«13 березня 1961 року о 8 годині 30 хвилин в м. Києві з верхньої частини Бабиного Яру сталось раптове сповзання значних мас розрідженого ґрунту гідронамиву, які затопили в районі Куренівки територію площею до 25 гектарів і призвели до людських жертв та значних руйнувань». Так починалося повідомлення урядової комісії про закінчення розслідування причин техногенної аварії, що отримала назву Куренівської трагедії. Про історичний контекст тих подій розповімо за допомогою архівних документів, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України.
Історія Куренівської трагедії тісно переплетена з трагедією Бабиного Яру. Спомини про них уже давно стали спільними, і хоч між ними вмістився часовий відрізок два десятиріччя, історики вбачають багато взаємопов’язаного — гіркого, але й повчального. Тим, хто нині візьметься за їхнє дослідження, стане у пригоді проведена архівістами та істориками цілеспрямована робота із розсекречення та оприлюднення відповідних архівних матеріалів. Видано кілька документальних збірників, що розкривають хронологію тих трагічних подій. Серед них варто згадати книжку першу видання «Бабий Яр: человек, власть, история» (2004), а також збірник документів і матеріалів «Куренівська трагедія 13 березня 1961 р. у Києві: причини, обставини, наслідки» (2012).
Як відомо, за часів Другої світової війни Бабин Яр став найбільшим в Європі місцем масових розстрілів, де протягом 1941—1943 років загинуло понад 100 тисяч людей: представників мирного населення та військовополонених, радянських підпільників, активістів українського національного руху і всіх, кого нацистський окупаційний режим мав за ворогів. Відтоді Бабин Яр — символ страждань усіх киян і трагедії єврейського народу, проте увічненим місцем української національної пам’яті став не відразу.
Війна забрала в Києва не тільки колосальні людські жертви, а й порушила господарство, комунально-житловий фонд міста був зруйнований на 40%. Серед найбільш постраждалих районів міста була Куренівка. Життя вимагало у стислі терміни відновити житлово-комунальне господарство: будинки, електростанції, водогін, каналізацію, відродити сади і парки, залікувати рани, які завдала війна, забезпечити невідкладні потреби людей.
З 1946 року керівництво сусідніх з Бабиним Яром Петрівських цегельних заводів вивчало питання необхідності звільнення заводських глиняних кар’єрів від невиробничих порід способом гідромеханізації. 1950-го заводоуправління запропонувало використати для цього сусідні від’ярки Бабиного Яру, що на той час був одним із найбільших рівчаків міста завдовжки понад 2,5 км і завглибшки від 10 до 50 метрів. Для вирішення суто господарчої проблеми такий варіант здавався простим, дешевим і технологічним.
Міністерство промисловості будівельних матеріалів УРСР 11 березня 1950 року схвалило пропозицію виробничників про варіант замиву Бабиного Яру, мотивуючи рішення браком необхідної кількості труб для транспортування пульпи (піщано-земляної маси) в заплаву Дніпра, і надало дозвіл на звернення до Москви по розроблення проєкту. Технічне завдання передбачало складування у від’ярках Бабиного Яру намитих відвальних порід без визначення перспективи їх використання. Жодної меморіалізації жертв нацистських злочинів у Бабиному Яру на той час не було, а урядове рішення про спорудження відповідного монумента, ухвалене ще у березні 1945 року, з не відомих достовірно причин не реалізовано.
Виконком Київської міськради з огляду на можливість прокладання зручних транспортних комунікацій між Куренівкою та Лук’янівкою 28 березня 1950 року підтримав рішення про фактичну ліквідацію Бабиного Яру. Нині важко зрозуміти та оцінити економічну актуальність тих рішень. Для цього, на наш погляд, потрібне додаткове дослідження. Для міської влади, можливо, то був єдиний вихід із ситуації. Звісно, попіл жертв Бабиного Яру нікому з дійових осіб не стукав у серце.
У середині 1950-х років київські будівельники налагодили поточне будівництво житлових будинків з індустріальних конструкцій у вигляді великих стенових блоків із цегли, що залишалась основним будівельним матеріалом. Зростала інтенсивність роботи цегельних заводів і продуктивність будівельних підприємств.
У Києві як гриби після дощу з’являлися житлові масиви з будинків, названих у народі хрущовками. У той період невпинно збільшувались обсяги виконаних робіт з намиву від’ярків Бабиного Яру. Усього за 1951—1961 роки було намито близько 4 мільйонів кв. м. пульпи. Визначене підрядником Київське спеціалізоване управління №610 тресту «Укргідроспецбуд» (реорганізоване на початку 1961-го) до 1950 року не мало досвіду таких проєктів і займалося дрібними земельними роботами та прокатом будівельних машин та механізмів. Документи свідчать про грубі порушення правил виконання робіт будівельною організацією. Навіть напередодні аварії, коли вода переливалася через дамбу і вже текла Куренівкою, не було вжито жодних запобіжних заходів, а підрядник продовжував намив пульпи.
У понеділок 13 березня 1961 року близько 8 годин 30 хвилин вода розмила дамбу в багатьох місцях і водоспадом потекла на Куренівку. О 9 годині 30 хвилин дамбу розірвало, і селевий потік заввишки 6—10 метрів зі швидкістю 3—5 метрів за секунду ринув донизу, до Куренівки, змітаючи все на шляху. Епіцентром трагедії стали вулиця Фрунзе (нині Кирилівська) і трамвайне депо імені Красіна (знищене повністю разом з більшістю працівників, які там перебували). Під товщею бруду опинився район від парку імені Фрунзе до Подільського узвозу, житлові будинки приватного і державного секторів, підприємства й установи, стадіон «Спартак» тощо.
У ЦДАГО України зберігаються щоденні довідки з оперативною інформацією про кількість знайдених тіл загиблих, потерпілих від руйнувань людей, кількість переселених сімей, які отримали грошову допомогу, і про роботу з ліквідації наслідків затоплення за підписом другого секретаря ЦК КП України І. Казанця, який очолював урядову комісію з ліквідації наслідків аварії. За резолюцією першого секретаря ЦК КП України М. Підгорного з довідками ознайомлювали членів та кандидатів у члени президії ЦК КП України.
Перше повідомлення Українського радіо про події на Куренівці 13 березня 1961-го було передано в ефір 16 березня. Усього, згідно з даними урядової комісії, внаслідок Куренівської аварії загинуло 145 осіб та 143 особи було поранено.
У спогадах колишній перший секретар ЦК КПУ П. Шелест, наступник М. Підгорного, стверджував, що загинуло 198 осіб і 250 було травмовано. Деякі сучасні дослідники, посилаючись на спогади київських медиків, говорять про приблизно півтори тисячі загиблих.
Матеріальні збитки держави з урахуванням відбудовних робіт становили понад 3 мільйони рублів. Усі постраждалі отримали певну компенсацію: грошову допомогу та допомогу у вигляді речей як відшкодування втраченого майна. Додатково сім’ї, де загинули люди, отримали по 200 рублів, а тим, хто втратив житло (понад 400 осіб), надано квартири.
Урядова комісія визначила, що основна причина техногенної аварії на Куренівці полягала у тому, що дамба не мала необхідної стійкості. Серед інших причин називали низьку якість проєкту, брак вимог до зведення таких відповідальних споруд та контролю за ним, грубі помилки під час виконання проєкту, порушення умов експлуатації та безпеки об’єкта.
Спільною постановою ЦК КП України та РМ УРСР від 20 березня 1961 року «Про заходи по ліквідації наслідків затоплення і руйнувань в районі Куренівки м. Києва» було розширено перелік необхідних дій, визначено відповідальні міністерства, відомства та організації, строки виконання. Весь комплекс відбудовних робіт було покладено на міністерство будівництва УРСР (реорганізоване міністерство промисловості будівельних матеріалів), у якому відбулося чергове перетрушування та вжито «організаційних заходів».
Усі крапки над «і» розставив центральний комітет КП України. Прокуророві УРСР доручили провести ретельне слідство у справі аварії та притягнути винних до відповідальності. Окремою постановою президії ЦК КП України від 28 березня 1961 року міністрові будівництва Української РСР В. Терентьєву винесено догану, а голові Київського міськвиконкому О. Давидову — сувору догану. З міністра партстягнення зняли 20 жовтня 1962 року, а з голови виконкому — тільки 10 вересня 1963-го, 20 жовтня того самого року він раптово помер від інфаркту.
За фактом аварії було порушено кримінальну справу. Київський обласний суд за ст. 165 ч. 2 КК УРСР (зловживання владою або службовим становищем, що призвели до тяжких наслідків) 24 серпня 1961 року виніс вирок, за яким визнано винними і засуджено до різних термінів позбавлення волі шестеро осіб: управлінців та інженерно-технічних працівників тресту «Укргідроспецбуд» та двоє московських проєктувальників — за помилки у проєктуванні гідромеханічних робіт та експлуатації дамби.
Згадуючи Куренівську трагедію, перечитуючи архівні документи, важливо не потонути у деталях тих жахливих днів, а зрозуміти: та техногенна аварія була не просто збоєм у механізмі радянської системи, а засторогою для майбутніх управлінців.
Віктор ТИХОМИРОВ,
провідний архівіст Центрального державного архіву
громадських об’єднань України,
для «Урядового кур’єра»
Пропонуємо витяги з документів, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (подано мовою оригіналу, авторську стилістику, орфографію та пунктуацію максимально збережено).
Витяг із промови заступника голови ради міністрів УРСР А. Барановського під час прийому членів місії ЮНРРА в Україні. [м. Київ] 27 липня 1946 року.
[…] Нам очень нужны строительные материалы, у нас только в Киеве уничтожено 45% жилой площади и площади общественных зданий. Я не говорю, что нам не нужна пища, продукты питания нам нужны, но мы испытываем большую потребность в строительных материалах. Если у меня будет возможность, я постараюсь показать г-ну Уайту [Пол Уайт — голова місії адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй в Україні 1946 року] один из районов г-да Киева — Куреневку, и г-н Уайт воочию убедится в необходимости поставок промышленного и строительного оборудования Украине […]
Витяг із записки голови держплану УРСР А. Барановського секретареві ЦК КП(б)У Л. Мельникову та голові ради міністрів УРСР Д. Коротченку «Про недоліки в роботі виконкому Київської міськради». [м. Київ] 23 жовтня 1951 року.
[…] Проверка полностью подтвердила, что т. Давыдов на заседаниях исполкома не считается с мнением членов исполкома, грубо обрывает не согласных с его точкой зрения и не терпит критики в свой адрес […]
Контроль исполнения и проверка выполнения решений правительства и собственных решений поставлены в Киевском горисполкоме неудовлетворительно. Сосредоточив внимание на составлении решений, горисполком мало контролирует результаты этих решений. Большая часть времени аппарата исполкома расходуется не на оперативное руководство и проверку исполнения, а на составление различных справок и записок […]
Витяг із довідки № 1 секретаря ЦК КП України І. Казанця у президію ЦК КП України «Про проведену роботу з ліквідації наслідків затоплення в районі вулиці Фрунзе Подільського району м. Києва. [м. Київ] 14 березня 1961 року.
13 марта 1961 года в 8 часов 30 минут утра в результате прорыва ограждающей дамбы, сооруженной для производства замыва Бабьего Яра, водой и разжиженным грунтом была затоплена часть территории, прилегающей к улице им. Фрунзе в районе трамвайного парка. К 10 часам утра поступление воды прекратилось. Вследствие затопления разрушено 68 жилых и 13 административно-производственных зданий. Приведены в негодность 298 жилых квартир, в том числе 163 в частных домовладениях, в которых проживало 353 семьи с общим количеством 1228 человек.
Выведены из строя энергоснабжение, газоснабжение и частично нарушена канализация прилегающего района.
В связи с этим вынуждены были отключить газ из 554 жилых домов (5792 квартиры). Отключено также 82 коммунально-бытовых предприятия и 39 котельных установок.
По состоянию на 10 часов вечера 13 марта из района затопления было эвакуировано 800 чел. и 117 пострадавших. Извлечено 25 трупов, в числе которых 4 мужчин, 19 женщин и двое детей. 15 трупов не опознаны. По опросу пострадавших предполагается, что под завалами домов находится еще часть трупов. Из 15 неопознанных некоторые извлечены из сгоревшего автобуса, который ехал из Дымера. Через Дымерский райисполком устанавливается личность этих людей.
Для ликвидации последствий затопления привлечены воинские части Киевского гарнизона, части войск МВД, пожарные команды, милиция, строительные организации, общественность города и необходимая техника.
К 10 часам вечера 13 марта население, дома которого подверглись затоплению, было размещено в зданиях трех школ и клуба четвертой обувной фабрики. Организовано питание этих людей, медицинское обслуживание и оказана помощь в одежде […]
Витяг з інформаційного повідомлення голови КДБ при РМ УРСР В. Нікітченка в ЦК КП України про настрої жителів м. Києва після катастрофи в Бабиному Яру. [м. Київ] 14 березня 1961 року.
Совершенно секретно
В связи с катастрофой в Подольском районе г. Киева органы госбезопасности проводят необходимые агентурно-оперативные мероприятия по выявлению лиц, пытающихся использовать этот факт в антисоветских и провокационных целях. Одновременно нами усилен контроль за почтовой перепиской, особенно исходящей за границу.
За прошедшие сутки антисоветских и провокационных проявлений не выявлено. В органы госбезопасности поступили материалы о реагировании жителей города Киева на эту катастрофу.
Некоторые сотрудники Министерства строительства УССР, организации которого производили работы по намыву пульпы, узнав, что прокуратура ведет расследование по этому факту, пытаются представить причину катастрофы как стихийное бедствие.
По сообщению нашего доверенного лица, накануне этой катастрофы — вечером 12 марта — отдельные жители Подольского района заметили, что со стороны больницы им. Павлова начала прибывать вода. Это встревожило их и они об этом поставили в известность местные власти, но реагирования не было […]
Некоторые жители Подола распространяют слухи о возможном повторении катастрофы, так как в Бабьем Яру еще много воды.
Заместитель председателя еврейской общины Юровский заявил: «Это поднялись трупы евреев, расстрелянных немцами в период оккупации города Киева».
Среди лиц еврейской национальности, находившихся вблизи места катастрофы, имели место высказывания, что «мертвые не выдержали» и что в Бабьем Яру надо было построить памятник евреям, а не засыпать Яр.
Один из жителей города, находившийся в толпе, сказал: «Не надо было осквернять память погибших в Бабьем Яру, поэтому и случилось такое бедствие» […]
Витяг із стенограми засідання державної експертної комісії з виявлення причин аварії поблизу Бабиного Яру. Із виступу К. Шепеленка, головного спеціаліста відділу гірських та земляних робіт інституту проєктгідромеханізації, м. Москва. [м. Київ] 16 березня 1961 року.
В 1950 году перед производственниками встал вопрос увеличения вскрышных работ на Петровских заводах. Нужно было снимать 150 т. кв. м. грунта ежегодно и транспортировать на гидроотвал. Укрпромпроектом был составлен такой проект с подачей грунта в пойму Днепра, но в то время не было труб и других технических условий. К тому времени гидротехники не были знакомы с площадным намывом больших масс. По предложению производственников главный инженер треста Гидромеханизации тов. Аникеев был вызван в Киев и с работниками, производственниками решили рассмотреть и принять несколько вариантов вскрышных работ с отвалами в Бабьем Яру. После этого были составлены основные положения на стадии проектного задания. На основании этих положений был составлен технический проект […]
На этом карьере впервые в Советском Союзе рождена схема работы на пульпах с большой концентрацией грунта. Никто в Советском Союзе не работал на таких густых консистенциях […]
Витяг із стенограми засідання державної експертної комісії з виявлення причин аварії поблизу Бабиного Яру. Із виступу П. Сліпченка, директора науково-дослідного інституту організації і механізації будівельного виробництва Академії будівництва і архітектури УРСР, дійсного члена АБіА УРСР, доктора технічних наук. [м. Київ] 16 березня 1961 року
Проектная организация в данном случае решила провести эксперимент в огромных масштабах при фактической высоте сооружения, достигавшей 50 м, ниже которого размещается населенная часть города Киева […]
Я думаю, что Киевский горисполком не должен был разрешать строительство такого сооружения, висящего над городом, без достаточной гарантии в части его устойчивости […]
Основное заключается в неправильном проектном решении; не проявили должной ответственности строители. Утверждающие инстанции поступили, мягко выражаясь, беспечно, не проследили за тем, чтобы сооружение, возводимое на высоких отметках в городе, отвечало бы требованиям обеспечения безопасности населения […]
Витяг із стенограми засідання державної експертної комісії з виявлення причин аварії поблизу Бабиного Яру. Із виступу І. Побєгайла, начальника інженерного відділу управління міського архітектора м. Києва. [м. Київ] 16 березня 1961 року.
В работе комиссии я замечаю обвинения городу […] в том, что он был беспечен и согласился на складирование пульпы в овраге, но проектировщики сами не учли, что этот грунт будет храниться в жидком состоянии.
Никакая проектная организация не ставила в известность город, что будет происходить складирование жидкого грунта с хранением его в таком состоянии в течение многих лет. Проектная организация не отдавала отчет, что будет складироваться жидкий грунт на многие годы.
Горисполком проекта не утверждал, если в решении его допущена фраза о рассмотрении и утверждении проекта, то это в части отвода территории для производства работ. В части возможности складирования отвалов вскрышных работ город не возражал, но полного комплексного проекта по ведению работ никогда не получал, а следовательно не мог утверждать. Согласовывались лишь границы намыва, отметки намыва, трассы пульпопроводов, кабельных линий и др.
Витяг із пояснень групи посадових осіб Київського спеціалізованого управління «Гідромеханізація» №610 державній експертній комісії зі встановлення причин аварії поблизу Бабиного Яру. [м. Київ] 19 березня 1961 року.
При намыве отвалов в третьем отроге Бабьего Яра велся визуальный контроль за состоянием откосов дамбы, колодцев и намываемых площадей.
Проектная документация и технические условия на производство и приемку земляных и буро-взрывных работ, утвержденные Госстроем СССР от 4.IV 1959 года, никаких специальных указаний по контролю за отвалами не предусматривают.
Постанова президії ЦК КП України від 20 жовтня 1962 р. [м. Київ] 20 жовтня 1962 р.
Цілком таємно
[…] Зняти з т. Терентьєва В.О. догану, оголошену йому Президією ЦК КП України 28 березня 1961 року за допущену безконтрольність при провадженні робіт по гідронамиву в Бабьєму Яру, незабезпечення належного технічного керівництва цими роботами, серйозні недоліки в доборі кадрів і низьку виробничу дисципліну в організаціях тресту «Укргідроспецбуд».
Секретар ЦК КП України (підпис) М. Підгорний
Постанова президії ЦК КП України від 10 вересня 1963 р. [м. Київ] 10 вересня 1963 р.
Цілком таємно
[…] Зняти з т. Давидова О.Й. сувору догану, оголошену йому Президією ЦК КП України 28 березня 1961 року за відсутність контролю з боку міськвиконкому та його управлінь за якістю виконуваних робіт по гідронамиву в Бабиному Яру.
Секретар ЦК КП України (підпис) П. Шелест