Доктор медичних наук
Олександр УСЕНКО
Cорок років тому видатний учений-хірург Олександр Шалімов створив у Києві Науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної хірургії. Народившись у багатодітній родині простих селян Липецької області Росії, Олександр Шалімов реалізував головний проект свого життя саме в Києві. Йому судилося стати одним із засновників української хірургічної школи. У створеному ним інституті розроблено нові методики операцій на органах травлення, серця, а також онкологічних операцій, які раніше вважалися майже нереальними. Учні Шалімова відзначають неймовірне чуття Шефа, як вони й досі його називають, на все нове і передове.
Про те, чим живе нині інститут, котрий в Україні має статус №1 в галузі хірургії, яким бачать його майбутнє послідовники видатного лікаря, — наша розмова з учнем Олександра Шалімова, доктором медичних наук, завідувачем відділу хірургії стравоходу та реконструктивної гастроентерології Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова професором Олександром Усенком.
Майбутнє — за високотехнологічними операціями
— Олександре Юрійовичу, які завдання мають розв’язувати нині учні великого лікаря і вченого Олександра Шалімова?
— Одне з головних правил Олександра Олексійовича — бути в курсі всього нового, що існує у світовій практиці. Тільки-но десь з’являлися нові розробки, новітнє обладнання, він робив усе, щоб наш інститут його отримав. Він стимулював колег їздити по світу, вчитися, переймати досвід. До речі, серед провідних фахівців України — левова частка його учнів.
Зрозуміло, нині наші лікарі значно частіше бувають за кордоном, проходять там навчання, стажування, знають, як працюють у Європі, США. Тому мати обладнання, ліки і загалом організацію роботи високого рівня — цілком природне бажання. Якщо лікарі будуть забезпечені всіма потрібними матеріалами, вони зможуть зосередитися на безпосередній роботі — операціях. Адже, відверто кажучи, нині навіть у такій визначній установі, як наша, часто не вистачає елементарних речей, які хірурги змушені знаходити самостійно.
Однак в інституті зберегли всі ті напрямки, які впровадив Шалімов: судинну хірургію, хірургію аорти, підшлункової залози, реконструктивну хірургію шлунково-кишкового тракту. Тобто це практично всі основні хірургічні профілі, за винятком нейрохірургії. На розробках академіка Шалімова засновані операції з пересадження печінки, нирок, підшлункової залози, які проводять в інституті. До речі, наш інститут донині залишається єдиною медустановою в Україні, де виконують найскладніші операції з трансплантації печінки.
— Які шляхи поліпшення матеріального становища медичних інститутів, на вашу думку, можливі в Україні?
— Звичайно, умови державного фінансування медицини не повністю задовольняють медиків. Це стосується як фінансування науки, так і практичної діяльності. Ці питання неодноразово порушували на найвищому рівні. Установам з таким потужним науково-практичним потенціалом як наша, потрібно дати змогу самим заробляти: шляхом навчання фахівців з подальшою видачею ліцензійних документів, проведенням операцій, яких ніде, окрім як у нас, не виконують. Дороговартісне обладнання має працювати 24 години на добу, що дасть змогу заробити й лікарю, й установі, стане додатковим джерелом фінансування інституту. Але для цього потрібні зміни законодавства. Моя головна мрія — щоб кожен лікар нашого інституту мав ті можливості й умови, які доступні лікарям європейської клініки. Щорічно ми робимо понад 7 тисяч операцій, але технічних можливостей, на жаль, не достатньо.
— Чи є ще якісь шляхи зміцнення матеріальної бази?
— Потрібно вчитися заробляти й ці гроші вкладати в розвиток інституту, зокрема в розробку високотехнологічних операцій, без яких немає майбутнього. У сучасній хірургії «рукоділля» відходить на другий план. Нині техніка дає змогу робити унікальні операції без травматичних розрізів. Так, наприклад, завдяки американській хірургічній системі «da Vinci» хірург бачить ділянку, яку оперують, у 3D і багаторазовому збільшенні, а також здійснює маніпуляції, використовуючи спеціальні джойстики. Вартість такої системи — 3,5 мільйона євро, і ще 700 тисяч євро на рік знадобиться на її сервісне обслуговування. Але після операції на серці реабілітаційний період триває 2 дні замість 2 тижнів. Як наслідок, ми отримуємо збільшення кількості проведених операцій, значну економію ліків і коштів. У Росії таких апаратів 6, у світі близько 200, в Україні їх поки що немає. Звичайно, потрібно чітко прорахувати, наскільки економічно доцільна установка такого дорогого обладнання в кожній лікарні.
— Чи можуть українські клініки заробляти, приймаючи пацієнтів з інших країн?
— Це можливо. У нас в інституті працюють унікальні фахівці, які роблять те, чого ніде в іншому місці не виконують. Але для цього потрібно гарантувати якість операцій і вміти презентувати свої вміння. Окрема тема — зміна законодавства України щодо трансплантації, адже нині нам дозволено пересаджувати органи тільки від родинних донорів і за їхньої обов’язкової згоди.
— Які напрями хірургії нині найперспективніші?
— Мініінвазивні високотехнологічні операції на серці, судинах, легенях, стравоході, підшлунковій залозі, печінці і кишечнику. Але все це вимагає високотехнологічного обладнання.
Хірургія — це важка фізична робота
— Олександре Юрійовичу, ви понад 20 років оперували поряд з Олександром Шалімовим. Чи складно було працювати з ним?
— Знаєте, вчитель — не той, хто навчає, а той, у кого є чого повчитися. Більшість наших хірургів, як і я, прийшли в інститут відразу після закінчення медичного університету. Я пам’ятаю, що Олександр Олексійович на п’ятихвилинці міг шпетити свого співробітника так, що тріски летіли, але іншим образити його не дозволяв. Своїх підопічних він захищав так само затято, як і лаяв.
Головне, що ми перейняли від Шалімова, окрім відмінних професійних навичок, — це відповідальне ставлення до роботи, людей і своїх лікарських обов’язків.
Так сталося, що останню в своєму житті операцію Олександр Олексійович провів у відділенні, яким я на той час керував. На «швидкій» привезли дівчину з дуже складною політравмою, оперувати потрібно було терміново. Ми спинили кровотечу, але не могли зрозуміти, як підступитися до розірваних легенів. А Шеф якраз лежав у відділенні після зробленої йому операції. Я попросив його допомогти. Олександр Олексійович піднявся з лікарняного ліжка і пояснив, що потрібно зробити. Він до кінця операції перебував в операційній, а йому тоді було 85 років!
— А ви пам’ятаєте свою першу операцію?
— Звичайно. Я тоді навчався на другому курсі і працював санітаром у лікарні. Мені дозволили виконати апендектомію під наглядом досвідченого хірурга, і операція пройшла успішно. Але першу серйозну операцію самостійно зробив уже тут, в інституті, навіть дату запам’ятав: 7 грудня 1985 року я видалив жовчний міхур. Років через 5 роботи з’явилося відчуття, ніби я можу все. Але, набуваючи досвіду, поступово розумієш, скільки складнощів і непередбачених ситуацій може виникнути в операційній...
Протягом року я виконую 100–150 операцій. З одного боку, це просто робота. Але все-таки розумію, що хірургія — це певне таїнство, адже ти можеш робити те, чого не можуть інші.
— Ви якось готуєте себе до операції?
— Хірургія — це важка фізична робота. Лікарі стоять в операційній по 5-6 годин. А трансплантація печінки займає близько доби — хірурги, зрозуміло, змінюють один одного. Тому спортивна форма для лікаря обов’язкова.
Не вірте, коли кажуть, що хірург абсолютно байдужий до пацієнта. Кожен випадок так чи так ти пропускаєш через себе. Це величезне напруження розуму, сил, нервів, колосальні фізичні й емоційні навантаження.
А наприкінці додам: я повністю згоден з висловлюванням, що хірургія — це не професія, а спосіб життя...
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр УСЕНКО. Народився 1962 року в Києві. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту. Працював директором медичного центру «Біофармтех», заступником міністра охорони здоров’я АР Крим, заступником директора з науково-організаційної роботи Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова. Завідувач відділу хірургії стравоходу та реконструктивної гастроентерології цього інституту. Доктор медичних наук, професор.
laquo;Урядовий кур