад 20 вулицях,  площах та узвозах. Власники станції пропонували їм це робити не лише для освітлення будівель, а й для «нагрівання кухонних плит, кавників, прасок» тощо. Городяни швидко зрозуміли вигоду новації й пристали на ці пропозиції. 12 грудня електричні лампочки запалали в районі Новий План, а з 22 — і на інших вулицях.

На роботу запросили досвідчених техніків та монтерів, на кращих закордонних і російських фабриках придбали «розкішний вибір арматури: підвіски, бра, настільні лампи, люстри та нагрівальні прилади — вентилятори, електричні часи та електромотори».

Витрати кам’янчан меткі підприємці підсолоджували різноманітними пільгами: безплатно виготовляли технічні плани й кошториси на проведення електричних установок, свою пропозицію власноруч здійснювати електрифікацію всередині будинків пояснювали не стільки метою заробітку, скільки тим, щоб усунути технічні недоліки, які можуть загрожувати дії мережі.

Та хоч і тоді траплялися невеликі аварії, затримки, справа все-таки просувалася. Перед новим 1913-м роком на електростанції було встановлено ще два двигуни, які приводили в дію дві динамо-машини по 300 амперів кожна. Це дало змогу поліпшити якість вуличного освітлення.

Успішний приклад піонерів електрифікації Кам’янця-Подільського дав поштовх для спорудження громадських (комунальних) електростанцій в інших містах тодішньої Подільської губернії, а нині Хмельницької області.

КОМЕНТАР

Технічний прогрес не зупинити

Олександр ШПАК,
генеральний директор публічного
акціонерного товариства «Хмельницькобленерго»,
заслужений енергетик України, депутат обласної ради:

— Історія завжди цікава яскравими фактами, свідченнями сучасників, повчальними прикладами. Саме  такі матеріали допомогли нам зібрати працівники Хмельницького державного історичного архіву до знаменної дати — 100-річчя з часу електрифікації у нашому Подільському краї.

Будівництво комунальної електростанції для суспільних потреб та централізованого освітлення Кам’янця-Подільського, про яке йдеться, було лише першою ластівкою. Наступною була Проскурівська електростанція потужністю 200 кВт. У 1913-му запрацювала електростанція в Полонному, затим у Славуті, Новій Ушиці, інших населених пунктах. Споруджувалися дизельні, паротурбінні, гідроелектростанції, лінії електропередач, з’являлися енергопоїзди.

Із 60-х років минулого століття область перейшла на централізоване енергопостачання. А чверть віку тому було введено в експлуатацію перший енергоблок Хмельницької АЕС.

І хоч сьогоднішні завдання хмельницьких енергетиків істотно відрізняються від тих, які ставили перед собою їхні колеги на початку минулого століття, головна мета залишається: забезпечити наших громадян надійним енергопостачанням, надавати їм якісні та своєчасні послуги, вдосконалювати методи виробництва і передачі електричної енергії.

Так, помітною віхою року, що минув, для нас стало завершення пілотного проекту переведення садибної частини міста хмельницьких атомників Нетішина на енергоопалення. Від його впровадження (йдеться про новітню технологію) помітно — майже вчетверо — зменшилися технологічні витрати електроенергії під час транспортування. Щороку заощаджується понад 400 тисяч гривень, а головне — зросла соціальна функція електроенергії, що є переконливим аргументом на користь добудови нових блоків ХАЕС.

Продовжуємо облаштовувати зовнішнє вуличне освітлення сіл: торік електричним світлом засяяли ліхтарі майже в 40 населених пунктах області. Успішно реалізовуємо проект із використанням енергоощадних технологій у Кам’янець-Подільському ТОВ «Промтехнтранс».

Споруджуємо унікальну підстанцію «Прибузька», введення в експлуатацію якої на багато років забезпечить надійність та якість електропостачання центральної частини й багатьох мікрорайонів обласного центру. На часі — реалізація проекту з побудови магістральних волоконно-оптичних ліній і створення швидкісних каналів зв’язку для передачі даних, голосу та відео.

Одне слово,  розпочатий 100 років тому технічний прогрес у сфері енергетики має продовження на хмельницькій землі. І, гадаю, своєю нинішньою діяльністю наше товариство не засмутило б тих, кого справедливо вважаємо піонерами електрифікації на Поділлі.