Василь Добош, який живе на околиці села Вонігове, що в Тячівському районі на Закарпатті, зустрічав нас біля хвіртки: однією рукою відчиняв її, а другою куйовдив  густу шерсть теляти. Бо разом з ним пильнували гостей аж семеро піврічних теличок і бичків — неначе прилипли до свого господаря, не бажаючи відходити вбік.

Поведінка тварин промовиста, однак поверхове знайомство — не для нас, бо приїхали, щоб дізнатися більше про фермера, про якого в районі кажуть, що нагадує Дон Кіхота. Вважають його одвічним борцем за правду. А насправді цей 68-річний чоловік — єдиний на кілька сіл фермер, котрий офіційно зареєстрований.

Ми ж цього жителя села на правобережжі швидкоплинної

Тереблі можемо назвати по-своєму: один у полі воїн. На такі думки наводить його біографія, у якій вмістилося стільки всього, що слухати можна годинами. Заняття змінювалися або й доповнювалися, як у калейдоскопі. Він і водій вантажівки, і бригадир колгоспної бригади, і електрозварник, і спортсмен-першорозрядник, і підприємець у торгівлі, і фермер… «Але правилом для мене весь час залишалося: не поступатися принципами та чинити по совісті», — підсумовує цю частину розмови пан Василь.

З чужих країв — додому!

Перші трудові університети проходив у Казахстані, куди його як водія доля занесла після професійного училища. Десятиліття, проведене там, вмістило й особисті події — одруження та народження доньки. «Керував рільничими бригадами, причому в одному з господарств аж сім років   поспіль. Це була не постійна, а сезонна робота. Привозив бригади працівників із Закарпаття, причому перший мій колектив складався з дев’яти осіб, а останній нараховував уже 56. Керівник господарства не уникав нагод похвалити нас за дисципліну, яка завжди була на першому місці в нашій бригаді. Як і за добрі результати», — розповідав про ті часи Василь Добош.

«Одного разу мені довелося напівжартома поборотися з кандидатом у майстри з вільної боротьби, — продовжував співрозмовник. — Я його швидко поклав на лопатки, тож він і запросив мене на тренування. Але до цього не дійшло, бо майже одразу я потрапив на першість району, потім області. І там, і там здолав суперників чистими перемогами. Ставши чемпіоном Кокчетавської області у вазі до 100 кілограмів, мав їхати на республіканські змагання, але… зупинився. Насамперед, щоб робота бригади не розладналася. Не бачив я свого майбутнього у Казахстані, де в кількох населених пунктах довкола не було жодної церкви! Поїхав звідти, хоч міг отримати трикімнатну квартиру».

Просити землю

Після повернення до рідного Закарпаття Добош планував працювати на землі. Здавалося, що ситуація в країні сприятиме цьому: горбачовська перебудова відкривала «шлюзи» для самостійного господарювання. Повіривши в компартійні гасла, у 1998-му Василь подався до… москви. За землею. Щоб її відвели без перешкод.

Поїхав разом з матір’ю, яка підтримувала сина. «Вона була бойовою жінкою, бо в житті через багато що пройшла: її чоловік, мій батько, був інвалідом першої групи, отримав поранення на війні, — продовжував Добош. — Тож і подалися ми в цк, як найвищого на той час органу влади. Розмови ніякої не вийшло. Просидів 40 хвилин, слухаючи партійного боса, а він не дав мені й слова вимовити. Щось хочу сказати, а він: «Ви слушайтє!». Через якийсь час спробував про свою проблему знову, а він — «Ви понялі, что я вам сказал! Слушайтє!». Так і не дав мені висловитися. «Ваше время истекло. Вставайте и пошли!» — диктаторським голосом завершив розмову і змусив вийти».

Через якийсь час удвох з матір’ю знову подалися до столиці срср. «До приймальні цк цього разу на прийом не потрапили взагалі. Тож пішли до президії верховної ради срср. Там чиновник вислухав, і під час довгої розмови я відповів на всі його запитання. «Знаєте, що я скажу, — заявив урешті-решт. — Було б добре, якби більше було таких людей, як ви». Порадив повертатися до Закарпаття і звертатися до облвиконкому: туди мав  надійти сигнал з москви». Сигнал до Ужгорода надійшов, але Добоша в облвиконкомі… не прийняли. Це попри те, що приїжджав туди аж 12 разів!».

«Попри декларації партійних бонз, вони опиралися тому, щоб людина була самостійним господарем на землі, — зробив висновок Василь Добош. Його мрія про землю збулася аж у часи незалежної України. Отримав 5 гектарів у постійне землекористування, як фермер. І уже чверть століття ґаздує на цьому полі.

Рухівець і… активіст церкви

У період, який передував здобуттю незалежності, Василь Добош очолював сільську організацію Народного руху України за перебудову. Брав участь у мітингах та інших заходах, які проводила районна організація НРУ. Бував на зустрічах із В’ячеславом Чорноволом, особисто був знайомий зі Степаном Хмарою, іншими політиками тієї доби… Під час знесення пам’ятника Леніну в райцентрі саме фермер із Вонігового тримав плакат з написом «Геть кривавого ідола!». Тримав міцно, попри те, що десятеро опонентів безуспішно намагалися вирвати з рук.

За минулі десятиліття Добош заслужив довір’я і православних вірян Вонігового. Понад двадцять років він член двадцятки — керівного органу релігійної громади. Жодне релігійне свято не минає без відвідування церкви, де потужним басом виспівує молитви. «Божі заповіді — мій дороговказ у житті, з ними живу, вони мене оберігають, відводять від усякого гріха».

Фермер уже давно живе і господарює один. Утримує чимале поголів’я — десять дорослих корів, сім піврічних телят, трьох дорослих бичків й одного півторарічного. Догляд за ними вимагає великої праці, самому важко поратися. На виручку приходять ті, кому і він допомагає. Коли треба скосити траву чи привезти сіно, то приїздять друзі Іван Ковач або Микола Бенца, які живуть у сусідніх селах. Якщо треба брати картоплю чи ламати кукурудзу (в нього окремі плантації), то на поміч приходять жінки. З ними фермер розраховується… молоком.

Цей продукт дає і малозабезпеченим односельцям, самотнім матерям із малими дітьми; принципово — без оплати. Сам живе з того, що виготовляє та продає сир, а також дорослих корів або биків. Також одна зі статей доходу — запліднення поголів’я корів у селі, для чого використовує своїх породистих круторогих.

Шанс на допомогу від держави

Нинішнє посушливе літо залишило фермера з мінімумом заготовленого сіна. «Його критично мало, але я сподіваюся на безсніжну зиму», — каже Добош. — Мої корови навчені пастися, якщо немає снігу. Наїдаються і яблуками, які люди в садах не встигли або не змогли зібрати».

Нині у Василя Добоша є можливість отримати значну — 5300 гривень — допомогу від держави, яку вона надає з розрахунку на кожну корову. Для цього треба подати відомості про наявних корів у державний аграрний реєстр, але треба поспішати, бо термін визначено чітко — від 1 вересня по 15 листопада. Після того, як тварин паспортизують і внесуть у держреєстр, за своїх десятьох корів фермер може отримати 53 тисячі гривень. Про це нам розповіла начальник відділу тваринництва Закарпатської ОВА Ніна Кіш.

Чи скористається фермер із Вонігового цією підтримкою від держави, залежить лише від його бажання та розпорядливості. Утім, раніше не раз доводив, що допомагати самому, як і приймати допомогу від інших, притаманне  його характеру.