Усі ми розуміємо, що жодне перетворення в будь-якій сфері не може проходити гладенько і безболісно. Особливо якщо суттєве реформування стосується такої надважливої сфери, як охорона здоров’я. Успішне впровадження будь-яких новацій має грунтуватися на зваженому підході, чіткому формулюванні мети, затвердженні покрокового плану та критеріїв оцінки реформування. Аналіз того, що вже зроблено, допомагає уникнути помилок у майбутньому.
Тож Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів «круглий стіл» «Реформа охорони здоров’я в Україні: ідея та реалії», не тільки проаналізувавши зміни у вітчизняній системі охорони здоров’я, а й поділившись досвідом для її подальшого покращення.
Поїзд набирає швидкості
— Необхідність проведення медичної реформи по всій Україні визнавали ще 10 років тому. Нині галузь має системну програму реформування. Вона багатоелементна, причому кожен елемент впроваджується різними темпами. Активний рух реформування первинної ланки — запровадження амбулаторій сімейних лікарів — розпочався з 2011 року. За останній рік затверджено понад 30 технологічних документів, які визначають конкретний план дій. Нині 70% кадрів первинної ланки — фахівці передпенсійного і пенсійного віку.
Міністерство охорони здоров’я намагається розв’язати цю проблему шляхом підготовки лікарів сімейної практики через інтернатуру. Одним з положень реформи є створення єдиного медичного простору. Цього року було зроблено глибокий аналіз ресурсної бази відомчої медицини. Я думаю, що не за горами ситуація, коли ми вже будемо говорити про конкретне передання конкретних установ з відомчого рівня на рівень Міністерства охорони здоров’я, — наголосив начальник управління реформ медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я Костянтин Надутий.
Фахівці вважають найбільшим позитивом те, що в системі охорони здоров’я почали більше звертати увагу на інститут сімейного лікаря, який би опікувався кожною людиною, сім’єю, спрямовуючи на його потреби відповідні ресурси. Первинна допомога, на яку роблять особливу ставку, має обслуговувати близько 80% усіх звернень пацієнтів. Така система успішно діє в більшості розвинених країн, де головний фронт боротьби з недугами складається якраз із сімейних лікарів. Однак у цьому ж експерти вбачають і проблему.
Учасники «круглого столу» вважають, що досвід проведення першого етапу медичної реформи в пілотних регіонах виявив низку суттєвих прогалин, починаючи від підготовки сімейних лікарів, оснащення амбулаторій, низької заробітної плати медиків і закінчуючи недостатнім інформуванням населення.
На думку голови правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігоря Бураковського, медична реформа в Україні необхідна, та її поки що впроваджують фрагментарно, тож пілотні регіони зіткнулись із необхідністю самостійно розробляти модель надання медичної допомоги і підходи до її розбудови.
Одним із перших кроків медичної реформи, вважають учасники «круглого столу», має бути чітке структурування медичних установ за видами допомоги: первинна (амбулаторії), вторинна (клініко-діагностичні центри й лікарні), третинна (на рівні республіканських і обласних лікувальних установ), а також екстрена медична допомога.
— У пілотних регіонах зробили лише перший крок — відокремили первинну ланку медичної допомоги. Водночас не було побудовано ефективної співпраці з вторинною, заклади якої так і не було організовано в госпітальні округи. Вагомою причиною цього стала нестача комплексного підходу до реформи, який би грунтувався на ретельному плануванні й достатньому фінансуванні. Досі не змінено принципи фінансування закладів вторинної ланки, що могло б сприяти їх оптимізації, — вважає координатор проекту «Аналіз реформи охорони здоров’я в Україні» Олександра Бетлій.
В одній черзі — і немовля, і бабуся
Оскільки на чільне місце медичної реформи поставлено інститут сімейної медицини (адже саме сімейний лікар є першим контактом пацієнта в системі охорони здоров’я), виникає резонне питання про кадри.
— Зараз бракує медиків із дипломом лікаря загальної практики сімейної медицини. До того ж, підготовка сімейного лікаря у виші займає не менше восьми років (6 років у медуніверситеті та два роки — в інтернатурі). Але поїзд реформи вже набрав швидкість, тож вирішено було швидко перевчати дільничних педіатрів і терапевтів на сімейних лікарів на короткострокових шестимісячних курсах (пізніше тривалість навчання геть скоротили до чотирьох місяців). Часто терапевт із багаторічним досвідом лікування пенсіонерів боїться навіть доторкнутися до шестимісячного немовляти, а колишній отоларинголог просто не має практики розпізнання патології вагітності. Хоч, згідно з орієнтовним переліком медичних послуг, сімейний лікар повинен однаково добре розумітися й на хворобах старенької бабусі, і двомісячної дитини, знати на зубок офтальмологію, гінекологію.
Педіатрія — це окрема тема, до якої потрібно підходити дбайливо і відповідально. Адже, як кажуть педіатри, дитина — це не маленький дорослий, а специфічний організм, який живе з урахуванням своїх фізіологічних законів. Тому навряд чи перенавчений на курсах терапевт цілком упевнено візьметься лікувати маленького пацієнта. Та й чи зможуть батьки довірити такому лікареві свою дитину? — запитує голова Донецької обласної асоціації лікарів загальної практики — сімейної медицини Сергій Северин. — Усі, в кого є діти, пам’ятають, що в поліклініку з малюками до року слід було навідуватися в спеціально відведений для немовлят день. Тобто якщо раніше немовлят намагалися не змішувати навіть з більш старшими дітьми, тепер в одній черзі до сімейного лікаря може бути хто завгодно — і діти, і дорослі, що хворіють на різні недуги.
До того ж, на лікарів лягає неймовірне навантаження. Під час профоглядів (наприклад, для школярів або студентів) один лікар повинен прийняти понад 100 дітей за 3 години. Порахуйте, скільки часу він може приділити одній дитині? Менше двох хвилин. Щоб отримувати відносно високу заробітну плату, лікарі повинні істотно перевиконувати норматив щодо кількості прикріплених пацієнтів.
Голова вінницької громадської організації «Батьки проти медичної реформи» Людмила Станіславенко зазначила: «Медична реформа призвела до погіршення якості медичного обслуговування — незадоволені і працівники лікарень, і пацієнти. Сімейні лікарі повинні знати проблеми кожної родини, але через велике навантаження вони фізично не можуть цього зробити».
До речі, років 15 тому в Польщі теж намагалися відмовитися від педіатрії. Через три роки, коли рівень дитячої смертності поповз угору, від експериментів з дитячими лікарями відмовилися.
— Ми знайшли вихід. На автобусі об’їздили всі 73 амбулаторії Дніпропетровська і на місці послухали зауваження й пропозиції пацієнтів, представників громадських організацій та медиків. На усунення зауважень було кинуто багато ресурсів. Що ми зробили? Спробували максимально розвести потоки пацієнтів. Для дітей створили профілактичний день здорової дитини. Сімейний лікар виділяє окремі години прийому для дітей та дорослих. До того ж, вирішено було «закріпити» дітей за сімейними лікарями, які мають педіатричну спеціальність. Звичайно, з’являються нові зауваження, але вони вже іншого характеру, — ділиться досвідом заступник голови Дніпропетровської обласної ради Володимир Павлов.
Учасники «круглого столу» вважають, що медична реформа проводиться в пілотних областях для того, щоб подивитися, які проблеми потребують негайного розв’язання. На часі — впровадження ефективного механізму зворотнього зв’язку для своєчасної корекції помилок, які виявляються під час реформування.