ПРОЕКТИ. «Донецькою Швейцарією» називають Святогір’я. Віддалене від промислових підприємств, воно є улюбленим місцем відпочинку донеччан та гостей краю. Адже тут, у курортній зоні, можна не лише підлікуватися чи просто подихати свіжим повітрям у лісах на берегах Дінця, а й ознайомитися з історичними пам’ятками. Саме тому ця територія —   один із найпривабливіших туристичних маршрутів під час Євро-2012 у Донецьку.

До маєтку — канаткою

Туристів здавна приваблюють сюди краєвиди з високого лівого берега над Сіверським Дінцем. Тут же, на горі, — зразок кубізму Івана Кавалерідзе: монументальна скульптура Артема (партійний псевдонім більшовика Федора Сергєєва). А унікальна архітектура Свято-Успенської лаври біля підніжжя гори і лабіринти печер, пробиті колись ченцями у крейдяній скелі!.. До цих цікавих пам’яток історії й культури може долучитися ще одна —   садиба князя Григорія Потьомкіна-Таврійського, зведена в Святих Горах 1842 року, адже один із проектів передбачає її відбудову. Така можливість уже розглядалася на рівні керівників Донецької області й отримала схвальну оцінку.

Євро - 2012 допоможе втілити задумане в життя. Фото автора

— За попередніми підрахунками, загальний кошторис на спорудження архітектурного ансамблю з триповерхового будинку та двох флігелів —   57 млн грн, — інформує заступник голови Донецької обласної ради Ігор Коваль. —   Сума, погодьтеся, досить солідна, і тут не обійтися без пайової участі державного й місцевих бюджетів. Але пошук потрібних коштів цілком виправданий. Адже після завершення запланованих робіт та розташування в садибі Потьомкіна історичного музею Святогірського історико-архітектурного заповідника тут щомісяця можуть побувати до 20 тисяч відвідувачів.

Не менш цікавий, за словами Ігоря Коваля, й наступний проект — канатна дорога, якою екскурсанти добиратимуться з одного берега Дінця на інший до відбудованої садиби та музею. Його розглядали в курортному містечку ще понад 30 років тому, однак це було тільки намірами. Нині ж з’явилася можливість таки реалізувати задумане. Національний природний парк «Святі Гори» передав 2 га землі під зведення садиби Потьомкіна. Вже отримано згоду Слов’янської райдержадміністрації на компенсацію парку «втрати» землі. «Сподіваємося, що питання вирішиться позитивно і будівельні роботи таки почнуться, проте за умови, що в державній цільовій програмі з’явиться відповідний рядок, —  каже Ігор Коваль. — Зараз першочергове завдання —  відчуження землі. Не хочу іронізувати, та якщо раніше князі Потьомкіни розпоряджалися тут територією на 30 тис. га і давали згоду на заснування монастиря, то тепер їхні «ідейні нащадки» самі змушені просити землю в монастиря та парку».

Повертаємо борги»

«Зовсім італійська вілла! Притулилася вона на горі і закуталася в пахучу хащу, немов пустельник, який утікає від світу. Внизу —   мирний Донець. Обігнув він виступ цієї гори і біжить далі, щоб пригорнутися до крейдяних гір монастиря. За ним озерця, суціль обійняті хмарами горіха та молодого дуба. З верхнього балкона вілли все немов на долоні — і білі скелі, і сам монастир», —   ось так згадував про своє перебування на берегах Дінця у книзі дорожніх нарисів «Святі Гори» (розділ «На дачі графині Потьомкіної»), що вперше вийшла у світ 1880 року, Василь Немирович-Данченко —   журналіст і письменник, брат відомого театрального діяча.

А коли і як уподобав ці чарівні та мальовничі місця один  з фаворитів Катерини ІІ. З’ясувалося, шмат тутешньої землі, дуже багатої лісами, в тодішньому Ізюмському повіті Харківської губернії імператриця «пожалувала» князю Потьомкіну-Таврійському у 1787 році. На землях, якими заволодів князь, був розташований і колишній Святогірський монастир, який існував тут здавна. Чому колишній? Бо 1786 року храм скасували і перевели в ранг приходської церкви. Проте саме з прізвищем Потьомкіних пов’язане відродження монастиря: з таким проханням звернувся до святійшого Синоду тодішній господар садиби Олександр Потьомкін —   і 1844 року статус Святогірського монастиря відновили.

Зведені тут у 1842 році триповерховий палац та два флігелі простояли до 20-х років минулого століття, коли приміщення зруйнували і розтягли його залишки на будівельні матеріали. До наших днів вціліли тільки залишки  фундаментів. А щоб отримати початковий вигляд «гнізда» Потьомкіних на берегах Дінця, довелося вивчити немало документів у архівах Москви та Санкт-Петербурга. Так з’явилася ідея відбудови садиби, якою вона була в ХІХ столітті: за її втілення взялася київський архітектор Галина Дядюшенко — автор проектів відбудови кількох тутешніх історичних споруд, зокрема й Успенського собору.

— Щодо розташування й загального вигляду садиби в нас тепер немає «білих плям», — розповів директор державного історико-архітектурного заповідника «Святі Гори» Володимир Дєдов. — Ми виявили та зафіксували фрагменти фундаментів, зробили науковий звіт, а відповідні організації підготували проект. Відбудовуючи храми, колись зруйновані войовничими атеїстами, повертаємо борги. З палацом Потьомкіних та ж  сама ситуація, тим паче, в урбанізованій та індустріальній Донецькій області збереглися лише одиниці подібних маєтків —   дворянських «гнізд». І відбудувавши садибу князя, ми заодно зможемо відновити весь архітектурний комплекс Святогір’я, яким він був у ХVІІ-ХІХ століттях.  Нам не вистачає тут двох об’єктів —   Преображенської церкви на маківці гори та палацу і флігелів родини Потьомкіних.

Презентація проекту комплексу «Садиба Потьомкіних в ХІХ столітті в Святих Горах» відбулася ще 2007 року. А нині, з наближенням Євро-2012, можливості  втілити задумане в життя значно побільшало, бо є намір запропонувати зарубіжним туристам ще одну родзинку Святогір’я. Передбачено, що у відбудованому палаці відвідувачам покажуть інтер’єри вітальні, спальні, домашньої церкви тощо.

ДОВІДКА «УК»

Григорій ПОТЬОМКІН (13.09.1739 —   5.10.1791) —   російський державний діяч. Дістав від царського уряду величезні маєтності в Україні: садибу в нинішньому Святогір’ї отримав незадовго до смерті —   у 1787 році. Пізніше маєток перейшов у власність Василя Енгельгардта, у сина якого був у кріпаках Тарас Шевченко. Наступними господарями стали княгиня Юсупова та один із її синів, Олександр Потьомкін, —   саме тоді й збудували палац, що проіснував тут до 20-х років минулого століття.