ПЕРЕСЕЛЕНЦІ
Як їм живеться, хто і що робить, аби було "як до аварії"?
Коли перероблено всю хатню роботу, надвечір Іван Степанович і Ганна Андріївна Марченки виходять посидіти на лавці біля будинку. І так уже яку весну напередодні квітня! Розмовляють, як самі зізнаються, мовчки. Але й без слів розуміють одне одного. Коли ж у Ганни Андріївни з'являється неприхована сльоза, чоловік піднімається.
- Не треба, - каже, - пішли в хату.
Але й там не заховатися від пам'яті. Знову й знову починають пригадувати. А це нещодавно місцеві дітлахи пам'ять ніби зірвали до спогадів.
- Бабулю, - попросили, - покажіть, будь ласка, на карті, де село Товстий Ліс.
Почали шукати. Ой лишенько, на тому місці, де мало бути кружальце, що позначає населений пункт, зелена пляма. Стерли картографи. Немає більше на карті їхнього кореня. Але є в щоденних думах і в серці, яке тому так і болить.
Евакуація: біль і вдячність
Іван Марченко залишав Товстий Ліс одним з останніх. Село -неподалік зруйнованого реактора. Було спекотно і місцеві жителі до 3 травня з тривогою прислухалися, що діється на електростанції. Водночас думали, як впорати городи, аби не втратити вологу. Не знали-не відали, яке лихо вирує насправді. А потім, як грім з ясного неба, важким каменем впало на село страшне слово: "евакуація!" Люди старші, які пережили війну, зрозуміли все й одразу. Безпечність молодості поглинули турботи збирання в дорогу. А що, власне, готувати? Казали, що на три дні...
Іван Степанович у місцевому колгоспі "Комунар" завідувачем фермою працював. До господарства входило не одне село. І тоді (не як тепер) у кожному корів, свиней, коней, телят і овець на тисячі рахували. Все те він мав завантажити на автомобілі.
На поміч із Білої Церкви чоловіків прислали. 3 травня десь о 17-00 годині розпочали евакуацію тварин, які були на селянських подвір'ях. Корівок хазяйки проводжали - як рідних дітей від серця відривали. І кожна промовляла: "Степановичу, дивись, вона ж у мене така, така..." А потім сльози...
Як згадає все те, і тепер заснути не може. Пережите потрясіння залишило слід у пам'яті на все життя. До ранку тварин з особистих господарств вивезли. Потім - колгоспних. Не спав дві доби.
Переселенців прийняла Плахтянка Макарівського району Київської області. Думали, на три дні. Вийшло назавжди.
Зустріли як рідних
Людмила Мукшименко, яка в травні 1986 року працювала секретарем Плахтянської сільради, дістає пожовклі від часу документи, де зафіксовао перелом у долі жителів Чорного Лісу. Гортає списки евакуйованих. На очах сльози, голос тремтить.
- Нам повідомили, - пригадує, - щоб чекали на переселенців. Ніч чергували, а під ранок стали прибувати перші машини. Плакали їхні пасажири, плакали й ми - горе всіх зріднило. На прибулих уже чекала баня. Потім місцеві жителі повели їх до своїх домівок. Ділились не лише житлом - усім, що мали, а головне - сердечним теплом. Тому й поріднилися назавжди.
Відтоді збігло (о, в яких душевних муках!) 25 років. З вересня 1986 року переселенці живуть у спеціально для них збудованих представниками Чернівецької області будинках. Це село в селі уже практично нічим не відрізняється від обжитої раніше території.
- Ніхто зараз не ділить людей на переселенців і місцевих, - каже сільський голова Сергій Романець. - Живемо одним життям, сьогоденні проблеми долаємо однією сім'єю. При цьому щодня добрим словом згадуємо керівництво місцевого заводу преміксів і кормових добавок корпорації "Укрзооветпромпостач". Без них, мабуть, не було б ні старого, ні нового села.
- Вибух на станції, - додає жителька села Катерина Сидоренко, - відібрав у нас минуле. Місцевий завод підтримує сьогодення і відкриває перспективу дітям.
Добре, що це є. Але дуже погано, що виняток не став правилом у всій державі. Переселенцям (як і місцевим жителям) поталанило, що корпорація не лише відродила, а й вивела завод на рівень кращих технологій світу. Поталанило ще в одному: генеральний директор "Укрзооветпромпостачу" Василь Лісовенко село і його жителів підтримує в цьому.
- Без заводу, - каже медсестра місцевої медамбулаторії Ніна Зінченко, - медичного закладу в селі уже не було б. А так маємо не гірший, ніж у столиці.
Справді, там є все необхідне для медичної допомоги селянам. Особлива гордість - стоматологічний кабінет.
- Його обладнання, розповідають пацієнти, - подарував Василь Лісовенко. - Тепер нам не треба їздити ні в районний, ні в обласний центр.
На дверях кабінету прикріплено унікальне свідчення людської шани за турботу до них - дошку з написом: "Жителі Плахтянки щиро вдячні В. Т. Лісовенку за подаровану стоматологічну установку". Оскільки чорнобильська програма лікування потерпілих практично не фінансується, то частину тих витрат перекриває завод. Не тільки тут, а й у школі.
Успіхам заводу, - зізнається директор навчального закладу Софія Сімороз, -ми радіємо не менше, ніж власним. Адже коли там усе добре, то нам і дах відремонтують, і з навчальним обладнанням допоможуть.
Заводська турбота про село сприяє закріпленню в ньому молоді. Щороку тут народжується 10-12 малюків.
Забур'янена надія
У тривожні травневі дні 1986 року авторові цих рядків довелося пройти з колоною евакуйованих поліщуків до нового місця поселення. Враження - не з веселих. Крик, плач, ревіння худоби. Одне слово, як у відомому вірші про Бородінську битву 1812 року, де змішались люди й коні. Все тоді було: страх, непевність. Але людей не полишала надія - обіцяли ж бо: відселяють на три дні. Сил додавало й те, що евакуйовані не відчували себе чужими людьми. Влада про них піклувалась, населення не відгороджувалось парканами і запиранням воріт на замок. Було відчуття спільності та єдності долі.
Через 25 років проходжу той шлях. Іванківський район - окрема тема. Зупинку відкладено на інший раз. Далі дорога Бородянським і Макарівським районами. Де проходили евакуйовані, у багатьох селах залишали те чи інше господарство. Згодом для евакуйованих там звели житло, об'єкти соцкультпобуту, виділили землю для господарювання. Люди обжились.
З початком перебудови все рушилось. Хто задумував і розпочав непідготовлену земельну реформу, кинув на голови евакуйованих вибух нового реактора. Нищити їх і господарства почала в додаток до радіації жадоба посадовців, які кинулись не лад наводити на землі, а все робити для того, аби відібрати її якнайбільше у знедолених людей. Невизначеність у державі цьому сприяла. І земля, яка раніше служила всім, стала предметом спекуляції та засобом наживи для тих, хто від імені держави проводив її приватизацію.
Що маємо, всім відомо. Тепер тією дорогою морально їхати важче, ніж тоді. Якщо в 1986 році обабіч поля оброблялись, то тепер там бур'яни. І ніхто вам не скаже, чия то земля. Бо придбали її ті, хто орати й сіяти не збирається. Їхня мета - спекуляція. А ще обабіч евакуаційної дороги побачите обнесений височенною огорожею ліс, луки, підходи до річок. Ні, то не засторога від радіації. То ті, що з трибуни клялись у любові до людей, обіцяли зробити все для пришвидшення ліквідації аварії на ЧАЕС, привласнили і відгородили від людей ласі території. А ще - побудували і, знову ж, заховали за кількаметровими огорожами маєтки. Є такі і під Плахтянкою. На землі, що має належати не їм, а чорнобильцям. Усі ті, хто ховається за огорожею від селян, колишні або й нинішні керівники різних рангів. То чи зацікавлені вони, аби відроджувалися села? Ні, таким навкруги потрібна пустка. І її створили.
- Що вони, оті багатії, думають?! - обурюються місцеві жителі. - Невже збираються два віки прожити, а потім усе загарбане із собою забрати на той світ?
Тож стогне сьогодні поліська земля від наруги не менше, ніж після вибуху чорнобильського реактора. І чи не тому серед переселенців, які ще залишилися в живих, чути: "Так хочеться назад, в дочорнобильське життя. Тепер, що сниться, то обов'язково відбувається там, у батьківській хаті".
ОФІЦІЙНО
У зонах ураження належить вчасно відроджувати соціально-економічне та соціально-культурне життя. Не можна тримати спільноту, а тим більше дітей і молодь в атмосфері вмираючого життя.
Зайнятість потерпілого населення, за їхніми оцінками, дедалі втрачає регулювання з боку держави. Безробіття, не враховуючи самозайнятості, потребує актуального вирішення. Найперспективнішим виробництвом потерпілі вважають переробку сільськогосподарської продукції, виробництво споживчих товарів, народні промисли з впровадженням інноваційних технологій.
На всіх уражених територіях потрібно сприяти підвищенню кваліфікації та перекваліфікації значної частини працездатного населення, розвитку бізнесу та несільськогосподарських виробництв, тим більше, що постраждалі самі вбачають у цьому шлях до покращання свого добробуту.
В основу соціальної політики доцільно покласти принцип соціальної реабілітації активних індивідів і спільнот, а не тільки медичну і матеріальну допомогу.
(З національної доповіді України
"20 років
Чорнобильської катастрофи -
шлях у майбутнє").
КОМПЕТЕНТНО
Василь
ЛІСОВЕНКО,
генеральний директор корпорації
"Укрзооветпромпостач":
"Розробки вчених - запорука чистої продукції"
- Серед заходів, спрямованих на повернення до життя уражених Чорнобилем територій і відновлення там господарської діяльності, особливе місце за застосуванням наукових досягнень. Сьогодні напрацювання вчених дають можливість отримати чисту продукцію на обпалених атомом землях. Заровадження їх у практику - один з напрямків роботи корпорації.
Повернімось, приміром, до фактів, які навів в інтерв'ю "Урядовому кур'єру" 16 березня ц. р. директор Інституту агроекології і економіки природокористування Орест Фурдичко. Селяни утримують багато свиней. Часто годують їх забрудненими картоплею і молоком. Тому й м'ясо отримують відповідне. Додамо, що період відгодівлі тварин на селянських подвір'ях триває рік і більше. Тобто радіонукліди накопичуються тривалий час. Наші препарати дають можливість скоротити термін утримання тварин удвічі.
До складу готових комбікормів, білково-вітамінно-мінеральних добавок, концентратів і преміксів, що додаються до основних раціонів сільськогосподарських тварин, входять сорбенти, які виводять з організму тварин шкідливі речовини, в тому числі радіонукліди.
У Плахтянці діє спеціалізований комплекс з виробництва ветеринарних препаратів, преміксів і кормових добавок.
Сучасний модуль працює в автоматичному режимі і виробляє продукцію, що
відповідає усім європейським вимогам. Комп'ютеризоване управління технологічними
процесами, компактне розміщення устаткування потребують висококваліфікованих
кадрів, які повинні постійно оновлювати знання. Їх ми навчаємо на виробництві,
направляємо на стажування за кордон. Маємо своїх стипендіатів в університетах.
Отже завод не просто підтримує село матеріально, він забезпечує його
інтелектуальний потенціал. Такий населений пункт, звичайно, має
перспективу.