ГОСТРА ТЕМА

Борговий клубок перетворив житомирян у заручників монополістів

Нинішнього літа житомиряни хронічно потерпали від безводдя через періодичне «обмеження енергопостачання» місцевого водоканалу, причиною якого стали борги перед енергетиками. Втім, звинувачувати останніх в егоїзмі та бездушності не доводиться, бо якщо на початок року сума заборгованості перед ними становила «лише» 5,9 млн грн, то на 1 серпня вона зросла майже втричі — до 16,4 млн грн. Варто нагадати, що згідно з єдиними для всіх правилами, «Житомиробленерго» здійснює попередню оплату заявлених обсягів електроенергії. Отож енергетики за рахунок власних обігових коштів і навіть залучених банківських кредитів розплачуються за своїх боржників, що аж ніяк не спонукає до миру з ними. Особливо з урахуванням того, що заборгованість водоканалу не зменшується, а щомісячно приростає на 1,5-2 млн грн.

Звідси напувають Житимор. Фото  Віктора ШПАКА

Доборолись  до самого краю…

За словами технічного директора «Житомирводоканалу» Леоніда Башинського, у підприємства відсутні кошти для розрахунку з енергетиками. Адже діючі тарифи, затверджені ще у березні 2009 року, нині відшкодовують лише 66% і 79% фактичних витрат на водопостачання і водовідведення відповідно. Тож без приведення вартості цих послуг до економічно об∂рунтованого рівня підприємству не вижити. тому нині доводиться лише «подовжувати існування», заощаджуючи на всьому, крім якості питної води, та боротися  зі своїми злісними боржниками.

Щодо першого, то завдяки впровадженню комплексу енергозберігаючих заходів споживання електроенергії «Житомирводоканалом» порівняно з 2005 роком скоротилося майже на чверть. Однак вартість значно меншої кількості кіловат-годин виливається… у вдвічі більшу суму. Тим часом майже 40% вже доведеної до питної якості води втрачається у зношених і аварійних водопровідних мережах, на заміну яких постійно бракує коштів.

Не менш гостра ситуація з боржниками. Складно зрозуміти, як за майже стовідсоткового рівня оплати послуг населення зуміло заборгувати… майже 13 млн грн! Як виявляється, левова частка цього боргу (9,6 млн грн, або 74,4%) припадає на 8,2% власників особових рахунків, які боргують в середньому по 1128 грн. Інакше кажучи, все місто періодично залишається без води з вини лише кожного тринадцятого житомирянина.

Нагальність законодавчого врегулювання проблеми злісних боржників диктується як економічною необхідністю, так і прямим обов’язком держави забезпечувати конституційні права й соціальні гарантії громадян. Адже який сенс витрачати мільярди гривень на фінансування житлово-комунальних субсидій для малозабезпечених співвітчизників, якщо вони разом із дисциплінованими платниками послуг залишаються без води і тепла з чужої провини?

Платити  чи переплачувати?

Якщо оцінювати роботу найбільших водоканалів області за фактичною собівартістю постачання води, то житомиряни є безсумнівними лідерами. У них цей показник у 1,3–1,7 раза нижчий, ніж у Новограді-Волинському, Бердичеві чи Коростені. Це найкраще підтвердження того, що фінансові проблеми підприємства зумовлені аж ніяк не поганою роботою його колективу, а насамперед невідповідністю діючих тарифів їх фактичній собівартості.

Відповідно з чинними нормами закону, різницю має відшкодовувати орган влади, який затвердив такі тарифи. На жаль, цю вимогу ігнорують у всіх великих містах області за винятком Коростеня, де діє 100% тариф на водопостачання. В результаті кубометр питної води тут коштує найдорожче –4,54 грн, що вдвічі більше, ніж у Житомирі. Завдяки цьому коростенці мають змогу поступово модернізувати свій водоканал, а тим часом у Житомирі підраховують збитки від… господарської діяльності, що торік склали 17 млн грн, а за шість місяців цього року –10,7 млн грн. Зрозуміло, таких коштів у бюджеті міста немає, а тому залишається сподіватися лише на допомогу держави, яка в 2009 році вже стала фінансовим донором, що допоміг водоканалу розпочати 2010 рік без боргів перед енергетиками.

Однак близькі на той час чергові вибори міського голови і депутатів міськради аж ніяк не сприяли перегляду тарифів, а передача повноважень із їх затвердження Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України нині фактично паралізувала цей процес. За словами керівництва Житомирського водоканалу, ще на початку травня всі потрібні для затвердження нових тарифів документи було відправлено до столиці. Неважко спрогнозувати, що навіть якщо їх розглянуть найближчим часом, то вони аж ніяк не будуть стовідсотково відшкодовувати фактичні витрати. І якщо вину за затягування цього процесу торік ще можна було перекласти на колишній склад органів місцевого самоврядування, то нині відповідальність має нести держава, – не лише моральну, а й матеріальну, бо інакше більшість водоканалів збанкрутують.

Однак питання в тому, аби цей виняток знову не перетворився на правило. Надто вже довго на місцях живуть із переконанням, що «у верхах» нікуди не подінуться і надалі відшкодовуватимуть різницю в тарифах, аби вчергове врятувати житлово-комунальну галузь. Проте навіть нефахівцю зрозуміло, що кошти з Держбюджету мають спрямовуватися не на покриття збитків працюючих у ринкових умовах підприємств, а на докорінну реконструкцію галузі, без чого споживачі ще довго змушені будуть переплачувати за втрачену в дірявих трубах воду та обігрів землі теплотрасами взимку.

Ілюзія благополуччя?

Гріх було не поцікавитись рівнем тарифів на послуги водопостачання і водовідведення для населення в найближчих до Житомирщини областях. За винятком Вінниці і Києва, вони істотно не відрізняються від житомирських. І якщо в столиці дещо нижчу вартість водопостачання і водовідведення можна пояснити потужнішими фінансовими можливостями місцевого бюджету, то феномен Вінниці спочатку здивував. Лише після з’ясування того, що у місті тарифи для ІІ групи споживачів (бюджетних установ, бізнесових структур, промислових підприємств) майже уп’ятеро вищі, ніж для населення, ситуація стала зрозумілою. До речі, за такою методою перекладання витрат на чужі плечі пішли в Рівному і Чернігові. От лише неважко спрогнозувати, що рано чи пізно це вдарить бумерангом насамперед по найменш соціально захищених групах населення, адже завищені тарифи на комунальні послуги закладаються до ціни вироблених у цих містах товарів, включаючи хліб і молочні продукти…