Вороги їх називали «кіборгами». І то були не комп’ютерні ігри у війну. Тоді почалася справжня війна. Сепаратист розповідав землякові телефоном: «Не знаю, хто захищає донецький аеропорт, але ми їх три місяці вибити не можемо. Пробували штурмувати, нам вломили, ми відійшли. Почали накривати «градами» — пірнають у підземні колектори. Заливаємо колектори — вони під землю. Не знаю, хто там сидить, але це не люди, це кіборги». Повідомлення з’явилося в соцмережах рік тому. Після цього поняття «кіборги» стало назвою загальною. Словом, яке назавжди увійшло в українську лексикологію і прикріпилося до захисників донецького аеропорту.

Сергій Танасов і гадки не мав, що свій бойовий досвід доведеться застосовувати на Батьківщині

Від смерті вберегла каска

Сергій Танасов (позивний «Танас») — один із тих «кіборгів». Він на війнах понад 13 років. У складі миротворчих контингентів служив в Іраку, Косово, Ліберії, Кот-д’Івуарі. Й гадки не мав, що той досвід доведеться застосовувати на Батьківщині. Найстрашнішою його війною стала війна за Україну.

Розпочинав, як і більшість бійців 79-ї окремої аеромобільної бригади, з Криму. Ті події були шоком для всіх. Ніхто не передбачав, що після «зелених чоловічків» прийдуть справжні агресори... Згодом бригаду відправили на Донбас. Сергій разом із побратимами побував у всіх «гарячих точках». Адже десантники — еліта військ, вони виживають там, де вижити неможливо. Згодом був донецький аеропорт.

— Бували дні, — розповідає Сергій, — коли обстріл супротивники вели по 22 години на добу, перепочити було ніколи. Найчастіше снарядами накривало кілька разів на добу. Коли дружина випадково дізналася, де воюю, то було що слухати.

Небагатослівний Сергій розповів свою історію — про каску. «Ось у мене в руках каска, яка врятувала мені життя, — каже Сергій-«Танас». — Бачите, в ній слід від кулі. Зберіг і кулю. Але саме цей кевларовий шолом захистив мене. Хочу сказати всім нашим бійцям: у жодному разі не нехтуйте засобами захисту — ні касками, ні бронежилетами».

Історія у фото та книжці

Історію про каску розповів боєць на презентації фотовиставки Сергія Лойка «Пекельний аеропорт».

Аеропорт справді був пекельним. Бої тривали 242 дні. Трохи менше, ніж героїчна оборона Севастополя від фашистів під час Другої світової. Перший бій відбувся 26 травня 2014-го — наступного дня після того, як у термінали увійшли бойовики. Вони заявили, що контролюватимуть аеропорт. Той день і вважається початком справжньої війни. Вона досі не завершилася, але вже стала історією.

Відобразив дні оборони донецького аеропорту журналіст Los Angeles Times Сергій Лойко. Спочатку він висловився у фотокартинах. Його виставка «Пекельний аеропорт» побувала в багатьох містах України. Своєрідну екскурсію виставкою здійснив саме Сергій Танасов, який познайомився з журналістом в тому пеклі.

— Світлини нагадали про страшні події, — каже ще один «кіборг» Олександр Терещенко. (Олександр постраждав саме під час оборони аеропорту. Він викинув гранату з окопу, де були побратими. Залишився без обох рук. — «УК»). — Фото, звісно, передають ту атмосферу. Але на картинках якось гарніше все вийшло. Повірте, в реальності все було набагато страшніше.

Сашко, як і більшість із тих, хто пройшов бойове хрещення аеропортом та війною, переконані: такі нагадування необхідні. Вони мають бути сигналом, символом, пам’яттю про те, що відбувалося.

Сергій Танасов — керівник громадської організації «Спілка військовослужбовців». Він один з організаторів фотовиставки «Пекельний аеропорт» і перший читач книжки Сергія Лойка «Аеропорт». Її презентували недавно в Києві. Очікують її в Миколаєві та інших містах. Книжка побувала навіть у Грузії. Враження від прочитаного, як розповідають, — «мурашки по шкірі».

Підручники історії часто переписують. Змінюються політичні вподобання, реалії та ставлення до певних подій. Та історія оборони донецького аеропорту, безумовно, має знайти відображення в підручниках сучасної історії України — як приклад патріотизму, мужності, самопожертви.