Для мене особисто Анн Брассер, колишня очільниця Парламентської асамблеї Ради Європи, яку мені випала честь знати особисто, є взірцем європейського політика: ерудована, досвідчена, завжди готова до дискусії, наділена неабиякими дипломатичними здібностями, жорстка і вимоглива, коли йдеться про обстоювання загальнолюдських і європейських цінностей. Вона улюблениця журналістів, бо ніколи не ховається від спілкування з ними. Перебуваючи на посаді президента ПАРЄ, вона запровадила практику неформальних зустрічей з журналістами. Ми з колегами знали, що зранку в останній день сесії ПАРЄ у кабінеті Анн Брассер на нас чекають свіжі круасани, гаряча кава і відверта розмова, під час якої президент асамблеї відповість на всі, навіть незручні наші запитання. За професійні якості Анн Брассер поважають не лише колеги по ліберальній партії, а й політичні опоненти. Вона ніколи не демонструє своїх антипатій відкрито і глибоко переконана, що найскладніші політичні питання можна вирішити через переговори і діалог. Напередодні Міжнародного жіночого дня Анн Брассер люб’язно погодилася відповісти на запитання «УК».
Гендерна дискримінація через інтернет
УК: Пані Брассер, сьогодні ви активно займаєтеся кампанією Ради Європи проти мови ненависті онлайн, зокрема щодо жінок. Чому це питання виявилося актуальним для Європи?
— На початку цього року мене номінували послом кампанії РЄ «Стоп ненависть». Один із її головних аспектів полягає в тому, щоб привернути до цієї проблеми увагу молоді, навчити її розпізнавати і боротися з мовою ненависті в інтернет-мережах. Цьогоріч ми хочемо порушити тему сексистських висловлювань онлайн, які не лише підривають загальнолюдські права жінок і дівчат, а й можуть чинити негативний вплив на їхнє життя. Нині понад 3 мільярди людей користуються соціальними медіа, і вважається, що в інтернеті людина може діяти анонімно, не переймаючись наслідками своїх дій. Це призвело до ствердження почуття безкарності й до стрімкого поширення такого явища, як переслідування жінок у мережі. Поки що законодавча практика боротьби з сексистськими образами онлайн в Європі доволі недосконала. Лише Франція і Бельгія ухвалили юридичне визначення сексизму, а «сексистська мова ненависті» як юридичний термін міститься в законодавстві лише кількох країн. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядав справи щодо гомофобних і расистських висловлювань, проте досі жодної справи, пов’язаної із сексистською мовою ненависті, до ЄСПЛ ще не надходило. У національних судах справи, пов’язані з цим явищем, вважають менш серйозними, ніж ті, причинами яких стають загальновизнані форми мови ненависті.
УК: Хто зазвичай стає мішенню для сексистських образ онлайн?
— Об’єктом мови сексистської ненависті може стати будь-яка жінка чи дівчина. Дослідження показують, що кожна четверта жінка віком від 18 до 24 років ставала мішенню для переслідувань онлайн чи стикалася з сексуальними переслідуваннями в мережі, у тому числі від своїх колишніх партнерів. Представниці мас-медіа, жінки-блогери, правозахисниці, актриси, тобто ті представниці жіноцтва, які є найпомітнішими в онлайн-просторі, найчастіше стикаються із сексистськими образами в інтернеті.
Мішенню може стати кожна
УК: Жінки-політики також стають жертвами таких переслідувань?
— Звичайно, жінки-політики, котрі перебувають у центрі уваги, часто стикаються з коментарями сексуального характеру, пов’язаними з тим, як вони вдягнені, який вигляд мають, як поводяться і яку політичну позицію обстоюють. На щастя, упродовж моєї політичної кар’єри я ніколи не ставала мішенню для сексистських закидів. Проте надмірна увага завжди була прикута до мого вбрання. Якщо в чоловіків-політиків увагу привертає тільки один предмет одягу — краватка, то в жінок — чомусь увесь ансамбль. Багато жінок у політиці повинні витримувати справжні битви проти сексизму. Наприклад, представниці британського парламенту Стелі Крісі через Твіттер погрожував з∂валтуванням чоловік, якому не сподобалася ідея надрукувати портрет письменниці Джейн Остін на банкноті. Зрештою його засудили за це до позбавлення волі терміном на 18 тижнів. Проблема сексистських вербальних переслідувань полягає не в тому, наскільки ти як політик товстошкіра в очах публіки. Проблема в порушенні основоположних прав людини на недискримінацію та гідність.
УК: Як Рада Європи може боротися з мовою сексистської ненависті онлайн?
— Передусім цю проблему мають визнати уряди та громадськість. Саме тому РЄ назвала боротьбу з гендерними стереотипами, упередженням та сексизмом як формою мови ненависті своїм пріоритетом у Стратегії гендерної рівності на 2014—2017 роки. Сексизм зазвичай іде поряд ще з одним негативним явищем — насильством щодо жінок. Стаття 12 Стамбульської конвенції РЄ зобов’язує сторони вживати усіх необхідних заходів, щоб «сприяти змінам соціальних та культурних моделей поведінки жінок і чоловіків для викорінення упереджень, звичаїв, традицій, які ∂рунтуються на ідеї неповноцінності жінок та стереотипних ролях жінок і чоловіків». Нині 20 країн-членів РЄ ратифікували цей важливий юридичний документ, який криміналізує всі форми насильства проти жінок. І я сподіваюся, що й інші країни, у тому числі й мій рідний Люксембург, наслідуватимуть цей приклад.
За права ще треба боротися
УК: Ми сьогодні відзначаємо Міжнародний жіночий день, який було започатковано сто років тому. Ви вважаєте, що проблема прав жінок у Європі сьогодні так само важлива?
— Безперечно, за останні сто років досягнуто величезного прогресу в усіх сферах прав жінок: право обирати й бути обраною, змога поєднувати родинні обов’язки та професійне життя, участь у ринку праці та прийнятті політичних рішень. Проте багато чого ще маємо зробити. Наприклад, усунути гендерні стереотипи, глибоко вкорінені сексистські погляди і соціальні стереотипи щодо ролі жінок і чоловіків у суспільстві.
УК: На вашу думку, в яких сферах повсякденного життя чи кар’єри права жінок нині порушують?
— Наведу приклад зі сфери доступу жінки до правосуддя. Останні дослідження ЄСПЛ з цього питання вказують на малу кількість звернень від жінок. Це свідчить про наявність перешкод, з якими вони стикаються у сфері правосуддя на національному рівні. Жінкам часто бракує обізнаності, ресурсів і впевненості для того, щоб шукати юридичного захисту своїх прав. А це важливо, особливо тоді, коли жінки стають жертвами насильства.
Гендерна нерівність у питанні заробітної платні між чоловіками та жінками є ще однією важливою проблемою. У 2015 році в країнах ЄС рівень погодинної оплати праці для жінок був у середньому на 16,3 відсотка нижчим, ніж для чоловіків, які виконували той самий обсяг роботи чи обіймали ту саму посаду. Думаю, що в країнах-членах РЄ, які не входять до складу ЄС, ситуація не набагато ліпша.
Іншим викликом сьогодення є досягнення балансу в участі жінок і чоловіків у політичному чи громадському житті, в органах, які приймають рішення. РЄ радить урядам країн-членів стежити за тим, щоб представництво і жінок, і чоловіків не було нижчим, ніж 40 відсотків. Проте насправді зміни мають відбутися не завдяки запровадженню квот, а завдяки еволюції менталітету політичного істеблішменту. Ті жінки, які вже потрапили в політику на виборні посади, повинні стати рольовими моделями і заохочувати та допомагати іншим жінкам наслідувати їхній приклад.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Анн БРАССЕР, люксембурзький політик. Вищу освіту здобула в Німеччині, вивчала психологію. У 1975–1976 рр. працювала психологом у технічній школі і коледжі для хлопчиків у м. Еш-сюр-Альзетт і очолювала службу соціальної допомоги при Генеральній прокуратурі. 1975 року її обрали до міської ради Люксембурга. З 1979 року — член Палати депутатів Люксембургу. У 1980—1994 рр. очолювала Асоціацію жінок-лібералів. Була міністром національної освіти, професійної освіти та спорту. Входила до складу делегації Люксембургу в ПАРЄ. З 2014-го по 2016 рік — президент ПАРЄ.
Ми в Google+