Донині український медик у звичайній комунальній поліклініці чи лікарні може сумлінно працювати і заробляти ну, скажімо, чотири тисячі гривень. А може взагалі не паритися — й отримувати ту саму суму. Де мотивація? Навіщо йому бути ввічливим із пацієнтом, витрачати власний час і гроші, аби навчитися новим методикам чи передплачувати якісний медичний журнал, зрозуміло, англомовний?
«Справжнього лікаря прогодує народ, а погані нам не потрібні» — сказав колись товариш Семашко. От і на нашому нерегульованому ринку медичних послуг це виглядає так, що лікар змушений заглядати в гаманець пацієнта. Такий собі, як влучно сказав експерт Реанімаційного пакету реформ лікар Олександр Ябчанка, «жебрак-стайл». З іншого боку, якщо порахувати всі «подяки» від пацієнтів, мабуть, не так і погано живуть наші лікарі. А ми, кладучи конвертик із подякою до кишені білого халату, сподіваємося (а не впевнено розраховуємо) що отримаємо якісну послугу. Чи принаймні маємо надію, що з нами будуть ввічливими і вислухають.
Плюс конкуренція
Якщо двома словами описувати зміни, котрі впроваджує нинішня команда Мінздоров’я, то це — принести на наш дикий ринок медичних послуг здорові правила гри, де не радянська зарегульованість правитиме бал, а внаслідок конкуренції в лікарів з’явиться мотивація, їхній заробіток справді залежатиме від їх компетенції та вміння налагодити контакт із пацієнтом.
Одна з перших важливих змін, котру провадить МОЗ — гроші «ходитимуть» за пацієнтом: держава платитиме (в середньому — 210 гривень) лікареві первинної ланки за кожну людину. Планується, що новація стартує з 1 липня. До того часу кожен із нас на власний розсуд має обрати собі сімейного лікаря та підписати з ним декларацію. Втім, зміни можливі за однієї умови: якщо Верховна Рада до кінця травня ухвалить пакет законопроектів щодо реформування системи охорони здоров’я. Якщо ні, то з огляду на особливості вітчизняного бюджетного процесу реформа знов замре на кілька років.
Та сподіватимемося на краще. Передовсім, аби перейти на нову договірну систему, сімейному лікареві потрібно отримати ліцензію на господарську діяльність. Саме цей момент чи не найбільше спантеличував медиків: донині отримання ліцензії (тепер — аби відкрити приватну практику) було справою тривалою, заплутаною і вартісною.
«2009 року я закінчив Вінницький медуніверситет, пропрацював рік на дільниці, потім у діагностичному центрі, а відтак почав займатися отриманням ліцензії та відкриттям приватної практики. Це була складно: вимагалося виконати багато умов, котрі іноді суперечили одна другій. Скажімо, видавалася ліцензія на приміщення. Тобто якщо я захотів би змінити місце проводження практики, мені довелося відкрити вати її наново», — розповів «УК» сімейний лікар із Вінниці Сергій Макаров.
Медики стають підприємцями
Отже, спершу лікареві треба було купити чи орендувати приміщення, котре мало відповідати всім вимогам, потім відремонтувати та обладнати його за власний кошт і лише потім отримати відповідний дозвіл у СЕС. «Якщо вона робить висновок, що це приміщення не підходить — все починається спочатку. Ми з дружиною шукали підходяще приміщення півроку. Потім треба було відкрити власний ФОП, але порівняно з ліцензуванням це було просто: впоралися десь за півтора тижні. Загалом уся процедура — від рішення відкрити практику до отримання ліцензії — зайняла в мене вісім місяців».
За словами заступника міністра охорони здоров’я Павла Ковтонюка, із липня цього року умови ліцензування значно спрощуються. Основна зміна в тому, що приміщення більше не впливатиме на отримання господарської ліцензії. « Ці зміни діятимуть лише для первинного рівня, оскільки для вторинного приміщення все-таки відіграє більше значення», — каже він. Коли МОЗ озвучив цю ініціативу, почали лунати застереження: новацію підняли на кпини аж до того, що, мовляв, відтепер ніхто не заборонить лікареві практикувати хоч у підсобці чи гаражі. «Справа в тому, що ми надаємо пацієнтові право вільного вибору лікаря», — відповідає Павло Ковтонюк. За таких умов рішення будь-кого при здоровому глузді піти на прийом до медика в гараж видається малоймовірним. «Спростивши отримання ліцензії, ми одночасно збалансували процес іншим механізмом: вільним вибором лікаря. Саме через це він муситиме бути відповідальним, облаштовувати приміщення належним чином».
Якщо лікар вирішить започаткувати свою практику, то про устаткування має попіклуватися сам. «Як і в будь-якого підприємця, в нього є свої ризики і свої переваги. Ризики — всі видатки він несе сам. Переваги — платитиме менше податків, а всім доходом розпоряджатиметься на власний розсуд. Економіка виглядає привабливою: за нашими розрахунками, якщо виходити з суми в 210 гривень, то на оплату праці лікарю та медсестрам лишатиметься близько 35 тисяч гривень на місяць», — переконує Павло Ковтонюк.
Індивідуально, але в колективі
Водночас у МОЗ застерігають, що заохочуючи до приватної практики, вони не підтримуватимуть тих лікарів, котрі захочуть практикувати геть індивідуально. Законопроект це не забороняє, проте одночасно виникає ризик, що коли лікар хворітиме чи братиме відпустку, обслуговувати його пацієнтів буде нікому. Ми підтримуватимемо формат, дедалі більше поширений у Європі, коли фахівці приватної практики об’єднуються по троє, четверо, а то й по десять лікарів. Лишаються приватними, але працюють спільно, вчаться один у одного, заміняють, разом купують обладнання, економлять на рецепції та оргтехніці». Тож, коли буде створено Національну службу здоров’я, радше вона укладатиме договори на оплату саме з такими групами лікарів, аби уникнути репутаційних ризиків для системи охорони здоров’я.
Майбутніх сімейних лікарів, котрі таким чином стають підприємцями, стовідсотково потрібно навчати основам ведення бізнесу, наголошує Сергій Макаров. «Сьогодні цю функцію частково на себе беруть кафедри соціальної медицини, зокрема в нашому університеті шестикурсникам та інтернам розповідають про це. Але, безумовно, хотілось би більше. Бо це дуже важливі знання: як взаємодіяти з податковою, як працювати зі звітністю. Якщо чесно, то мені цих знань бракує й досі, і я звертаюся за допомогою до відповідних фахівців, бо заплутатися в нашому законодавстві можна легко».
Пацієнт має право обрати будь-якого лікаря сімейної практики, якому довіряє, кажуть у МОЗ. Відмовити пацієнтові лікар матиме право лише в тому разі, якщо з ним вже уклало декларації дві тисячі (це граничне число пацієнтів) людей. Крім того, за літніх пацієнтів держава платитиме за подвійним тарифом: якщо найменший (вікова група 18-39 років) становитиме 180 гривень за людину, то за пацієнта похилого віку – 360 гривень. Якщо людина прикріплена до двох поліклінік — приміром, за місцем проживання та до відомчої – то муситиме обрати лікаря в одному закладі.
«Дві години в черзі простояв до терапевта. Більше не піду», — спересердя кинув авторові цих рядків благовірний, повернувшись з районної поліклініки. «Яким чином регулюватиметься й ця проблема, що думаєте?», — спитала в Павла Ковтонюка. «Подивіться на приватні заклади. Вони вводять електронні черги, попередній запис не тому, що їх хтось змусив, а тому що думають про комфорт для пацієнтів, що платять їм гроші. Так само чинитимуть і державні заклади, якщо опиняться в конкурентних умовах».
«А ось, скажімо, йде людина додому — й вирішує дорогою заскочити до свого лікаря ? Не прийме, бо не записано?» — веду далі. «Такі випадки, звичайно, траплятимуться. Коли я вивчав цю модель у Іспанії, там теж наголошували, що такі ситуації часом бувають і відмовити своєму пацієнтові, котрий просто прийшов, лікар не може». Крім того, якщо людині стало зле, будь-який лікар, зобов’язаний зарадити: допомога в екстрених випадках, згідно з законопроектом про гарантований держпакет медичних послуг, буде безкоштовною.
УВАГА!
Докладно ознайомитися про те, як обирати сімейного лікаря, можна на посиланнями
http://moz.gov.ua/ua/portal/pre_20170119_a.html
http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20161216_b.htm