У ранньому дитинстві я вважала, що мені пощастило. Я мала чотирьох хрещених — двох матерів і двох батьків. У тата було двоє найкращих друзів, з якими він виріс, у мами — подруга шкільних років, яку вона бачила своєю кумою. Другою ж хрещеною матір’ю стала моя рідна тітка — татова сестра. Це вона найдовше тримала мене під час церемонії хрещення, тому що тільки в неї на руках я заспокоювалась і переставала плакати.
Звичайно, дитина не розуміє справжньої ролі духовних батьків. Для неї це, перш за все, увага і подарунки на свята. Але кровні батьки дитини мають усвідомлювати всю відповідальність, яка буде покладена на тих, кого вони обрали хрещеними батьками свого маляти. Вони мають стати найближчими для дитини після її рідних. Спілкуватися зі своїм хрещеником, спостерігати за його вихованням, допомагати йому, в першу чергу, духовно розвиватися, обирати свій шлях у житті. Виховувати підопічного у християнському дусі. Духовні батьки мусять бути прикладом для дитини, а вона в свою чергу повинна допомагати їм у старості. На жаль, мало хто замислюється над цими простими істинами, обираючи кумів.
Сталося так, що мій батько пішов із життя зовсім молодим — йому не виповнилося і 27 років. Страшна хвороба забрала його у мене, семирічної дівчинки. Минуло вже багато років, але цей невимовний біль утрати, сум та туга за татом живі у серці. Мама залишилася сама з двома дітьми, молодшому брату було всього два роки. І, можливо, саме тоді нам найбільше була потрібна чоловіча підтримка — підтримка моїх хрещених батьків, духовна — яку вони колись обіцяли надавати мені, матеріальна — якої так потребувала моя мати. Але разом із батьком дуже скоро з мого життя пішли і ті, кого я називала словом «хрещений». Знаю від знайомих, що в них усе добре, вони мають роботу і власні сім’ї, але наш з ними духовний зв’язок розірвався назавжди.
Звичайно, з часом наше життя налагодилось. Мама вийшла заміж вдруге за дуже гідного чоловіка, народився ще один мій брат. Нині у нас дружна щаслива родина. А нещодавно я отримала ще один доказ того, наскільки ретельно потрібно обирати хрещених. Цього разу в наші відносини з нею, найкращою маминою подругою, втрутились не фатальні життєві обставини, а банальне матеріальне питання. Інколи через великі гроші люди забувають про друзів, хрещеників і те, ким вони були для них. Йдуть в небуття роки взаємної підтримки, поваги… Це — як ніж у спину. Проте завжди зі мною моя тітонька, моя справжня хрещена мати…
...Кожному з нас знайомі історії, коли найрідніші люди стають ворогами, а чужі рятують життя випадковим знайомим. Показовою для мене є і бувальщина, яку мені одного разу розповіли. Під час Великої Вітчизняної війни до шестимісячної дівчинки, хворої на тиф, яка перебувала однісінька в хаті (батько переховувався від німців і приходив до неї лише вночі, а інші члени родини перебували у лікарні), щодня навідувалася з іншого краю села далека родичка. А хрещена мати, що жила у хаті навпроти, жодного разу не прийшла. Боялася заразитися.
Мабуть, духовна єдність людей таки сильніша за всілякі почесні звання. Вона об’єднує їх незалежно від статі, кольору шкіри, родинних зв’язків, віросповідання та місця проживання.