Великий барвистий натовп заполонив приміщення, ніби річка, котра вийшла з берегів і розтеклася навсібіч. У вирі закрутило стільці, що скромно тулилися під стіною, і прибиральницю зі шваброю та відром, і молоду матусю з немовлям на руках… Під кабінетами спеціалістів утворилися живі мурашники, тож розібратися — хто по запису, а хто в «живій» черзі і чи є шанс потрапити до лікаря, — практично неможливо.
Утомлена працівниця реєстратури стала мимовільною учасницею кількагодинної «прес-конференції», в якій «заїло пластинку», тому запитання-відповіді йшли по колу:
— Де взяти бланки для довідок форми 086-о про стан здоров’я?
— У кабінеті 317, потім потрібно йти у колишню роздягальню, де медсестри занесуть вам дані про щеплення.
— А як потрапити на огляд?
— Приходьте завтра о 7.30 і отримаєте талончики до лора й невролога.
— А як потрапити до хірурга?
— По запису, але до кінця тижня уже все зайнято.
— А окуліст як приймає?
— Там один фахівець у відпустці, у другого вже все розписано; ідіть запитайте у медсестри, як вони планують робити огляд випускників…
«Могли б написати це все в оголошенні, щоб не розповідати без кінця одне й те ж!» — прокоментував ситуацію один із татусів.
Так, батьки супроводжують своїх дорослих дітей, котрі, склавши ЗНО, ринули в поліклініки по медичні довідки. Присутність ще одного члена родини пришвидшує процес: одні тримають місце в черзі, другі спускаються в аптеку, бо забудькувате чадо не купило рукавички для огляду, треті «виловлюють» дільничного лікаря…
Отже, спочатку бланки. Торік у пресі було повідомлення: «Міністерство освіти і науки спільно з Міністерством охорони здоров’я розпочнуть процес оптимізації видачі медичних довідок для вступу у ВНЗ та покращення медичного обслуговування студентів». Ці наміри вилилися у необхідність подавати в прийомні комісії вишів довідки про здоров’я чомусь тільки в оригіналі, котрий до того ж, за словами шкільної медсестри, вважають дійсним усього місяць. Подаєш документи у п’ять навчальних закладів — мусиш мати п’ять форм 086-о з «мокрими» печатками. Навіщо така довідка навчальному закладу, студентом якого абітурієнт не стане, — загадка. Однак усі слухняно набирають по півдесятка папірців...
Наступного дня зранку радісно отримуємо два талончики. І міркуємо, як встигнути між прийомами фахівців: у запасі всього 25 хвилин. У реєстратурі переконані, що цього достатньо. Насправді ж у призначений час зайти до лікаря не вдалося, оскільки з попередніми пацієнтами вийшла якась затримка. Потім, відсунувши всіх, до кабінету увірвався чийсь пронирливий дідусь і довго щось з’ясовував. Урешті-решт до другого лікаря точно не потрапили б. На щастя, у нього теж черга рухалася із затриманням…
Під кабінетом одного з потрібних фахівців — порожньо.
— Ви по запису? — суворо запитала медсестра.
— Ні, бо на весь тиждень у вас усе заповнено! — відповідає хлопець.
— То записуйтесь на наступний!
— Але ж у вас зараз нікого немає, огляньте мене! — благає юнак. І, почувши категоричну відмову, не розуміє: навіщо така «принциповість»… Адже окуліст, приміром, прийнявши величезну чергу хворих по запису і відпрацювавши свою зміну, у другій половині дня почала приймати випускників у «живій черзі». І всі їй були дуже вдячні, адже розуміли, що лікар з медсестрою також страшенно втомилися…
Перші самостійні кроки випускників — це й перші життєві уроки. Як молодь їх засвоїла і що для себе винесла, побачимо вже в недалекому майбутньому, коли прийдемо на прийом до молодого фахівця…