Помиляються всі, навіть судді й представники правоохоронних органів. Особливо коли на них тиснуть терміни, а громадськість вимагає якнайшвидшого результату. Часто представники громадськості, не бажаючи розуміти, що якісне слідство неможливо провести за кілька днів, вимагають результату вже і зараз. З іншого боку, тисне й керівництво, наказуючи пришвидшити терміни. Щоб задовольнити їхні вимоги, правоохоронці вдавалися до такого ганебного явища, як вибивання показів, катувань і фальшування доказів. У підсумку за ґрати потрапляли безневинні люди, які фактично не мали змоги довести свою правоту.
Щоб виправити цю ситуацію, юристи розробили законопроект, який дасть шанс оскаржити несправедливий вирок суду. Які зміни пропонує цей документ, дізнавався «Урядовий кур’єр».
Зламані долі
На переконання правників, в Україні чимало людей, щодо яких винесено неправосудні вироки. Як приклад юристи наводять справу Олександра Рафальського, звинуваченого у вбивстві п’ятьох людей. Він отримав довічне ув’язнення. Спочатку за зняття з нього підозр міліціонери вимагали 50 тисяч доларів, сказавши: даєш гроші — тебе відпускають, як ні — то ні. Події відбувалися в 2000 році, й це були дуже великі гроші. Рафальського били гумовими кийками, катували електричним струмом, стріляли над головою холостими патронами, вивозили до лісу копати собі могилу тощо. Та попри ці нелюдські знущання Олександр так і не зізнався у вбивстві й не підписав явку. Однак його таки засудили. За словами матері, під тиском міліції проти нього свідчили інші затримані. Проте перебуваючи у СІЗО, Олександр Рафальський помер.
«До прикладу, справа Андрія Богомола, яку розглядають у Харкові за новими обставинами, — розповідає голова ГО «Майдан — громадський контроль» Віктор Колбанцев. — Так-от, батько Андрія був підприємцем. Коли сина заарештували, його звинувачували у двох злочинах, яких він не скоював. У нього є алібі, докази. Проте з родичів Андрія вимагали 200 тисяч доларів. Можу перелічувати багато справ, де ситуація така: не дав грошей — іди у в’язницю. Здебільшого справи фальшують однаково. Тож усе зводиться до явки із зізнанням».
Проте місяць тому Верховний Суд ухвалив постанову, згідно з якою явка із зізнанням — уже не доказ у суді, на підставі якого можна обґрунтовувати обвинувачення. У більшості справ, за спостереженнями правозахисників, немає знаряддя злочину, відбитків пальців. У людини надійне алібі, проте є явка із зізнанням, яка може мати наслідком засудження. Більшість людей, які потрапляють у систему, ламаються: тортури витримувати дуже важко. Фактично в міліції вибивали явку із зізнанням, ніхто не зважав на те, що людину катували, били, знищували як особистість. І суди на це заплющували очі.
«Як адвокат веду багато справ і дійшов такого висновку: людей, які скоїли злочини і їх за це посадили, одиниці. Здебільшого у місця позбавлення волі потрапляють бізнесмени чи люди, які комусь заважали, чи ті, хто не заплатив грошей, коли їх заарештували, — каже Віктор Колбанцев. — Новий КПК в частині того, щоб саджати за ґрати невинних, трохи ускладнює цю процедуру. Але ж нічого не змінилось: як саджали невинних, так і саджають. І хоч у тебе надійні докази, ніхто не хоче нічого робити. Тому що це система».
Кара за чужий злочин
Щоб змінити цю ситуацію, й було розроблено законопроект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний виклик)» № 2033а. Цей документ передбачає процедуру перегляду справ не лише за новими обставинами, як це можливо тепер. «Мені вкрай важко говорити про те, як виправити ситуацію щодо неправомірно довічно ув’язнених, тому що ми обтяжені такою позицією: в Україні є судові вироки, що набули законної сили, які неможливо оскаржити, бо чинний принцип незмінності судових рішень, — каже експерт Центру політико-правових реформ Олександр Бончук. — Але ми взялися за підготовку відповідного законопроекту, який уже ухвалено в першому читанні (2033а).
Фактично рішення тільки за парламентом. Щоправда, Верховна Рада ухвалила так званий закон Надії Савченко, що перекреслив можливість ухвалення цього важливого законопроекту. А все тому, що свого часу суспільству сподобалося, що за законом Савченко без будь-яких процедур автоматично майже вдвічі зменшили термін позбавлення волі, бо люди на час розслідування чи розгляду справи в суді перебували в СІЗО. Проте потім цей закон зазнав критики, було звільнено із в’язниць чи з-під варти осіб, які скоїли страшні злочини. Тому тепер політики побоюються ухвалювати законопроект —№ 2033а. Це, скажімо так, політичне побоювання».
З юридичної точки зору деякі правники остерігаються: наскільки ухвалення законопроекту відповідатиме принципу незмінності судових рішень. Спростовує цей юридичний аргумент висновок експертів Ради Європи від 10 лютого 2017 року. У ньому йдеться, що процедура, передбачена законопроектом —№ 2033а, відповідає європейським стандартам. Тобто закиди, що це може суперечити принципу стабільності судових рішень, несправедливі й необ’єктивні. Експерти Ради Європи стверджують: якщо законопроект ухвалять, то він відповідатиме європейським стандартам. У цьому висновку вони рекомендують застосовувати норми закону не лише щодо довічно ув’язнених, а й щодо тих, хто отримав термін за особливо тяжкі злочини.
Також вони пропонують: якщо осіб визнають незаконно засудженими, варто передбачити можливість відшкодування шкоди від держави. На думку європейців, ці зміни поліпшать законопроект.
«Україна обирає шлях гуманізації кримінально-виконавчої системи, і новим законопроектом про пенітенціарну систему запроваджується можливість умовно-дострокового звільнення для довічно ув’язнених, — зазначає адвокат Тетяна Панасенко. — Уперше за роки незалежності помилувано довічно ув’язненого і звільнено людину за рішенням суду через хворобу. Але виникає закономірне запитання: що залишається тим, хто десятиліттями доводить свою невинуватість і намагається отримати справедливе судове рішення? Вони дуже гостро відчувають несправедливість, оскільки пройшли жорна системи. Нині законодавство пропонує їм помилування. Тобто вони повинні відбути 20 років покарання і визнати свою провину, чого не можуть зробити, бо не скоювали злочинів.
Інший варіант — умовно-дострокове звільнення. І в цьому разі необхідно відбути не менш як 20 років покарання і ставати на шлях виправлення. Але ж про що йдеться, якщо людина відбуває покарання за чужі злочини? Саме тому нам необхідний механізм виправлення судових помилок, щоб допомогти цим людям і зняти з них тавро вбивць. Для цього й напрацювали законопроект, який запроваджує механізм перегляду справ і виправлення судових помилок. Тим паче, що цей перегляд може відбуватися під контролем нового Верховного Суду».
Такі потрібні новації
Що ж пропонує законопроект № 2033а? Передовсім це надання можливості перегляду вироку не лише довічно ув’язненим, а й усім засудженим за скоєння особливо тяжких злочинів. Ідеться про довічне позбавлення волі, призначене за незакінчений злочин, тобто підготовку та замах. Також передбачається можливість подання скарги, якщо покарання у вигляді довічного ув’язнення суд призначив, не навівши обґрунтування неможливості призначення покарання на визначений строк. У скарзі можна наводити одну або кілька таких обґрунтованих підстав.
Скаргу на обвинувальний вирок у справі про особливо тяжкий злочин має право подати засуджений за скоєння особливо тяжкого злочину, який відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі або на певний строк. Також це може зробити законний представник або захисник засудженого.
Подання скарги на вирок не зупиняє виконання вироку.
Докази, не подані або з якихось причин не досліджені в суді, згідно із законопроектом, слід зазначати у скарзі. Не обов’язково вказувати причини, чому їх не подали або не дослідили раніше. До скарги слід додати копію обвинувального вироку, який набрав законної сили, вироки та ухвали судів апеляційної й касаційної інстанцій. За наявності надають і постанови Верховного Суду в кримінальній справі, а також оригінал або копії інших документів, що підтверджують наявність підстав для подання скарги.
Довічно ув’язнені чекають на ухвалення цього законопроекту. Адже відбувати покарання за злочин, до якого не маєш жодного стосунку, неприпустимо.
Катерина БРАТКО
для «Урядового кур’єра»
НА ЧАСІ. Уже майже два роки діє спрощений судовий порядок, розроблений Міністерством юстиції, за яким свідоцтва про народження отримали понад 21 тисяча українців, які з’явилися на світ на окупованому Донбасі й Криму. Тож ця процедура довела ефективність.
Адже визнання свідоцтв про народження чи смерть, виданих в ОРДЛО, було б помилкою. Не варто забувати про практичний аспект проблеми. Без офіційної співпраці з окупаційною владою Криму та ОРДЛО неможливо буде встановити автентичність документів. Це призведе до підробок, зміни ідентичності особи, викрадення дітей. Наприклад, бойовик «ДНР», який захоче нового життя, отримає від співучасника «свідоцтво про смерть» у «ДНР» і виїде в Росію чи на контрольовану територію з новими документами. Або можна за хабар отримати свідоцтво про народження на чужу дитину, легалізувати його в Україні й викрасти її в батьків.
«Наші громадяни, які проживають на окупованих територіях, мають право отримати єдині легітимні українські документи, — каже Сергій Петухов. — Вони активно користуються цим правом. Обов’язок України — максимально спростити порядок отримання цих та інших документів і зробити цю процедуру доступною або навіть безкоштовною».
Ми в Google+