Борис ДУЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»

В Україні проведено значну роботу щодо вшанування пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній війні. Збудовано меморіальні комплекси, видано «Книги Пам’яті України». Завдяки ентузіастам пошукової справи створюється «Електронна Книга Пам’яті України 1941–1945».

Водночас на узбіччях доріг, лісових галявинах, полях і навіть сільських городах є ще дуже багато незареєстрованих могил невідомих солдатів. Задля справедливості слід сказати, що певну роботу щодо пошуку місць поховання й перепоховання загиблих воїнів проводять ентузіасти й пошуковці всеукраїнських громадських організацій «Закінчимо війну», «Пам’ять» та інших за підтримки Державної міжвідомчої комісії з питань увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій.Займаються вони цією благородною справою за рахунок особистого часу, а часто — і власним коштом. Та їхня робота потребує державної підтримки щодо багатьох питань, зокрема перепоховання воїнів. Позитивним моментом в увічненні пам’яті полеглих воїнів є те, що Державна міжвідомча комісія зобов’язалася створити електронний реєстр жертв воєн та політичних репресій, а також реєстр їхніх поховань. Однак це потребує чимало часу й зусиль, а могили руйнує щодня і господарська діяльність, і вандали. Та найголовніше — з кожним днем стає дедалі менше людей, які можуть вказати на розміщення таких могил.

Тому, вважаю, таку важливу і благородну справу, як увічнення пам’яті полеглих воїнів, потрібно невідкладно активізувати. Йдеться про створення у виконавчих органах місцевого самоврядування списку офіційно не відомих раніше могил воїнів, а вже пізніше занести їх у державний реєстр та провести перепоховання або встановити на могилах пам’ятні знаки.

Головна надія у проведенні такої роботи — на учнів сільських шкіл. Але проводити її слід тільки на добровільній основі у вільний від занять час. Зрозуміло, що для цього потрібна добра воля й бажання адміністрації шкіл. Робота нескладна, і провести її можна впродовж одного місяця. Організаційною формою пошукової роботи може стати акція «Невідома могила невідомого солдата». Для отримання потрібної інформації учням слід лише зустрітися зі старожилами, почавши зі своїх дідусів та бабусь.

До того ж, така робота не потребує фінансування, що важливо в наш непростий час. Гадаю, не залишаться осторонь депутати місцевих рад, ветеранські організації, релігійні конфесії, небайдужі громадяни за участі міських, районних військових комісаріатів та координації роботи представниками місцевої влади.

Тільки один приклад. У моєму рідному селі Пристанційному на Житомирщині кілька років тому в ході ремонтних робіт залізничники зруйнували могилу невідомого солдата біля залізничного полотна. Майже 50 років за цією могилою доглядала місцева жителька Надія Кирилівна Шоботенко, на руках якої помер від ран у серпні 1941 року цей, як вона свідчила, ще дуже молодий солдат. Вона й поховала його тут, щоб з роками могила не загубилася. Жінка померла, діти, які їй допомагали, розлетілися з дому, а могила солдата заросла чагарником і стала зовсім непомітною, що й призвело до її руйнування.

Всім нам добре відомий вислів: «Війну не завершено, доки не поховано останнього солдата», а тому напередодні 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників закликаю всіх долучитися до священної справи вшанування полеглих воїнів.